Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/22849/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2020 року м. Рівне Справа № 569/22849/18 Провадження № 22-ц/4815/1237/20 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Бердій М.А. Ухвалу суду першої інстанції постановлено 29 вересня 2020 року в м. Рівне (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. секретар судового засідання: Пиляй І.С., за участі: представників сторін адвокатів Дремлюги Юрія Сергійовича і Дяденчука Анатолія Івановича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , який приєднався до неї, на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 29 вересня 2020 року в справі за заявою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Рівненської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів,: Відділ у м. Рівному Міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівне Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області; про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок, поновлення запису про земельну ділянку, в с т а н о в и в : Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 грудня 2018 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_4 адвоката Дяденчука А.І. про забезпечення позову ОСОБА_4 до Рівненської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Відділ у м. Рівному Міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівне Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області; про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок, поновлення запису про земельну ділянку. Забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_1 здійснювати та виконувати на земельних ділянках, кадастровий номер 5610100000:01:021:0020, 5610100000:01:021:0357, 5610100000:01:021:0358, 5610100000:01:021:0359, 5610100000:01:021:0360, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 особисто чи із залученням сторонніх осіб, підрядних та субпідрядних організацій, будь-які будівельні роботи, в тому числі, але не виключно підготовчі, земляні, будівельні, монтажні, оздоблювальні, роботи з будівництва будівель чи іншого нерухомого чи рухомого майна до набрання рішення суду законної сили у даній справі. Допущено ухвалу суду до негайного виконання. У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Дремлюга Ю.С. звернувся до міського суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, вжитого ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 грудня 2018 року. Постановляючи свою ухвалу, місцевий суд виходив із того, що заходи забезпечення позову не підлягають скасуванню, адже потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин не відпала та не змінились обставини, що зумовили його застосування. Окрім того, на момент розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову спір між сторонами по суті не вирішений, розгляд справи не завершений, доводи представника відповідача ОСОБА_3 , якими він обґрунтовує необхідність скасування заходів забезпечення позову по суті, є його запереченнями проти позовних вимог ОСОБА_4 та зумовлюють необхідність оцінки доказів судом, що на даному етапі розгляду справи є неприпустимим. Також суд звернув увагу на те, що ухвалою Рівненського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року було відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 грудня 2018 року. На ухвалу суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на незаконність і необґрунтованість судового рішення, тому просив скасувати його та вжиті ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 грудня 2018 року заходи забезпечення позову. Вважає, що вжитим заходом порушуються інтереси особи, яка не є учасником справи. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником будівлі (навіс) площею 545,8 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Фактично ця будівля знаходиться на земельній ділянці площею 0,1075 га з кадастровим номером 5610100000:01:021:0359, тобто на земельній ділянці, щодо якої оскаржуваною ухвалою вжито заходи забезпечення позову. Позивачу ж було відомо про те, що вказана будівля належить на праві власності іншій особі, адже це підтверджується окремою думкою судді Апеляційного суду Рівненської області від 13 січня 2015 у справі № 2-1137/11. Крім того, судовим рішенням було покладено заборону здійснювати та виконувати певні дії на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:021:0020, хоча державну реєстрацію цієї земельної ділянки скасовано у зв`язку з її поділом на окремі ділянки: 5610100000:01:021:0357,5610100000:01:021:0358,5610100000:01:021:0359, 5610100000:01:021:0360. Тому вжиття заходу забезпечення позову щодо земельної ділянки, державна реєстрація якої скасована, доводить необхідність скасування забезпечення позову. Також, на переконання заявника, звернення ОСОБА_5 із позовом про скасування рішення Рівненської міської ради від 24 лютого 2016 року №253 "Про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки на АДРЕСА_1 та скасування реєстрації чотирьох земельних ділянок" не є підставою для припинення договору оренди землі від 01 лютого 2007 року №80, який зареєстрований 15 березня 2007 року №040758300020, орендарем за яким є ОСОБА_1 . Тобто відсутній зв`язок між вжитим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Підставою забезпечення позову стало те, що останній зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт, однак ця декларація є чинною та ніким не скасовувалася. Тому ОСОБА_1 має повне право на здійснення забудови земельної ділянки, оскільки є законним користувачем земельної ділянки та має відповідні дозволи на виконання будівельних робіт, а у випадку задоволення позову він і надалі буде мати право на забудову, адже право оренди землі рішенням суду скасоване не буде. До апеляційної скарги приєднався ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси обов`язки. На виконання вимог ч.3 ст. 363 ЦПК України до заяви про приєднання до апеляційної скарги ним були додані документ про сплату судового збору та докази надсилання (направлення) копії заяви іншим учасникам справи. Доводячи необхідність скасування заходів забезпечення позову, ОСОБА_2 підтверджував доводи апеляційної скарги з приводу того, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно "Про реєстрацію права власності від 22 січня 2014 серії АА № 756522 саме він є власником будівлі (навіс) площею 545,8 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Це підтверджується й інформаційною довідкою № 175931029 від 01 серпня 2019 року. Вказана будівля фактично знаходиться на земельній ділянці площею 0,1075 га з кадастровим номером 5610100000:01:021:0359, тобто на обтяженою ухвалою про забезпечення позову земельній ділянці, на що вказує інформація офіційного веб-сайту "Публічна кадастрова карта". Правом подання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення ЄСПЛ "Белеш та інші проти Чеської Республіки"). Таким чином Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, зокрема, шляхом заборони вчиняти певні дії. Згідно із ч. 3 ст. 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову"). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Як з`ясовано судом, і це сторонами визнається, 12 травня 2006 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного між Дочірнім підприємством" фірмою "Рівне-Атом" спільного Українсько-Німецького підприємства "МБР-Україна" та ОСОБА_1 останній придбав належну на праві приватної власності продавцю незавершену будівництвом будівлю виробничо-складської бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою №1315, виданоюРівненським міським бюро технічної інвентаризації 18 квітня 2006 року готовність будівлі складає 59%; опис будівлі: "А-2" - адміністративно-виробниче приміщення (98% готовності); "Б-1" - операторська з маслоскладом та паливно-роздавальними колонками (97% готовності); "В-1" - сторожевий павільйон з площадкою відкритої стоянки автомобілів (98% готовності); №1 - бетонна огорожа території. З метою обслуговування незавершеного будівництва між Рівненською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки від 21 лютого 2007 року № 80, який зареєстровано 15 березня 2007 року у Рівненській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040758300020. Згодом рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року в справі № 2-1137/11 визнано за ОСОБА_4 право власності на майно, зокрема на будівлі виробничо-складської бази, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , що складаються з адміністративно-виробничого приміщення (позначене літерою "А2") загальною площею 691,9 м.кв, операторської з маслоскладом та паливно-роздавальними колонками (позначена літерою "Б1") загальною площею 32,7 м.кв, сторожевого павільйону з відкритою площадкою для стоянки автомобілів (позначеного літерою "В1") загальною площею 28,7 м.кв. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 вважала, що вона як новий власник незавершеного будівництва набула всіх прав орендаря земельної ділянки, на якій знаходяться ці будівлі, а тому рішення Рівненської міської ради від 25 лютого 2016 року, яким надано ОСОБА_1 згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки площею 7 214 кв.м на АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 5610100000:01:021:0020), що перебуває в нього в оренді, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з подальшим укладанням та державною реєстрацією договорів оренди на такі новосформовані земельні ділянки: земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 700 м2; земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 3 594 м2; земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 1 845 м2; земельна ділянка № НОМЕР_4 площею 1 075 м2; є незаконним. Отже, ОСОБА_1 як особа, якій надано згоду, зокрема, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з подальшим укладанням, завершенням будівництва виробничо-складської бази з подальшим її обслуговуванням може вчинити дії, якими будуть порушені права позивача як володільця незавершеного будівництва. Позивач звернулася до суду з вимогами немайнового характеру, у разі задоволення позовних вимог судове рішення не вимагатиме примусового виконання, а тому у цьому випадку застосовується та досліджується така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Повно і правильно встановивши обставини та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми процесуального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, адже потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин не зникла, а спір по суті не вирішений. Покликання заявника на те, що вжитим заходом порушуються права особи, що не є учасником справи, а саме ОСОБА_2 , який приєднався до апеляційної скарги з цих міркувань, на увагу не заслуговують, позаяк вжитим заборонено саме ОСОБА_1 здійснювати та виконувати на земельних ділянках, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 особисто чи із залученням сторонніх осіб, підрядних та субпідрядних організацій, будь-які будівельні роботи, в тому числі, але не виключно підготовчі, земляні, будівельні, монтажні, оздоблювальні, роботи з будівництва будівель чи іншого нерухомого чи рухомого майна до набрання рішення суду законної сили у даній справі. Предметом позову є, зокрема, визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради від 25 лютого 2016 року № 253 про надання ОСОБА_1 згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки на АДРЕСА_1 та подальше визнання незаконними державної реєстрації земельних ділянок та скасування записів про їх реєстрацію, які були вчинені в процесі реалізації рішення місцевої ради. Отже, вжитий захід має індивідуальний характер, пов`язаний виключно із суб`єктивними правами та інтересами ОСОБА_6 та не створює невиправданих обмежень для ОСОБА_2 в його правах. Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, заявники не надали, а апеляційним судом здобуто не було. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який приєднався до неї, залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 29 вересня 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 08.12.2020 Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків