LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4811456/2486/16-ц

від 19.11.2020 ·

Справа № 456/2486/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Сас С.С. Провадження № 22-ц/811/1836/19 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2020 року м.Львів Справа № 456/2486/16 Провадження № 22ц/811/1836/19 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М. секретар Іванова О.О. з участю ОСОБА_1 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, ухвалене у м. Стрий 11 квітня 2019 року у складі судді Саса С.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: ОСОБА_3 та Стрийської державної нотаріальної контори, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності,- встановив: 15 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з цим позовом. Просить встановити факт прийняття його матір`ю - ОСОБА_4 спадщини після смерті ОСОБА_5 , визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію права власності; визнати за ним (позивачем) право власності на житловий будинок, господарські будівлі і споруди, що знаходяться за вказаною адресою, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , які спільно в 1955 році в с. Кавсько на АДРЕСА_1 та господарські будівлі. Після смерті ОСОБА_6 в 1990 році майно перейшло до ОСОБА_5 , оскільки вона була зареєстрована і проживала в будинку. В 1990 році ОСОБА_5 склала заповіт на все своє майно на користь його (позивача) матері - ОСОБА_4 , яка фактично проживала з 1990 року в спірному будинку, доглядала за ОСОБА_5 і продовжувала користуватись та проживати в будинку до смерті (до 16 травня 2007 року). Зазначає, що 17 липня 2007 року він (позивач) подавзаяву про прийняття спадщини, однак свідоцтво про право на спадщину не отримав, оскільки було відсутнє свідоцтво про право власності на будинок. В серпні 2015 року він дізнався, що відповідач оформив спадщину на житловий будинок та господарські будівлі і споруди після смерті свого батька на підставі дубліката свідоцтва про право власності ОСОБА_6 . Набуття відповідачем права власності на житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями є протиправним, Зазначає, що відповідач після смерті ОСОБА_6 не прийняв спадщину. Вказує, що відповідач знав про заповіт його матері, йому мати сплатила 1000 рублів. Інших спадкоємців першої черги після смерті його (позивача) матері немає. Просить позов задовольнити. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня 2019 року в позові відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач. Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, свідка, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вивчивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно довідки Виконавчого комітету Кавської сільської ради № 302/02-19 ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину, а саме: доглядає за житловим будинком, господарськими приміщеннями, земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі зазначеної довідки 6 лютого 2014 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т. Спадщина складається із житлового будинку разом із належними до нього господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судом зазначено, що факт постійного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірному будинку до смерті ОСОБА_4 (16 травня 2007 року) не підтвердився, оскільки із лікарського свідоцтва про смерть №162 від 17 травня 2007 року вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вдома за адресою: АДРЕСА_2 . З виданої Виконавчим комітетом Кавської сільської ради Стрийського району Львівської області довідки № 234/0719, вбачається, що у спірному житловому будинку до 26 січня 1995 року була зареєстрована та проживала ОСОБА_5 . З 26 січня 1995 року у цьому господарстві зареєстрованих не було. Дані взяті із погосподарських книг Кавської сільської ради. Судом не встановлено обставин, які б свідчили, що ОСОБА_4 спільно проживала із ОСОБА_5 . Суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_4 як спадкоємець за заповітом не прийняла спадщину у встановленому законом порядку. Після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину, а саме: доглядає за житловим будинком, господарськими спорудами, земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується довідкою №302/02-19, виданою Виконавчим комітетом Кавської сільської ради Стрийського району Львівської області, яка міститься в матеріалах спадкової справи. Вчинення таких дій щодо спадкового майна означає прийняття спадщини в цілому. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного. Відповідно до постановиВерховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема ЦК Української РСР, якщо строк на її прийняття закінчився до 1 січня 2004 року. У інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року зазначено, що у відповідності з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила книги шостої цього Кодексу можуть застосовуватись лише до спадщини, яка відкрилась після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким із спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ст. ст. 529-531 ЦК Української РСР. Оскільки строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 закінчився до набуття чинності ЦК України, застосуванню для щодо спірних правовідносин підлягають норми ЦК Української РСР в редакції на час виникнення таких. Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Стрийської районної ради народних депутатів Львівської області № 224 від 15 вересня 1988 року про оформлення права власності та реєстрацію житлових будинків вирішено оформити право власності окремих громадян та колгоспних дворів на житлові будинки в с.Кавсько Кавської сільської ради. У додатку до цього рішення зазначений ОСОБА_6 (т.1 а.с.102-128). Згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 25 вересня 1988 року будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_6 на підставі рішення Виконавчого комітету Стрийської районної Ради народних депутатів № 224 від 15 вересня 1988 року. Відповідно до довідки №127/02.19 від 15 червня 2016 року, виданої Виконавчим комітетом Кавської сільської ради Стрийського району Львівської області, житловий будинок на АДРЕСА_1 побудований у 1955 році згідно запису в погосподарській книзі №2 за 1986-1990 роки. Статус - робітничий двір. У ньому зареєстровані і проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . За господарством рахувалася земельна ділянка площею 0,56 га для особистого селянського господарства та 0,11 га - для обслуговування будинку (т.1 а.