Постанова 4811 № 451/289/18

Справа № 451/289/18 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З. Провадження № 22-ц/811/485/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., за участі секретаря: Сеньків Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою,- ВСТАНОВИЛА: У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що він продав ОСОБА_1 28 тон 500 кг сої по ціні 5400 гривень за одну тонну на загальну суму 153 846,00 гривень. Вказував, що зазначені обставини підтверджуються доданою до заяви, складеною ОСОБА_1 власноруч та підписаною у присутності двох свідків, розпискою від 23.11.2017 року, згідно якої відповідач зобов`язався повернути позивачу суму коштів в розмірі: 153 846, 00 грн. (сто п`ятдесят три тисячі вісімсот сорок шість гривень 00 копійок). 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 сплатив позивачу частину боргу в сумі 40 275 (сорок тисяч двісті сімдесят п`ять) гртвень. Зазначав, що на момент звернення до суду з позовом ОСОБА_1 заборгував йому 113 571 грн. та просив вказану суму стягнути з відповідача на його користь. Оскаржуваним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя с.Звиняче Горохівського району Волинської області кошти в розмірі 113 571 (сто тринадцять тисяч п`ятсот сімдесят одну) гривню. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя с.Звиняче, Горохівського району, Волинської області в користь держави судовий збір в розмірі 1135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) гривень 71 (сімдесят одну) копійку до спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України; отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; р/р UA798999980000031211256026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 за подачу позовної заяви. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя с.Звиняче, Горохівського району, Волинської області судові витрати в розмірі 1477 (одна тисяча чотириста сімдесят сім гривень) гривень 40 (сорок) копійок. Ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 26 квітня 2018 про забезпечення позову скасовано. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на те, що з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи Зазначає, що позивач, вважаючи, що відповідно до розписки між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу сої, покликався в позові на правові норми, які регулюють правовідносини позики та просив саме з цих підстав стягнути з відповідача борг в розмірі 113 571 грн. Суд першої інстанції задовольняючи позов, зазначив, що розписка засвідчує лише факт отримання майна та свідчить про виникнення правовідносин за договором зберігання. Однак судом не враховано, що позивачем позовні вимоги про стягнення збитків за договором зберігання не заявлялися. Вважає помилковим висновок суду про виникнення у відповідача обов`язку компенсувати позивачеві збитки у зв`язку з відмовою повернути сою. Стверджує, що жодною стороною спору не надано, а судом не здобуто доказів того, що позивач вимагав у відповідача повернути сою. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 26 листопада 2020 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування заявленого клопотання покликається на те, що не може прибути в судове засідання за станом здоров`я, також не зможе прийняти участь у судовому засіданні його представник ОСОБА_3 у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України"). Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення не відкладаючи розгляду справи він може вирішити спір по суті. Вказане узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Враховуючи, що на підтвердження неможливості бути присутнім в судовому засіданні особисто ОСОБА_2 не долучено доказів, а також предмет спору, складність справи, тривалий час розгляду справу та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне відхилити вказане клопотання та проводити розгляд справи без участі ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 . Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 26 листопада 2020 року, є дата складення повного судового рішення 08 грудня 2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено, що 23 листопада 2017 року ОСОБА_1 отримав 28 тонн (двадцять вісім тонн сої вологістю 26%) на зберігання і доведення до стандартів ГОСТУ по вартості 5400 (п`ять тисяч чотириста грн. за 1 тонну). Загальна вартість сої складає 153 846 тис. грн., яку отримав від ОСОБА_2 і розрахунок гарантує 25 листопада 2017 року (а.с.8). Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За правилами ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За правилами ст.1046 ЦК України, нормами якої позивач обґрунтовує свої вимоги, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є реальним, тобто є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У залежності від суми і суб`єктивного складу зобов`язань, направлених на передачу майна, договір позики укладається у письмовій формі та на підтвердження укладення такого і його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України). Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася (ч.2 ст.1050 ЦК України). Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що із розписки вбачається, що ОСОБА_1 отримав 28 тонн (двадцять вісім тонн сої вологістю 26%) на зберігання і доведення до стандартів ГОСТУ, оскільки така засвідчує лише факт отримання майна та свідчить про виникнення правовідносин за договором зберігання. Відповідно до ст.264 ч.1 п.3 суд під час ухвалення рішення суду вирішує такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Частина 2 ст.16 ЦК України передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Частинами першою, третьою статті 936 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Таким чином, із розписки вбачаються істотні ознаки договору зберігання, оскільки відповідач отримав 28 тонн (двадцять вісім тонн сої вологістю 26%) на зберігання. Крім цього, в даному договорі є і частково ознаки договору підряду, передбачені ст.ст.887-891 ЦК України, зокрема в частині доведення сої до стандартів ГОСТУ, проте договір підряду не може посвідчуватись розпискою. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У силу ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст.525 ЦК України). Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків. За правилами ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Також судом першої інстанції правильно взято до уваги, що відповідач частково сплатив позивачу кошти в розмірі 40 275 гривень, які відповідач не спростував в судовому засіданні, заперечуючи цей факт. Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідач відмовляється повернути сою позивачеві, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підставність позовних вимог оскільки внаслідок неналежного виконання умов укладеного між сторонами договору зберігання (який посвідчений розпискою), у позивача виникли підстави відповідно до Договору вимагати стягнення коштів у розмірі вартості майна (сої), яку визначено у розписці. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем позовні вимоги про стягнення збитків за договором позики не заявлялися не заслуговують на увагу виходячи з наступного. У постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: "суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункти 85, 86)". За вказаних обставин, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що із розписки вбачаються істотні ознаки договору зберігання, оскільки відповідач отримав 28 тонн (двадцять вісім тонн сої вологістю 26%) на зберігання та оскільки внаслідок неналежного виконання умов укладеного між сторонами договору зберігання (який посвідчений розпискою), у позивача виникли підстави відповідно до Договору вимагати стягнення коштів у розмірі вартості майна (сої), яку визначено у розписці ьа постановлено законне та обґрунтоване рішення. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 08 грудня 2020 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.