Постанова 4811 № 457/742/17

Справа № 457/742/17 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І. Провадження № 22-ц/811/615/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. Категорія:2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Шандра М.М., суддів: Левика Я.А., Мікуш Ю.Р. секретаря: Бадівської О.О. за участю: представника Трускавецької міської ради Григоришина В.В., представника ПАТ «Львівтурист» - Вус О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Трускавецької міської ради на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради, Відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради, ПАТ «Львівтурист» про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності, вилучення записів про державну реєстрацію права власності та визнання права власності в порядку набувальної давності, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 21.06.2017 звернувся до суду з позовом до Трускавецької міської ради, Відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради, ПАТ «Львівтурист» про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, вилучення записів про державну реєстрацію права власності та визнання права власності в порядку набувальної давності. Позивач позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Господарського суду Львівської області у справі №1/267-20/88 (головуючий суддя Манюк П.Т.) визнано недійсним рішення Трускавецької міської ради від 22.09.2004 №391 «Про включення в комунальну власність будівлі по АДРЕСА_1 » та рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 26.11.2004 №270 «Про оформлення права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 ». Цим же рішенням провадження у справі в частині визнання недійсним Свідоцтва САА №111780 про право власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю, розміщену на АДРЕСА_1 , виданого виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 17.01.2005, припинено, оскільки, як було встановлено судом, вказане свідоцтво не містить ознак актів, що відповідно до ст.12 ГПК України, можуть бути визнані недійсними, тобто спір в цій частині не підвідомчий господарському суду. При цьому, позовні вимоги Львівського ЗАТ по туризму та екскурсіях «Львівтурист» в частині визнання права власності на нежитлову будівлю, розміщену на АДРЕСА_1 залишено без розгляду. В даному випадку Господарський суд Львівської області виходив з того, що позивачем - Львівським ЗАТ по туризму та екскурсіях «Львівтурист» на вимогу суду не було надано докази знаходження будинку АДРЕСА_1 у власності позивача станом на 17.01.1992 та підстави такого набуття права власності, а також не було надано докази внесення спірного будинку у статутний фонд товариства та докази, що визначають вартість майна. Пояснення причин невиконання вимог суду позивачем не представлено. При цьому, Господарським судом Львівської області у справі №914/3127/16 за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівтурист» до Трускавецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно встановлено, що, як вбачається із преамбули рішення від 22.09.2004 №391, Трускавецька міська рада при його прийнятті керувалась Інструкцією про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна, тобто виходила з того, що будинок, розташований у АДРЕСА_1 є безхазяйним. На вимогу суду представити докази, на підставі яких будинок, розташований у АДРЕСА_1 , як безхазяйний, було включено до об`єктів комунальної власності, представник Трускавецької міської ради повідомив про відсутність вказаних документів. Не представлено ним і відповідного рішення суду про передачу будинку у комунальну власність. Як вбачається із преамбули рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 26.11.2004 №270 «Про оформлення права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 », підставою прийняття вказаного рішення є лише рішення Трускавецької міської ради від 22.09.2004 №391 «Про включення в комунальну власність будівлі по АДРЕСА_1 », яке за висновком суду не відповідає вимогам чинного законодавства. Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформляється право власності на нерухоме майно, та видається на підставі рішення відповідного уповноваженого органу. В той же час, рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради депутатів трудящих від 06.07.1972 №232 «Про роботу міського екскурсійного бюро», а також докази проведення Трускавецькою міською радою ремонтних робіт у вказаному будинку та довідка про перебування будинку на балансі не можуть бути доказами, які в достатній мірі підтверджують знаходження будівлі АДРЕСА_1 у власності Трускавецької міської ради. Одночасно, наявність правових підстав набуття ПрАТ «Львівтурист» права власності на спірну будівлю категорично заперечувалось Трускавецькою міською радою, правова позиція якої, викладена у представленому суду відзиві, суперечила рішенню Трускавецької міської ради від 22.09.2004 №391, яким статус спірної будівлі визначався як безхазяйна річ. Зокрема, як вбачається із правової позиції Трускавецької міської ради, викладеній у рішенні Господарського суду Львівської області від 22.02.2017 у справі №914/3127/16 (у представленому суду відзиві), відповідно п.4 постанови Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 та постанови Верховної Ради УРСР «Про введення в дію Закону Української РСР «»Про власність» від 26.03.1991, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 05.11.1991 №311 передав у власність органів місцевого самоврядування житловий та нежитловий фонд, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані із обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду. На підставі зазначених нормативних документів територіальна громада м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради стала власником державного майна, в тому числі і нежилого будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . На підставі наведеного було оформлено право власності на спірний об`єкт за територіальною громадою м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради. Трускавецькою міською радою, як власником, зазначене приміщення було передано в користування міському екскурсійному бюро, що вбачається із п.4 рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 06.07.1972 №232 «Про роботу міського екскурсійного бюро». Передача майна у користування не впливає на статус майна. Власником майна і надалі залишалась міська рада, яка вчиняла щодо цього майна певні дії, зокрема, передала його в користування міському екскурсійному бюро. Трускавецька міська рада станом на червень 2005 року уже спростувала доводи ПАТ «Львівтурист» про право власності на спірну будівлю у зв`язку із фактом перебування такої на балансі філії Трускавецького центру туристсько-екскурсійної діяльності та передачею в користування Трускавецького екскурсійного бюро. Отже, на думку позивача, зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено відсутність уже станом на 06.06.2005 будь-яких правових підстав перебування спірного майна у власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради. Питання щодо перебування спірного майна у власності ПАТ «Львівтурист» не знайшло свого остаточного вирішення в судовому порядку. При цьому позивач відмічає, що листом виконавчого комітету Трускавецької міської ради №18/12-857/6 від 21.06.2004 ЗАТ «Львівтурист» відмовляється в оформленні договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі, оскільки не оформлені документи про право власності на зазначену будівлю і вона згідно Акту опису і попередньої оцінки майна від 24.07.2003 прийнята на облік і у випадку не встановлення власника будівлі до 24.07.2004 буде розглядатись питання про визнання будівлі безхазяйною із подальшим виконанням дій, передбачених в такому випадку Інструкцією про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна. Тобто, станом на 24.07.2003 спірна нежитлова будівля по АДРЕСА_1 була прийнята на облік до рішення відповідного органу про визнання її безхазяйним майном. Проте, рішення про визнання цього майна безхазяйним компетентним органом у встановленому порядку та у встановлені строки прийнято не було, що підтверджено і зазначеним вище рішенням Господарського суду Львівської області. В той самий час, рішенням Трускавецького міського суду у цивільній справі №457/1489/13-ц від 04.10.2013 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за ним, ОСОБА_1 , право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162, 1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 14.10.2013 зазначене рішення суду набрало законної сили. 11.08.2014 позивач на ім`я Трускавецького міського голови подав заяву про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0, 06 га по АДРЕСА_1 для обслуговування об`єкту нерухомості по діяльності в сфері туризму та комерції з подальшим наданням земельної ділянки в оренду та правом викупу. Рішенням Трускавецької міської ради №759 від 21.10.2014 ОСОБА_1 , надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 06 га по АДРЕСА_1 для надання у користування на умовах оренди, для обслуговування об`єкту нерухомості по діяльності в сфері туризму та комерції за рахунок земель міської ради, не наданих у власність чи користування. На заяву позивача від 13.11.2014 Трускавецьким МВВ ЛРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , який містить усі необхідні матеріали. Отже, компетентними органами в галузі земельних відносин не було встановлено невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генерального плану м. Трускавця, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель м. Трускавця, як адміністративно-територіальної одиниці, проектів землеустрою щодо впорядкування території м. Трускавця, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, рішенням Трускавецької міської ради №158 від 21.04.2016 ОСОБА_1 було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0465 га по АДРЕСА_1 , оскільки спірний будинок є у власності територіальної громади м. Трускавця. Тобто, зазначене рішення Трускавецької міської ради містить недостовірні відомості в частині належності спірної будівлі територіальній громаді м. Трускавця, що безпосередньо стосується законних прав та інтересів позивача. