Постанова 4807 № 336/4662/19

Дата документу 02.12.2020 Справа № 336/4662/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/4662/19 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І. Провадження № 22-ц/807/3022/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. В обґрунтування позову зазначав, що йому на праві приватної власності належить квартира на підставі договору купівлі продажу за адресою: АДРЕСА_1 , яка за договором іпотеки від 23.04.2008 року була передана в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» від 23.04.2008 року. За кредитним та іпотечним договорами 25.05.2012 року право вимоги до ОСОБА_1 набув АТ «Альфа-Банк». У червні 2019 року позивач дізнався про те, що рішенням відповідача - державного реєстратора право власності на квартиру зареєстроване за АТ «Альфа-Банк». Посилається на те, що вказана квартира підпадає під обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а крім того, ОСОБА_1 не отримував письмової вимоги про усунення порушень за договором, що є передумовою для звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оцінка квартири позивача не проводилась. Просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича № 45919977 від 13.03.2019 року про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-банк». Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича № 45919977 від 13.03.2019 року про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-банк». Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, АТ «Альфа-банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норми матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним нормам процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на квартиру за AT «Альфа-Банк» дії банку суперечили Закону № 1304. Суд першої інстанції н6е погодився з доводами відповідача про те, що набуття права власності на предмет іпотеки у спосіб, передбачений ст. 37 Закону України «Про іпотеку», є позасудовим способом врегулювання, погодженим іпотекодавцем шляхом відповідного застереження в іпотечному договорі, тож в цьому випадку норми Закону України № 1304 не можуть бути застосовані. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суд першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 23.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0703/0408/71-073, за яким ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 60000 доларів США строком до 23.04.2037 року з метою придбання квартири АДРЕСА_2 , зобов`язавшись повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами. 23.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, яким ОСОБА_1 для забезпечення належного виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 0703/0408/71-073 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . Пунктом 12 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення за договором іпотеки за вибором іпотекодержателя здійснюється одним з наведених в договорі способів. Зокрема, п. 12.3 іпотечного договору передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності. 25.05.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі -продажу прав вимоги. 15.06.2012 p. між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено Договір купівлі продажу прав вимоги. Внаслідок укладення вищевказаних договорів ПАТ «Альфа-Банк» набуло статусу нового кредитора за договором №0703/0408/71-073 від 23.04.2008 р. укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк». Вказана обставина встановлена ухвалою Апеляційного Суду м. Києва від 06.07.2016 року (, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 26.09.2018 році у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Альфа-Банк» про визнання права не вчиняти певні дії: «Оскільки, матеріалами справи підтверджено, що під час виконання умов кредитного договору позичальник переуступив своє право вимоги за кредитним договором на користь ПАТ «Дельта-Банк», який в подальшому уклав договір купівлі-продажу прав вимоги з ПАТ «Альфа-Банк», то суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.» Листом від 07.12.2018 року АТ «Альфа-Банк» направило вимогу ОСОБА_1 про сплату боргу за кредитним договором, який станом на 01.12.2018 року складає 81939,86 доларів США. Цим же листом ОСОБА_1 попереджено про намір АТ «Альфа-Банк» звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». З повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що зазначена письмова вимога отримана ОСОБА_1 15.12.2018 року. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 11.03.2019 року зареєстроване за АТ «Альфа-Банк» на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.03.2019 року. Пунктом 12.3.1 Іпотечного договору визначено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет Іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя. Підписання цього Договору Іпотекодавець засвідчує, що вона надає Іпотекодержателю згоду на прийняття Іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет іпотеки до Банку. Сторони з розумінням змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише він доведе, що повністю виконав Основне зобов`язання. Положеннями статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення іпотекодавцями обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягненні на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. За приписами ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, колегією суддів встановлено, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки. Зважаючи на підпис іпотечного договору сторонами, відступі підстави вважати, що Іпотекодавець не надавав згоду Банку на такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Аналогічні висновки висловлені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.05.2019 року у справі № 310/11024/15-ц: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилається на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Проте, колегія суддів звертає увагу, що у даній справі звернення стягнення на квартиру як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки Іпотекодавці надали іпотекодержателю AT «Укрсоцбанк» згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя (п.4.5,3 Іпотечного договору), а відтак дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до цих правовідносин. Крім того, є помилковим посилання суду першої інстанції на те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки в даному випадку, Іпотекодавці вже надали іпотекодержателю AT «Укрсоцбанк» згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя (п.4.5.3 Іпотечного договору) шляхом підписання договору іпотеки. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом в Постанові від 13.06.2018 року по справі №645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), в Постанові Верховного Суду від 12.07.2018 року по справі № 372/977/16-ц (провадження № 61-30624св18), Згідно умов договору Іпотеки сторони погодили, що передача у власність Іпотекодержателя предмету іпотеки є добровільним способом звернення стягнення. Таким чином, положення дії Закону України «Про мораторій» не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки йде мова про звернення стягнення у добровільному порядку, в той час як положення закону розповсюджуються на примусовий спосіб звернення стягнення. Верховний Суду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09.12.2019 року у справі № 464/8589/15-ц дійшов до наступних висновків : «Тлумачення статті 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодерлсателя на продаж: предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), у якій зазначено: «продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до статей 36, 38 цього Закону та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду». За таких обставин правильним є висновок судів про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі). У зв`язку із наведеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 (провадження № 61-29771св18). Аргумент у касаційній скарзі, що суди неправильно застосували пункт 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів є іноземній валюті», оскільки кредит наданий у іноземній валюті, Об`єднана палата відхиляє, оскільки норми цього закону не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі)». З матеріалів справи вбачається, що реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулась за згодою сторін, доказом чого є підписання умов договору іпотеки. Позивачем не доведено які саме його права та інтереси є порушеними. Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, а отже скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за банком буде порушувати його право відповідно до договору про іпотеку на звернення стягнення на предмет іпотеки. Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду від 27.03.2020 року у справі за № 711/5575/18 та у Постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 року у справі № 755/21962/15. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру, що є предметом іпотеки, оскільки воно прийнято з наданням заявником всіх документів, передбачених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та у відповідності до ЗУ «Про іпотеку». Позивачем не наданого жодного належного та допустимого доказу (довідка про склад сім`ї, довідка про місце проживання, тощо) на підтвердження заявлених позовних вимог. Інформаційна довідка, що міститься в матеріалах справи відображає інформацію за критерієм «адреса проживання», що не виключає можливість наявності у Позивача іншого майна. Обов`язок на доведення відсутності іншого житла покладається саме на сторону позивача. Посилання суду першої інстанції на той факт, що «під час судового розгляду представниками Відповідача не надано доказів проведення перевірки щодо відповідності об`єкта нерухомого майна положенням ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставними, оскільки за приписами ЦПК України, обов`язок доказування покладається як на Позивача, так і на Відповідача. Заявляючи про відсутність іншого майна у власності, саме Позивач повинен довести дану обставину суду. Враховуючи позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, як забезпечення кредитів в іноземній валюті не застосовується. Крім того, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про Іпотеку» та положеннями договору іпотеки не передбачений обов`язок Іпотекодержателя проводити перевірку предмета іпотеки на відповідність перед здійсненням державної реєстрації права власності Такий правовий висновок викладений в Постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року у справі № 464/8589/15-ц. Як на підставу для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції посилається на те, що АТ «Альфа-Банк» перед набуттям права власності на предмет іпотеки не провів належної оцінки вартості квартири та не отримав висновку незалежного експерта. Проте, вказаний висновок суду першої інстанції є безпідставним, з огляду на те, що судом першої інстанції матеріали реєстраційної справи не витребовувалися та відповідно судом не досліджувались. Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави зазначати, що відповідна оцінка Банком не була проведена. В ході апеляційного розгляду справи, на вимогу колегії суддів АТ «Альфа-Банк» надало копію висновку про вартість майна від 06.02.2019 року. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що перелік необхідних документів для реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення в досудовому порядку передбачено до п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №

112. Оцінка СОД відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року. Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Згідно ч.1 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 16 цього Закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону № 898-1V у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено ЇЇ видачу). У даному випадку має місце відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі іпотеки. Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході і проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Колегією суддів встановлено, що на виконання норм Закону України «Про іпотеку», AT «Альфа-Банк, надіслав письмове повідомлення іпотекодавцю який його особисто отримав (а.с. 60-62), тобто AT «Альфа-Банк» було у повній мірі дотримані положення Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ЗУ «Про іпотеку». Аналогічний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 року по справі №760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку проте, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, не були враховані суттєві обставин та не надано їм належної правової оцінки, неправильно кваліфіковане правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, судом було поверхово досліджено матеріали справи та повністю проігноровані пункти Іпотечного договору, у зв`язку із чим були порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції», національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. За таких обставин, місцевий суд не дотримався вимог матеріального та процесуального права, не з`ясував обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції до скасування з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягають задоволенню, тому судовий збір сплачений за подачу апеляційної скарги необхідно стягнути з позивача на користь АТ «Альфа-Банк». На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати в сумі 1153 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2020 року. Головуючий Судді: