Постанова 4855 № 640/8229/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8229/20 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Оксененка О.М., Шурка О.І., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення до нього позивача; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу(депозиту) №016-09509-050215 «Зростаючий» у доларах США від 05.02.2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ( у межах гарантованої суми відшкодування 200 000 грн). На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Разом з тим, відповідач не виконує вимог указаного закону та безпідставно відмовляє у відшкодуванні. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року позов задоволено. В апеляційній скарзі Уповноважена особа, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Зокрема, відповідач стверджує, що зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладників від третьої особи не допускається, а уклавши такий договір Банк надав перевагу кредиторам. Скаржник також звертає увагу, що договір банківського вкладу був укладений у період дії постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 р. «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних». Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу «Зростаючий» у доларах США від 05.02.2015 року №016-09509-050215, за умовами якого банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 та приймає від вкладника грошові кошти в сумі 12 000 доларів США за ставкою 5,5 % річних строком по 19 лютого 2015 року. Як вбачається з виписки по особовому рахунку позивача за 05.02.2015 року, на вкладний рахунок позивача внесено грошові кошти у розмірі 12 000 доларів США. 02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову за № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних». На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02 березня 2015 р. яким запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» - Кадирова В.В. 08.04.2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 в ПАТ «Дельта Банк» тимчасову адміністрацію запроваджено на шість місяців з 03.03.2015 року по 02.09.2015 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 року включно. 02 вересня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 року за № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року. Листом від 23 вересня 2015 року № 8821/1723 повідомлено позивача, що договір банківського вкладу (депозиту) №016-09509-050215 від 05.02.2015 року визнано нікчемним відповідно до вимог п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі за текстом - «Фонд») визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 р. № 4452-VI (надалі за текстом - «Закон № 4452-VI»). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону № 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Пунктом 4 частини 1 статті 2 названого Закону визначено, що вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Частиною 1 статті 4 Закону № 4452-VI, визначено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом (тут та надалі норми Закону № 4452-VI у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Статтею 27 Закону № 4452 регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Так, згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. За змістом частини 1 статті 35 Закону № 4452-VI тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду. В силу вимог частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Згідно частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. У даній справі жодної із перелічених підстав для віднесення укладеного позивачем правочину до нікчемних відповідачем не доведено, а судом не встановлено. Договір банківського вкладу №016-09509-050215 від 05.02.2015 року не передбачає платежів чи передачі майна з метою надання переваги окремим кредиторам, а відтак посилання на пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI є необґрунтованим. При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на концепцію, яка вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. В розумінні ст.177 ЦК України грошові кошти позивача є об`єктом її майнових прав, а тому ці права відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини та ст.41 Конституції України є непорушними до тих пір, поки не буде досягнуто справедливого балансу між порушенням таких прав та суспільним інтересом. Посилання в апеляційній скарзі Уповноваженої особи на те, що кошти на депозитний рахунок позивача надійшли від інших осіб обґрунтовано не взято судом до уваги, оскільки такі операції не заборонені законодавством. Прийняття банком коштів від іншої особи може свідчити про порушення працівниками банківської установи внутрішніх нормативних актів банку, проте не має наслідком нікчемність укладеного правочину. Крім того, умовою застосування пункту 7 частини 3 статті 38 Закону при встановленні нікчемності правочину є мета надання окремим кредиторам переваг, прямо не встановлених для них законодавством. Однак, одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах 200 000,00 грн. прямо встановлена законодавством України, а тому посилання на пункт 7 частини 3 статті 38 вказаного Закону не є належною підставою для визнання правочину, укладеного між Позивачем та ПАТ «Дельта банк», нікчемним. Помилковим є і посилання скаржника на те, що договір банківського вкладу був укладений у період дії заходів впливу. Рішення Національного банку України про застосування заходів впливу не є загальновідомим, оскільки віднесено до банківської таємниці. Відповідачем не надано будь-яких прийнятних та переконливих доказів на підтвердження того, що позивач знав чи повинен був знати про існування обмежень, застосованих до АТ «Дельта Банк». З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя О.М.Оксененко Суддя О.І.Шурко