Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/20395/20

Справа № 127/20395/20 Провадження № 33/801/951/2020 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кашпрук Г. М. Доповідач: Медвецький С. К. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року м. Вінниця Суддя Вінницького апеляційного суду Медвецький С. К., розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, в с т а н о в и в : Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 521369, 02 вересня 2020 року о 02:30 год. у м. Вінниці по вул. Стеценка, 62, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Volkswagen «Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поведінка не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2020 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 420,40 грн. При постановленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції виходив з доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2020 року, якою його визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. В апеляційній скарзі зазначено, що він не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння, а лише просив працівників поліції вказати підстави проходження освідування, оскільки він транспортним засобом не керував. Також вказав, що суд в порушення статті 245 КУпАП порушив принципи всебічності повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи при розгляді справи. Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд приходить до таких висновків. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, вирішення справи в точній відповідності з законом. За змістом ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень. Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «+4 посилання» та інших. Наведене вказує на те, що при розгляді зазначеного вище правопорушення повинні застосовуватись принципи кримінального судочинства. У зв`язку із цим при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питань про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, законності та обґрунтованості судового рішення, суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням. Суд першої інстанції розглядаючи справу про адміністративне правопорушення обмежився лише тим, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у присутності двох свідків. Обставин керування транспортним засобом суд не досліджував. Відповідно до п. 2.9А ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Таким чином, зазначена норма передбачає дві форми об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, а саме: керування особою транспортним засобом у стані сп`яніння та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. При цьому основною ознакою суб`єкта зазначеного правопорушення є саме елемент керування особою транспортним засобом, та зазначена обставина обов`язково належить до предмету доказування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, передбачає необхідність обов`язкової наявності кваліфікуючих ознак цього правопорушення, зокрема щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст.130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись. Зі встановлених у суді апеляційної інстанції обставин слідує, що на час прибуття працівників патрульної поліції за адресою: вул. Стеценка, 62, м. Вінниця, ОСОБА_1 не керував транспортним засобом. Вказані обставини підтверджуються відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, котрий переглядався апеляційним судом в судовому засіданні. Інших доказів, які б підтверджували той факт, що 02 вересня 2020 року о 02:30 год. у м. Вінниці по вул. Стеценка, 62, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Volkswagen «Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 матеріали справи не містять. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив, що він керував вищевказаним транспортним засобом. Однак працівники поліції запропонували пройти огляд на стан сп`яніння саме власнику транспортного засобу ОСОБА_1 . Цим показанням свідка суд першої інстанції належної оцінки не надав, а лише обмежився тим, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Допитаний в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_3 - капрал поліції пояснив, що автомобіль марки Volkswagen «Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 стояв на проїжджій частині з ввімкненими аварійними ліхтарями. Водій автомобіля був встановлений за карткою водія. Формальний підхід до розгляду справи є неприпустимим, а самого факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння недостатньо для притягнення вказаної особи до адміністративної відповідальності по ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки як було вказано вище, для об`єктивної сторони вказаного правопорушення необхідно наявність керування особи транспортним засобом, докази чого в матеріалах справи відсутні. Зазначені вище обставини, на переконання апеляційного суду, у своїй сукупності свідчать про відсутність в матеріалах справи доказів того, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, зокрема, факту відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. В той же час, у справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Одночасно, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту". Отже, за вказаних обставин у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Враховуючи вищезазначене, постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2020 року підлягає скасуванню через відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2020 року скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч. 1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду С.К. Медвецький