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2016 апеляційну скаргу ПАТ «Львівтурист», яке не брало участь у справі у суді 1-ї інстанції, задоволено, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 04.10.2013 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй ухвалі від 29.03.2017, з покликанням на норми матеріального та процесуального права фактично встановлено, що ОСОБА_2 не являється належним відповідачем, а до участі у справі безпідставно не залучено в якості саме відповідача ПрАТ «Львівтурист», права та інтереси якого порушуються, оскільки спірна будівля перебуває у користуванні Трускавецького екскурсійного бюро, що вбачається із Рішення ВК Трускавецької міської ради №232 від 06 липня 1972р. «Про роботу міського екскурсійного бюро». Крім того, на думку колегії суддів, безпідставним є покликання Трускавецького міського суду на договори оренди нежитлових приміщень, які підтверджують добросовісність володіння і користування таким, оскільки лише власник речі або особа, якій належать майнові права має право передати майно у найм. Також, як зазначається в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017 станом на час розгляду справи є чинним свідоцтво серії НОМЕР_1 від 17 січня 2005 року про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого власником нежитлового приміщення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 162,1 кв. м, по АДРЕСА_1 є АДРЕСА_1 в особі Трускавецької міської ради. В той самий час, ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.02.2017 у справі №914/3127/16 позов Приватного акціонерного товариства Львівтурист до Трускавецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно залишено без розгляду. Встановлено, що ухвалами суду від 13.12.2016, 26.12.2016, 25.01.2017, 08.02.2017 суд зобов`язував позивача представити документи необхідні для розгляду спору, а саме: докази, які свідчать про особу, якою було побудовано (створено) спірне майно; докази знаходження спірного нерухомого майна у власності Всезагальної Конфедерації Професійних Спілок СРСР станом на 18.11.1990; докази невизнання (оспорення) відповідачем права власності позивача на спірне майно станом на час звернення з позовом до суду; докази, що підтверджують реальну вартість спірного майна та забезпечити явку представника в судове засідання. Проте, ПрАТ «Львівтурист» без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, а також не забезпечив у судовому засіданні участь уповноваженого представника. Як убачається із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 21.10.2016 державний реєстратор відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради Федурко Р.В. здійснила державну реєстрацію права власності на дане нежитлове приміщення за Територіальною громадою м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради. При цьому, підставою виникнення права власності зазначила Свідоцтво НОМЕР_1 про право власності, яке видано на підставі рішення Трускавецької міської ради від 22.09.2004 №391 «Про включення в комунальну власність будівлі по АДРЕСА_1 » та рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 26.11.2004 №270 «Про оформлення права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 », які зазначеним вище рішенням Господарського суду Львівської області у справі №1/267-20/88 визнано недійсними. Крім того, позивач вважає, що дана реєстраційна дія вчинена із грубим порушенням вимог ст.335 ЦК України щодо набуття права власності на безхазяйну річ, оскільки Трускавецька міська рада з урахуванням наведених вище фактичних обставин та норм матеріального права могла розцінювати спірну нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 виключно як безхазяйну річ. Позивач вважає, що він з 2005 року і по даний час являється єдиним добросовісним користувачем спірною нежитловою будівлею, якою він користується відкрито та безперервно, що крім наведеного незаперечно підтверджується і іншими доказами, а саме: -рішенням Трускавецької міської ради №759 від 21.10.2014 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою та проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування будівлі по АДРЕСА_1 »; -проектом землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для обслуговування будівлі по АДРЕСА_1 ; -рішенням Трускавецької міської ради №158 від 21.04.2016 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки у користування на умовах оренди ОСОБА_1 для обслуговування будівлі по АДРЕСА_1 »; -договором №113 від 01.10.2015 про надання послуг водопостачання та водовідведення по будинку АДРЕСА_1 , підпис антом якого від імені споживача являється саме фізична особа ОСОБА_1 ; -Паспортом водного господарства нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , виготовленого від імені замовника ОСОБА_1 ; -квитанціями про оплату саме користувачем ОСОБА_1 комунальних послуг по будинку АДРЕСА_1 ; -листом виконавчого комітету Трускавецької міської ради №18/12-857/6 від 21.06.2004, згідно якого ЗАТ «Львівтурист» відмовляється в оформленні договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі, оскільки не оформлені документи про право власності на зазначену будівлю і вона згідно Акту опису і попередньої оцінки майна від 24.07.2003 прийнята на облік і у випадку не встановлення власника будівлі до 24.07.2004 буде розглядатись питання про визнання будівлі безхазяйною із подальшим виконанням дій, передбачених в такому випадку Інструкцією про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна; -Актом опису і попередньої оцінки майна, прийнятого на облік до рішення відповідного органу про визнання майна безхазяйним від 24.07.2003, а саме будівлі по АДРЕСА_1 ; -заявою ОСОБА_1 на ім`я Трускавецького міського голови від 06.09.2004 про надання йому особисто в довгострокову оренду будівлі по АДРЕСА_1 з урахуванням його багаторічного стажу роботи в даному приміщенні для приведення його в належний стан; -договорами позички частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від 20.10.2015 та 20.10.2016, позичкодавцем у якому являється ОСОБА_1 ; -заявою фізичної особи ОСОБА_1 на ім`я Трускавецького міського голови від 18.06.2003 про надання йому у довгострокову оренду приміщення по АДРЕСА_1 враховуючи багаторічний стаж роботи в цьому приміщенні для приведення його в належний стан; -листом виконавчого комітету Трускавецької міської ради №03/К-928 від 15.07.2003 про те, що ОСОБА_1 будівля по АДРЕСА_1 міською радою не може бути надана в довгострокову оренду, оскільки дана будівля не являється комунальною власністю міста. Тобто, на думку позивача, він добросовісно заволодів чужим майном - нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 і продовжує відкрито, безперервно володіти даним нерухомим майном протягом десяти років. А тому, є усі підстави для визнання за ним права власності на спірну будівлю за набувальною давністю, що може бути вчинено на підставі рішення суду. Оскаржуваним рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 28 листопада 2017 року позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права комунальної власності Територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162,1 кв.м. Визнано недійсним та скасувати Свідоцтво серії САА №111780 про право власності Територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162,1 кв.м., розміщену на АДРЕСА_1 , виданого виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 17.01.2005 року. Зобов`язано відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділ №9574517 від 17.01.2005, а також розділ №255423546115 та запис про право власності №17020532 від 21.10.2016 щодо державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162,1 кв.м. за Територіальною громадою м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради. Визнано за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з Трускавецької міської ради на користь ОСОБА_1 4070 грн судового збору. Рішення суду оскаржила Трускавецька міська рада, подавши апеляційну скаргу. Не погоджується з рішенням, та вважає його таким, що прийняте з порушенням вимог матеріального та процесуального законодавства України. Вказує, що судом не враховано, що відомості про спірну будівлю містяться у рішенні виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 19.08.1952 №187. Вказує, що про перебування будівлі по АДРЕСА_1 у користуванні екскурсійного бюро Трускавецької територіальної ради по управлінню курортами профспілок вбачається лише із рішення виконавчого комітету Тркускавецької міської ради №232 від 06 липня 1972 року «Про роботу міського екскурсійного бюро». Питання власності спірної будівлі піднімається також у рішенні апеляційного суду Львівської області від 05.10.2016, яким у позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 відмовлено, цим же рішенням встановлено, що спірна будівля перебуває у користуванні екскурсійного бюро Трускавецької територіальної ради по управлінню курортами профспілок. Вказує, що Трускавецька міська рада є власником земельної ділянки на якій знаходиться дане нерухоме майно. Те, що майно Трускавецького міського екскурсійного бюро було передане у статутний капітал ПрАТ «Львівтурист» не підверджує права власності на спірну будівлю. Вважає, що визнання позову ПрАТ «Львівтурист» у даній справі не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Також, вважає що суд не міг застосовувати положення ст.344 ЦК України. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, а ОСОБА_1 знав про наявність права власності за Трускавецькою міською радою на спірне майно. Просить рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до суду відзив на скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення (а.с.206-216 т.1). У судовому засіданні апеляційної інстанції представник Трускавецької міської ради Григоришин В.В. та представник ПАТ «Львівтурист» Вус О.І. апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи. Представник позивача ОСОБА_3 подав до суду заяву про відкладенні розгляду справи у зв`язку з поганим станом здоров`я його та ОСОБА_1 , проте ніяких підтверджуючих документів до суду не надав, тому у задоволенні клопотання слід відмовити. Розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України здійснюється колегією суддів за їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам не повністю відповідає. Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством засад (принципів) змагальності і диспозитивності при зверненні до суду позивачі самостійно обирають спосіб захисту порушеного права та обґрунтовують доказами. Згідно із ч.1 ст.344 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог в частині визнання за ним права власності на будинок, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Отже, набуття права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. У Постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, що враховуючи викладене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014, відповідно до частини першої статті 344 ЦКособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). Судом установлено, що будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 , перебував на балансі філії ЗАТ «Львівтурист» - Трускавецького центру туристсько-екскурсійної діяльності, на підставі рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 06.07.1972 №232 «Про роботу міського екскурсійного бюро». Вказана обставина також була відома позивачу, оскільки останній з 2009 р. по даний час працює директором філії «Центр туристсько-екскурсійної діяльності «Трускавецьтурист» ПрАТ «Львівтурист». Згідно довідки виданої Центром туристсько-екскурсійної діяльності «Трускавецьтурист» №4 від 19.05.2017, адмінбудинок за адресою АДРЕСА_1 , який був на балансі у Центрі туристсько-екскурсійної діяльності «Трускавецьтурист» - філії ПАТ «Львівтурист» станом на 10 квітня 2017 року залишковою вартістю 2325,04 грн, що є менше мінімальної зарплати, списаний та знятий з балансу ( 77 т.1). За таких обставин відсутні правові підстав для визнання права власності за набувальною давністю на приміщення будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , оскільки позивачем не був доведений факт, що він, при заволодінні чужим майном не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності. З огляду на те, що позивачу було відомо про відсутність у нього законних підстав для набуття права власності на спірне майно, то його володіння спірним нежитловим приміщенням не можна в контексті вимог закону вважати добросовісним і правовий механізм, передбачений ст. 344 ЦК України, для набуття у власність такого майна, не може бути застосований. За відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на будинок АДРЕСА_1 , не підлягають задоволенню і вимоги щодо визнання недійсним та скасування Свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності Територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162,1 кв.м., розміщену на АДРЕСА_1 , виданого 17.01.2005 виконавчим комітетом Трускавецької міської ради, зобов`язання відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділ №9574517 від 17.01.2005, а також розділ №255423546115 та запис про право власності №17020532 від 21.10.2016 щодо державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162,1 кв.м. за Територіальною громадою м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Відтак, оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Трускавецької міської ради задовольнити. Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 листопада 2017 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради, Відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради, ПАТ «Львівтурист» про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності, вилучення записів про державну реєстрацію права власності та визнання права власності в порядку набувальної давності відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено:20.11.2020 Головуючий Судді