с.13). Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина на спірний будинок відповідно до статей 525 і 526 чинного на той час ЦК Української РСР. Спадкодавця пережила, зокрема, його дружина ОСОБА_5 , яка з ним проживала на час смерті, була зареєстрована у спірному будинку та продовжувала у ньому проживати після смерті спадкодавця. Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР дружина належить до спадкоємців першої черги. Діти спадкодавця, які його пережили, на час його смерті у спірному будинку не проживали, не були у ньому зареєстровані, заяви про прийняття спадщини у визначений законом строк не подали, не вступили в управління або володіння спадковим майном. Пунктом першим частини першої статті 549 ЦК Української РСР передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Оскільки ОСОБА_5 після смерті спадкодавця продовжувала проживати у спадковому будинку, належить зробити висновок, що вона прийняла у спадщину цей будинок. Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя від 6 березня 2009 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 , після реєстрації шлюбу вона змінила прізвище на ОСОБА_8 . Це стверджується також свідоцтвом про одруження Серії НОМЕР_1 , виданим міським відділом ЗАГС м. Стрия, а також довідкою № 63 від 3 травня 2001 року, виданою відділом РАГС Стрийського міського управління юстиції Львівської області. На час смерті чоловіка ОСОБА_5 виповнилося 82 роки. Після смерті батька ОСОБА_4 проживала у спірному будинку з ОСОБА_5 , доглядала матір, допомагала їй вести господарство. У 1990 році ОСОБА_5 склала заповіт на належне їй майно в користь дочки - ОСОБА_4 (т.1 а.с.8). У спадковому будинку ОСОБА_4 продовжувала проживати і після смерті матері ( ОСОБА_5 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.80), що суду ствердила допитана в якості свідка ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Її спадкоємцем першої черги є позивач, що стверджується його свідоцтвом про народження та свідоцтвом про шлюб ОСОБА_4 (т.1 а.с.9). 17 липня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, що стверджується довідкою Стрийської державної нотаріальної контори № 1515/02-14 від 25 липня 2016 року (т.1 а.с.14). 26 червня 2008 року на підставі дубліката свідоцтва про право власності проведено реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за померлим на той час ОСОБА_6 (т.1 а.с.87-89). Із спадкової справи № 80/2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , заведеної у 2014 році, вбачається, що 6 лютого 2014 року ОСОБА_2 подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька. У цій заяві він зазначив, що є спадкоємцем першої черги за законом, інших спадкоємців немає. (т.1 а.с.79). Із цієї спадкової справи вбачається, що нотаріусом проведена перевірка Спадкового реєстру тільки щодо ОСОБА_6 , наявність заповіту ОСОБА_5 не перевірялася, хоч вона пережила свого чоловіка (т.1 а.с.91-93). 6 лютого 2014 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 (т.1 а.с.90). Є встановленим, що позивач, після смерті ОСОБА_4 у передбачений законом строк звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини, але свідоцтво про право на спадщину він не отримував. Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Відповідно до пункту першого частини першої статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець, який фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, визнається таким, що прийняв спадщину. Проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та після цього вважається прийняттям спадщини. Такі дії мають бути вчинені на протязі шести місяців з часу відкриття спадщини. Спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та рішенням нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 на підставі довідки Виконавчого комітету Кавської сільської ради № 302/02-19 про те, що він фактично прийняв спадщину, а саме: доглядає за житловим будинком, господарськими приміщеннями, земельною ділянкою, оскільки зазначена довідка не несе інформації у який час відповідач вчинив ці дії; також не зазначено за яким саме будинком, господарськими будівлями та земельною ділянкою він доглядає. Відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ( ОСОБА_6 ), який помер у 1990 році. Поза увагою суду першої інстанції та нотаріуса залишилася та обставина, що ОСОБА_5 пережила ОСОБА_6 і прийняла спадщину після його смерті. Зурахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 . На час смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_4 проживала з нею і продовжувала проживати в спірному будинку після смерті спадкодавця. Відтак, ОСОБА_4 фактично вступила у володіння спірним будинком та вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 у розумінні статті 549 ЦК Української РСР. Успадкування спірного майна відповідає і волі спадкодавця, яка при житті склала заповіт в користь ОСОБА_4 . Тому видача свідоцтва про право на спадщину відповідачу, який не повідомив про наявність інших спадкоємців, з попередньою реєстрацією права власності на спірний будинок за померлим ОСОБА_6 не відповідає вимогам законодавства про спадкування. Позовні вимоги про встановлення факту прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті ОСОБА_5 та визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, земельну ділянку, на якій вони розташовані, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , скасування реєстрації підлягають до задоволення. У задоволенні вимоги про визнання за позивачем права власності на спадкове майно належить відмовити, оскільки оформлення спадкових прав проводиться в нотаріальному, а не судовому порядку. Позивач подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 і не позбавлений права оформити спадкові права у встановленому порядку. Керуючись: ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення. Встановити факт прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті ОСОБА_5 . Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, земельну ділянку, на якій вони розташовані, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказане майно. В решті позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 24 листопада 2020 року. Головуючий Судді

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»