Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/996/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/996/20 Суддя першої інстанції: Заяць О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Епель О.В., Костюк Л.О., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного малого підприємства «Волстас» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне мале підприємство «Волстас» (далі - Позивач, ТОВ ВКМП «Волстас») звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області (далі - Відповідач, Управління Укртрансбезпеки) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 03.03.2020 року №190161. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що способами контролю водіїв є тахограф, а за його відсутності - індивідуальна контрольна книжка, а тому, за наявності останньої у Відповідача були відсутні підстави для застосування до Позивача адміністративно-господарського штрафу. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було надано вірне тлумачення положенням чинного законодавства, яким передбачено, що, починаючи з 01.06.2015 року, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. При цьому підкреслює, що під час рейдової перевірки перевірялася виключно наявність документів, які передбачені законодавством України, а не наявність або відсутність тахографа, водночас будь-яких документів до перевірки водієм надано не було. Після усунення визначених в ухвалі від 25.08.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.12.2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ВКМП «Волстас» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що Апелянтом не спростовується, що на момент проведення рейдової перевірки у водія була наявна індивідуально-контрольна книжка як альтернативний документ контролю часу, а тому застосування штрафних санкцій відбувалося поза межами правового поля. Зауважує, що у присутності водія жодних документів посадовими особами Управління Укртрансбезпеки не складалося, а тому твердження останнього про відмову водія від підпису не відповідає фактичним обставинам справи. Підкреслює, що Відповідачем не було враховано нормативні зміни правового регулювання спірного питання, запроваджені із набранням чинності наказом Мінінфраструктури України від 01.07.2014 року №290. У судовому засіданні представник Відповідача просив вимоги апеляційної скарги задовольнити повністю з викладених у ній підстав. Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув, зазначивши у відзиві на апеляційну скаргу про розгляд справи за його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 29.01.2020 року водій ТОВ ВКМП «Волстас», ОСОБА_1 , транспортним засобом МАЗ 543203 з державним номером НОМЕР_1 , причеп НОМЕР_2 , що належить Позивачу на праві власності (свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ), здійснював перевезення деревини відповідно до товарно-транспортної накладної серії ЧНА № 146855 від 29.01.2020 року з ДП «Городнянське лісове господарство» до ТОВ ВКМП «Волстас» (а.с. 34-35). Крім того, матеріали справи свідчать, що близько 13:00 29.01.2020 року водій був зупинений працівниками Управління Укртрансбезпекн у Чернігівській області. У ході перевірки водію запропоновано надати тахокарти за поточний та попередні 28 днів. Як встановлено судом першої інстанції, водій пояснив, що транспортний засіб не обладнаний тахографом, для обліку робочого часу він веде індивідуальну контрольну книжку водія, яку він бажає надати для огляду. Також водій повідомив, що він має подорожній лист та товарно-транспортну накладну, яка підтверджує, що ним здійснюється внутрішнє перевезення вантажу від контрагента Позивача. 04.03.2020 року на адресу ТОВ ВКМП «Волстас» надійшов лист Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області №20350/41-1/24-20 від 03.03.2020 року (а.с. 41), до якого додано копію постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190160 від 03.03.2020 року (а.с. 42) та копію акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 209402 (а.с. 43). Із змісту акту перевірки та спірної постанови судом першої інстанції встановлено, що Позивача притягнуто до відповідальності за надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких передбачений ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а відповідальність за таке порушення передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (далі - Конвенція), ст. ст. 18, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон), Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 (далі - Порядок №1567), і Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 року №340 (далі - Положення №340), суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наявність у матеріалах справи доказів ведення водієм контрольної книжки та непідтвердження Відповідачем відмови її надання водієм під час рейдової перевірки. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Порядок №1567 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами. Відповідно до п. 3 Порядку № 1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи. Приписи п. Порядку № 1567 визначено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка (п. 12 Порядку №1567). За правилами п. 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. Пунктом 21 Порядку №1567 передбачено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком

3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності). Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 (а.с. 85), а також пояснень останнього від 02.03.2020 року, наданих Управлінню Укртрансбезпеки 03.03.2020 року (а.с. 86), індивідуальна контрольна книжка водія посадовими особами контролюючого органу не перевірялася, складений за наслідками рейдової перевірки акт для ознайомлення та підписання водію не передавався. Указане, на переконання судової колегії, підтверджується тим, що всупереч вимог п. 21 Порядку №1567 у подорожньому листі від 29.01.2020 року №150245 жодної відмітки про результати перевірки не проставлено (а.с. 36). Відповідно до ст. 48 Закону автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Згідно ст. 60 зазначеного Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про те, що наявність у водія, транспортний засіб під керуванням якого не обладнаний тахографом, індивідуальної контрольної книжки не може бути підставою для накладення на підприємство штрафу за порушення вимог ст. 48 Закону в частині відсутності тахографа, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. У відповідності до п. 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Разом з тим, згідно п. 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3). За правилами ст. 18 Закону з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. Надаючи системне тлумачення наведеним вище нормам права, Верховний Суд у постанові від 19.03.2020 року у справі № 823/1199/17 прийшов до висновку, що розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин. Положенням №340 передбачено, що тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена. Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями. Згідно ч. 3 ст. 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні. Приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції, як зазначено у вже згаданій постанові Верховного Суду, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія. Водночас, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, у тому числі для вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн. Викладене з урахуванням позиції Верховного Суду у справі №825/1199/17 дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на вантажному автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. З урахуванням наведеного, оскільки матеріали справи свідчать про відсутність обладнання транспортного засобу МАЗ 543203, повна маса якого складає 18 200,00 кг, тахографом, однак вони ж підтверджують ведення водієм ОСОБА_1 індивідуальної контрольної книжки водія (а.с. 37-40), яка була наявна в останнього під час проведення рейдової перевірки, що не було спростовано контролюючим органом, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність прийняття Управлінням Укртрансбезпеки оскаржуваної постанови від 03.03.2020 року №190161. Посилання Апелянта на невірне тлумачення судом першої інстанції норм п. 6.1 та п. 6.3 Положення №340 у своєму взаємозв`язку судовою колегією оцінюється критично, оскільки таке застосування наведених норм права Чернігівським окружним адміністративним судом здійснювалося за правилами ч. 5 ст. 242 КАС України з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.03.2020 року у справі № 823/1199/17. Доводи Апелянта про неврахування судом першої інстанції постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22.12.2018 року у справі №0440/5567/18 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.03.2017 року у справі №813/5710/14 судовою колегією відхиляються з огляду на те, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді О.В. Епель Л.О. Костюк Повний текст постанови складено та підписано « 09» грудня 2020 року.