Ухвала КЦС ВС № 754/12116/18

Ухвала 07 грудня 2020 року м. Київ справа № 754/12116/18 провадження № 61-6024св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», третя особа - ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року у складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Матвієнко Ю. О., Стрижеуса А. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів. Позовна заява обґрунтована тим, що 07 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» (далі - ВАТ «Український професійний банк»), правонаступником якого є ПАТ «Український професійний банк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 321, відповідно до умов якого ОСОБА_3 наданий кредит з лімітом заборгованості у розмірі 96 000,00 доларів США на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом 14,5 % річних та 29 % річних у разі порушення строків повернення кредиту, із кінцевим терміном повернення кредиту 10 квітня 2017 року. 07 травня 2007 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладений договір поруки № 321-1, яким передбачено, що у разі повного чи часткового невиконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 321, ПАТ «Український професійний банк» має право задовольнити свої вимоги за рахунок поручителя. 07 травня 2007 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором №

321. Передано в іпотеку нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 . 06 вересня 2017 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 укладений договір № 24 про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 321 та договором поруки. Крім того, 06 вересня 2017 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 24-1. Умовами зазначених договорів визначено, що ОСОБА_2 як новому кредитору передається право вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у розмірі 98 179,19 доларів США та право вимоги на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Проте, ОСОБА_2 , як фізична особа, не може бути стороною у зобов`язанні на стороні кредитодавця, у зв`язку з чим такий договір є недійсним. Крім того, нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, оскільки стаття 1054 Цивільного кодексу України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця у кредитних правовідносинах. Отже, ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов П. Ю. у порушення статті 1054 ЦК України, статті 7 Закону України «Про нотаріат» посвідчив договір про відступлення прав вимоги № 24-1 за договором іпотеки на користь ОСОБА_2 . Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати договори про відступлення прав вимоги недійсними, як такі, що не відповідають вимогам закону. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір укладений на стадії ліквідації ПАТ «Український професійний банк», а тому на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, яке затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388, відповідно до яких потенційним покупцем є фізична або юридична особа, яка має намір придбати актив (майно) банку та може набути такий актив (майно) у власність чи на підставі іншого речового права, переможцем відритих торгів не може бути визнаний боржник або поручитель за договорами, право вимоги за яким виставлено на торги. ОСОБА_2 не є ні позичальником, ні поручителем за укладеними у 2007 році договорами. Договори відступлення прав вимоги не мають ознак факторингу, натомість вони є оплатним правочином щодо заміни кредитора у зобов`язанні, а не договорами про надання банківської послуги. Крім того, позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення її права або охоронюваного законом інтересу оспорюваними договорами. Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року залишено без змін. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено як укладений оспорюваний договір порушує права позивача. Не доведено позивачем і того, як заміна кредитора в зобов`язанні порушує права позивача як боржника за кредитним договором, договором поруки та договором іпотеки. Щодо вимог про забезпечення позову У вересні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до суду заяву про забезпечення позову. Заява обґрунтована тим, що у серпні 2018 року на адресу позивача від ОСОБА_2 надійшла вимога про усунення порушень за кредитним договором від 07 травня 2007 року № 321, у якій зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги у визначений строк, відповідачем буде звернуто стягнення на належний позивачу предмет іпотеки, шляхом набуття права власності у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Отже, позивач вважає, що не вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони ОСОБА_2 та/або будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо квартири може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі, а тому заявлені заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки за договором від 07 травня 2007 року, заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України та Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, іншим органам державної реєстрації прав та нотаріусам здійснення будь-яких реєстраційних дій, що пов`язані з реєстрацією (перереєстрацією) права власності щодо нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме спірної квартири, заборонити ОСОБА_2 та/або будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні інших вимог заяви відмовлено. Ухвала мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у вказаній справі може утруднити чи призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , так як відповідач може скористатись своїм правом та відчужити квартиру. Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що предметом позову є оскарження договорів про відступлення прав вимоги, а будь-яких вимог щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , і на яку накладений арешт ухвалою суду, позивачем не заявлялось, отже, позивачем не надано будь-яких доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що наявна загроза відчуження спірної квартири, адже ОСОБА_2 до розгляду цієї справи по суті може скористатись своїм правом та відчужити квартиру на користь третіх осіб, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити у майбутньому виконання можливого рішення про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги. Відповідачі своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися. У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі 465/646/11, відповідно до яких фізична особа не може набувати кредитних прав кредитора у кредитних правовідносинах. У березні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що спеціальним законом (Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») передбачено право будь-якої фізичної чи юридичної особи придбати на відкритому конкурсі у неплатоспроможного банку права вимоги за кредитними договорами та забезпечувальними договорами. Позивач помилково посилається на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», оскільки положення вказаного закону не поширюються на спірні правовідносини. Також безпідставними є посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, оскільки обставини у вказаній справі не є ідентичними обставинам цієї справи. У березні 2020 року від ПАТ «Український професійний банк» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що у спорах, пов`язаних з виконанням неплатоспроможним банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, свої зобов`язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, оскільки цей закон є пріоритетним щодо інших законодавчих актів в Україні у подібних правовідносинах.

Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною п`ятою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду. Виходячи з викладеного, зважаючи на те, що під час проведення попереднього розгляду справи не встановлено обставин, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України, суд вважає за необхідне призначити справу до судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Керуючись статтями 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року та касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року призначити до судового розгляду на 16 грудня 2020 року колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик