Постанова 4857 № 460/3695/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3695/20 пров. № А/857/11290/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень, суддя у І інстанції Борискін С.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 12 серпня 2020 року, ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення (далі - ППР) Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - ГУ ДФС) від 21 серпня 2018 року: № 0007931305 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів (далі - ПДВ) у сумі 16089,04 грн, з яких 12871,23 грн за основним платежем та 3217,81 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0007941305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами» (далі - Мито) у сумі 7313,20грн, з яких 5850,56 грн за основним платежем та 1462,64 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 460/3695/20 позов було задоволено у повному обсязі. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що висновки контролюючого органу про заниження ОСОБА_1 вартості імпортованого ним транспортного засобу не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами у ході розгляду справи. Правонаступник ГУ ДФС - Головне управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС) - у поданій апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що за результатами порівняльного аналізу електронної копії митної декларації та інформації, що стосується товару, митне оформлення якого завершено, отриманої від митних органів Литовської Республіки у відповідності до Порядку обмінуподатковою інформацією за спеціальними письмовими запитами з компетентними органами іноземних держав, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1247 від 30 листопада 2012 року, щодо надання інформації про митне оформлення автомобіля марки «RENAULT», модель «МЕGANE», ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 митним органом було встановлено невідповідність відомостей щодо митної вартості імпортованого в адресу ОСОБА_1 транспортного засобу. У в графі 22 МД №11А205090/2017/042482 від 03 жовтня 2017 року зазначено суму 4000 євро (125 212,68 грн по курсу НБУ на день заявления товару до митного оформлення), заявлена митна вартість становить 142 085,08 грн (або 4539 євро). Відповідно до документів, надісланих митними органами Литовської Республіки (митна декларація №17LТКR1000ЕК078979 від 25 вересня 2017 року) здійснено експорт транспортного засобу марки «RENAULT», модель «МЕGANE», ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , вартість якого складає 6408 євро, шо становить 200 590,71 грн на дату митного оформлення автомобіля. Жодних підстав для сумніву в дійсності експортної декларації немає. Оскільки ідентифікаційний номер транспортного засобу (або VIN-код кузова) є унікальним, то долучені податковим органом до матеріалів справи докази в достатній мірі підтверджують іншу вартість ввезеного позивачем автомобіля, належну оцінку яким судом першої інстанції надано не було. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС було проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні через митний кордон України товару з поданням митної декларації (далі - МД) від 03 жовтня 2017 року №UA205090/2017/042482, результати якої оформлено актом перевірки від 13 серпня 2018 року №1894/17-00-13-05/ НОМЕР_2 . Під час вказаної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про встановлення порушень позивачем при декларуванні транспортного засобу марки «RENAULT» модель «MEGANE» (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), нарахуванні та сплаті платежів за МД від 03 жовтня 2017 року №UA205090/2017/042482 вимог статті 49, частини 1 статті 51, статті 52, частини 2 статті 53, статті 257, частин 1 та 2 статті 270, частини 1 статті 272, частини 2 статті 277, статті 278, статті 289 Митного кодексу України (далі - МК), пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі - ПК), що проявилося у невідповідності відомостей заявленої у МД від 03 жовтня 2017 року №UA205090/2017/042482 митної вартості ввезеного транспортного засобу із відомостями щодо дійсної вартості цього транспортного засобу, наданими уповноваженим органом іноземної держави, внаслідок чого було занижено податкове зобов`язання по сплаті Мита у розмірі 5850,56 грн та ПДВ у розмірі 12871,23 грн. Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що у графі 22 «Валюта та загальна сума за рахунком» МД №UA205090/2017/042482 від 03 жовтня 2017 року позивачем було заявлено митну вартість вказаного транспортного засобу у 4000 євро, а відповідно до надісланої митними органами Литовської Республіки МД №17LTKR1000EK078979 від 25 вересня 2017 року, згідно із якою здійснено експорт цього транспортного засобу, його вартість становила 6408 євро. Відтак, з огляду на висновки, викладені у акті перевірки від 13 серпня 2018 року №1894/17-00-13-05/ НОМЕР_2 , ГУ ДФС 21 серпня 2018 року прийнято оспорювані ППР №0007931305 та №0007941305. ОСОБА_1 не погодився із правомірністю зазначених рішень контролюючого органу та за захистом своїх прав звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції публічно-правового спору, що розглядається, оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 190.1 статті 190 ПК базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. Згідно із підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях. За правилами пункту 54.4 статті 54 ПК у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Відповідно до статті 49 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною 1 статті 51 МК передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Пунктом 4 частини 5 статті 54 МК встановлено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску. Відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 52 МК декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Згідно із частиною 4 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Приписами статті 248 МК встановлено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. За правилами частини 8 статті 264 МК з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. Частиною 1 статті 351 цього ж Кодексу визначено, що предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 351 МК документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України. Згідно із положеннями статті 352 МК посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України. Частиною 7 статті 54 МК встановлено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Як свідчать матеріали справи, документальна невиїзна перевірка дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань державної митної справи, результати якої були покладені в основу оспорюваних у межах даної справи ППР ГУ ДФС, була проведена у зв`язку з отриманням від митних органів Литовської Республіки копій документів, які вказували на те, що вартість товару імпортованого позивачем автомобіля була вищою, ніж задекларована ним при митному оформленні. Разом із тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, шо у ході судового розгляду справи контролюючим органом не було доведено того, що під час здійснення митного оформлення автомобіля позивача у його розпорядженні були документи, копії яких працівниками контролюючого органу було взято до уваги при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Сам ОСОБА_1 заперечує те, що йому було відомо про іншу вартість придбаного ним транспортного засобу та надав суду документальні докази на підтвердження придбання такого саме за ціною 4000 євро. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що при митному оформленні згаданого транспортного засобу його митна вартість була визначена за резервним методом, а не на підставі відомостей, вказаних у рахунку-фактурі (інвойсі) від 25 вересня 2017 року №2017-02189, і у митного органу з цього приводу не було жодних зауважень. Додатково слід наголосити на тому, що рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 17 січня 2019 року у справі № 163/1890/18, яка вступила у законну силу, скасовано постанову від 22 серпня 2018 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 485 МК за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Водночас, в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції доречно врахував під час вирішення цього спору правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі №809/1227/17, відповідно до якого виходячи із змісту частини 6 статті 69 МК донарахування сум податкових зобов`язань після завершення процедури митного оформлення товарів можливе виключно у разі умисного подання платником податків недостовірних документів або недостовірної інформацій під час митного оформлення. При цьому відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що взявши до уваги документи литовських митних органів, ГУ ДФС не перевірило обставин завершення експорту товару. Самі по собі документи митних органів Литовської Республіки не є беззаперечними і відповідач належним чином не обґрунтував підстав надання їм переваги перед документами, що були подані позивачем до митного оформлення. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління». Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 460/3695/15 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 09 грудня 2020 року.