Постанова Полтавський апеляційний суд № 527/331/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 527/331/20 Номер провадження 22-ц/814/2153/20Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т.В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В. секретар: Ткаченко Т.І. за участю представника позивача адв. Пасюка В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Пасюка Василя Володимировича на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Пасюк Василя Володимировича до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Глобинського районного нотаріального округу Похила І.Г., про розірвання договору оренди земельної ділянки. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що позивач є власником земельної ділянки площею 4,4597 га з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Зазначає, що 10.09.2014 року між ним та ОСОБА_3 , яка діяла від імені відповідача на підставі довіреності, було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, кадастровий номер 5320682200:00:017:0031, строком на 49 років. При цьому оригінал договору та правовстановлюючих документів на земельну ділянку йому повернуто не було. Вказує, що, відповідно до п 5.1 Договору, розмір орендної плати за один календарний рік становить 3374,76 грн, що на момент підписання договору склало 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та, згідно п. 5.2 договору, за домовленістю сторін орендна плата вноситься у грошовій формі, шляхом виплати усієї суми орендної плати за весь строк, на який передається в оренду земельна ділянка та що підписанням цього договору орендодавець (позивач) підтверджує факт виплати йому 165363,24 грн орендної плати за весь строк оренди. При цьому, позивач вказує, що представником орендаря його, як орендодавця, було введено в оману стосовно оплати орендної плати за весь період дії договору оренди. Сам договір оренди позивачем прочитано не було, нотаріус його змісту позивачу не роз`яснив. До укладення договору позивачу було сплачено лише близько п`яти з половиною тисяч гривень, а інші грошові кошти повинні бути сплачені до кінця 2014 року. Проте, до цього часу орендодавець земельної ділянки жодних грошових коштів по договору оренди землі не отримав. Відтак, позивач вважає, що укладення спірного договору відбулося внаслідок його необачності, неправильного розуміння ним умов договору та обману орендаря і неправильного сприйняття ним фактичних обставин спірного договору оренди землі, що вплинуло на його волевиявлення. З урахуванням наведеного прохав суд розірвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,4597 га, кадастровий номер 5320682200:00:017:0031, укладений 10 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 10.09.2014 року приватним нотаріусом Глобинського районного нотаріального округу Похилою І.Г. за реєстровим №1189; вирішити питання судового збору. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2020 року в задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , з залученням третьої особи - приватного нотаріуса Глобинського районного нотаріального округу Похилої І.Г., про розірвання договору оренди земельної ділянки, відмовлено. З вказаним рішенням не погодився позивач, представник якого в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення та неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів скарги зазначають, що в оскаржуваному рішенні суд не надав жодної оцінки доводам позивача. Вказує, що підставою для розірвання договору оренди землі є невиконання орендарем умов договору в частині внесення ним орендної плати, та як доказ невиплати таких сум, позивачем додано до матеріалів справи належним чином завірену копію відомостей за №3604/16-31-51-55 з державного реєстру фізичних осіб стовно доходів ОСОБА_5 , яка місцевим судом залишилась поза увагою. Окрім того, зауважує, що орендар використовує спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням. Вказує, що укладення спірного договору відбулось внаслідок необачності позивача, неправильного розуміння ним умов договору та обману орендаря щодо оплати його вартості, відтак, підлягає розірванню. У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та прохав її задовольнити. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. З матеріалів справи вбачається, що, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 , на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії РЗ № 676262 від 12.12.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №255, є власником земельної ділянки площею 4,4597 га, кадастровий номер 5320682200:00:017:0031, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.77-78). 10.09.2014 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності, посвідченої Похилою І.Г., приватним нотаріусом Глобинського районного нотаріального округу 25.07.2013 року за реєстром № 881, від імені ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди належної позивачу земельної ділянки площею 4,4597 га, кадастровий номер 5320682200:00:017:0031, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.6-8). Вказаний договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Глобинського районного нотаріального округу Похилою І.Г., зареєстровано в реєстрі за №1189. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив із того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів, які б доводили факт невиконання відповідачем обов`язків, передбачених Договором оренди земельної ділянки від 10.09.2014 року та ч.1 ст.96 ЗК України, а тому відсутні підстави для розірвання договору оренди землі, передбачені п. «д» ч.1 ст.141 ЗК України. Окрім того, позивачем вимоги щодо визнання договору оренди недійсним не заявлялися, а тому посилання в позовній заяві на те, що укладення спірного договору відбулося внаслідок необачності позивача, неправильного розуміння ним умов договору та обману орендаря і неправильного сприйняття ним фактичних обставин спірного договору оренди землі, що вплинуло на його волевиявлення, судом до уваги не прийнято. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на нормах матеріального права, виходячи з наступного. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно ст.ст.116, 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Нормою ч.4 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Відповідно до ч.3 ст.31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу однієї зі сторін договору за рішенням суду в порядку встановленому законом. Як зазначено в ч.1 ст.32 даного на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду, зокрема, в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. 24 і 25 цього закону та умовами договору. Згідно із пунктом «д» ч.1 ст.141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Згідно ч.2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У статті 15 ЗУ «Про оренду землі» вказано, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Як вбачається з п. в) ч.1 ст.96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Згідно ст.409 ЦК України, власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Аналогічна норма міститься в ч.ч. 1,2 ст.21 ЗУ «Про оренду землі»: орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Як убачається зі змісту позову, ОСОБА_1 прохав розірвати договір ордени від 10.09.2014 року з підстав невиплати йому орендарем орендної плати,. як того вимагають положення вказаного правочину та вимоги закону, зокрема, з підстав, визначених ч.1 ст.96, ч.1 ст.141 ЗК України. Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Так, відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3 Договору оренди земельної ділянки від 10.09.2014 року, орендодавець зобов`язується передати орендареві в довгострокове платне користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 4,4597 га, кадастровий номер 5320682200:00:017:0031, розташовану на території Жуківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, для її господарського використання, шляхом ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а орендар зобов`язується прийняти земельну ділянку, використовувати її за цільовим призначенням та сплачувати орендну плату. Згідно з п.п.3.1, 3.2 Договору, його укладено строком на 49 років (з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Строк дії Договору починає обраховуватися з дня набрання ним чинності. Пунктом 5.1 Договору, встановлено, що розмір орендної плати за один календарний рік становить 3374,76 грн, що на момент підписання цього Договору складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. При цьому, у відповідності до п.5.2 Договору, за домовленістю між сторонами орендна плата вноситься в грошовій формі, шляхом виплати всієї суми орендної плати за весь строк, на який передається в оренду земельна ділянка, що становить предмет цього договору. Орендодавець підписанням цього договору підтверджує, що на момент підписання цього договору та посвідчення його нотаріально орендна плата за користування земельною ділянкою протягом 49 років в сумі 165363,24 грн., яка обрахована без урахування індексації, яка буде проведена у наступних роках, виплачена орендарем орендодавцю в повному обсязі. Будь - яких претензій фінансового характеру з питань виплати орендної плати по цьому договору орендодавець до орендаря, протягом строку дії договору, не має. Окрім того, згідно п.5.5 Договору оренди, порушення строків виплати орендної плати по договору не може бути підставою для розірвання договору, а є підставою для застосування до орендаря відповідальності, встановленої сторонами у п.15.3 цього Договору. За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3). Як убачається з матеріалів справи, сторонами 10.09.2014 року укладено спірний договір оренди земельної ділянки, який фактично виконувався 6 років, жодних скарг, листів чи заяв від орендодавця орендарю щодо невиплати ОСОБА_1 орендної оплати не надходило. Окрім того, як убачається з п.5.2 Договору, за домовленістю між сторонами орендна плата вноситься в грошовій формі, шляхом виплати всієї суми орендної плати за весь строк, на який передається в оренду земельна ділянка, що становить предмет цього договору. Орендодавець підписанням цього договору підтверджує, що на момент підписання цього договору та посвідчення його нотаріально орендна плата за користування земельною ділянкою протягом 49 років в сумі 165363,24 грн., яка обрахована без урахування індексації, яка буде проведена у наступних роках, виплачена орендарем орендодавцю в повному обсязі. Будь - яких претензій фінансового характеру з питань виплати орендної плати по цьому договору орендодавець до орендаря, протягом строку дії договору, не має. Установлено, що договір оренди землі від 10.09.2014 року підписаний сторонами та нотаріально посвідчений, що і підтверджує факт його оплатності, як витікає з п.5.2 Договору. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно відсутності підстав для розірвання договору від 10.09.2014 року з підстав, визначних у позові, за недоведеності позивачем своїх вимог. Окрім того, згідно п.5.5 Договору оренди, порушення строків виплати орендної плати по договору не може бути підставою для розірвання договору, а є підставою для застосування до орендаря відповідальності, встановленої сторонами у п.15.3 цього Договору. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є недоведеними, а тому не можуть бути взяті до уваги. Посилання у скарзі на те, що позивачем, як доказ невиплати йому відповідачем сум орендної плати, до матеріалів справи додано належним чином завірену копію відомостей за №3604/16-31-51-55 з державного реєстру фізичних осіб стовно доходів ОСОБА_5 , колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідні кошти могли бути виплачені і готівкою, відтак, не були зафіксовані органами податкової служби. Твердження апелянта про те, що орендар використовує спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням, суд апеляційної інстанції також до уваги не приймає, оскільки ця обставина не може бути підставою для розірвання спірного правочину. Доводи апелянта стосовно того, що укладення спірного договору відбулось внаслідок необачності позивача, неправильного розуміння ним умов договору та обману орендаря щодо оплати його вартості, відтак, договір підлягає розірванню, суд оцінює критично з урахуванням наступного. Згідно ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Зі змісту наведених норм вбачається, що у разі вчинення правочину під впливом обману чи внаслідок помилки, він підлягає визнанню недійсним, розірвання з цих підстав законом не передбачено. З урахуванням вказаного, оскільки позивачем вимоги про визнання спірного правочину недійсним не ставились, відповідні доводи скарги судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться фактично до незгоді із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Пасюка Василя Володимировича, - залишити без задоволення. Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2020 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ: Т.О. Кривчун СУДДІ: Ю.В. Дряниця О.В. Чумак