Постанова 4873 № 911/920/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" грудня 2020 р. Справа№ 911/920/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коротун О.М. суддів: Андрієнка В.В. Суліма В.В. за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л., представники сторін у судове засідання 03.12.2020 не з`явилися за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 (повний текст складено 28.07.2020) у справі № 911/920/20 (суддя Чонгова С.І.) за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про стягнення 583 394, 62 грн, Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи У квітні 2020 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (далі - КП «Переяслав-Хмельницьктепломережа») про стягнення 583 394, 62 грн, з яких: 404 258, 62 грн пені за період з 16.02.2016 по19.04.2016, з 15.03.2016 по 14.09.2016, з 15.04.2016 по 14.10.2016; 42 966, 57грн 3% річних за період з 16.02.2016 по 19.04.2016, з 15.03.2016 по 19.12.2016, з 15.04.2016 по 17.01.2017; 136 169, 43 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2016 по 31.03.2016, з 01.04.2016 по 30.11.2016, з 01.05.2016 по 31.12.2016. Позовні вимоги про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №1240/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ у січні - березні 2016 року у встановлений договором строк.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Київської області від 23.07.2020 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що зобов`язання щодо сплати за переданий позивачем відповідачу природний газ за січень 2016 року на загальну суму 2 091 414, 04 грн відповідачем виконано до 20.04.2016. А тому підлягає застосування Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», оскільки заборгованість за поставлений природний газ у січні 2016 року відповідачем була сплачена до набрання чинності вказаним Законом. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування штрафних санкції, інфляційних та 3 % річних на суму 1 376 985, 43 грн, оскільки за поставлений природний газ у лютому 2016 у розмірі 1 376 985,43 грн відповідач здійснив оплату на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 та графіку погашення заборгованості, погодженого міським головою Костіним Т.В. 10.10.2016. Тобто, взаєморозрахунки між сторонами здійснювалися не власними коштами відповідача, а через процедуру, встановлену постановою Кабінету Міністрів України. Також, Господарський суд Київської області врахував спільне протокольне рішення від 18.01.2017 № 266 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації, Комунальним підприємством Київської обласної ради «Переяслав Хмельницьктепломережа» та Національною акціонерною компанією «Нафтоказ України» про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, підписавши яке, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду У серпні 2020 року АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Також скаржник просив стягнути з відповідача сплачений судовий збір. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020. Надано сторонам час для подачі відзиву та клопотань. Призначено до розгляду апеляційну скаргу на 05.10.2020 05.10.2020 розгляд справи відкладено до 04.11.2020, у зв`язку з неявкою скаржника. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.11.2020 клопотання КП «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження за апеляційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №903/918/19 Господарського суду Волинської області. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 апеляційне провадження у справі поновлено. Продовжено строк розгляду апеляційної скарги АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 справу призначено до розгляду 02.12.2020. 02.12.2020 у судове засідання з`явилися представники сторін та надали пояснення. Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати. Представник позивача заперечив проти вимоги скарги та просив відмовити в її задоволення. 02.12.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 03.12.2020. 03.12.2020 представник сторін у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується розписками представників. Враховуючи те, що сторони обізнані про дату, час та місце судового засідання, у попередньому засіданні надали свої пояснення, явка не визнавалася обов`язковою, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів АТ «НАК «Нафтогаз України» в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на таке. Скаржник обґрунтовує свої доводи тим, що згідно з положенням ст. 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» учасниками процедури врегулювання заборгованості є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру. Однак матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є теплопостачальною організацією, яка включена до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. А тому застосування ч. 3 ст. 7 указаного Закону, на переконання сторони, є безпідставним. Крім того, скаржник зазначає, що відповідач не здійснив розрахунок за актом лютого і березня 2016 року до 30.11.2016 - набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Так, станом на 01.12.2016 за актом лютого 2016 року існувала заборгованість у розмірі 398 093, 04 грн, яка була сплачена 20.12.2016, а за актом березня 2016 року існувала заборгованість у розмірі 905 967, 51 грн, яка була сплачена 18.01.2017. Відповідно, на переконання сторони, вимоги про стягнення пені, інфляції та 3% річних, нараховані на такі суми, підлягають до задоволення. Також скаржник вказує, що на оплачену відповідачем заборгованості в розмірі 315 357, 69 грн на виконання спільного протокольного рішення № 266 від 18.01.2017 пеня, 3 % річних та інфляційні втрати не нараховувалися. А тому посилання на таке, як на підставу для відмови в позові, вважає безпідставним. Водночас, скаржник вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на постанову Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки», оскільки вказаним порядком встановлено конкретний механізм розподілу коштів. Однак, такий порядок не стосується договірних зобов`язань сторін у частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень 30.09.2020 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить відмовити в її задоволенні. Відповідач зазначає, що зазначеною ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, «інфляційні втрати», відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. А тому посилання скаржника на неможливість застосування такого закону вважає безпідставними. Також відповідач вказує, що на виконання графіка погашення заборгованості за спожитий газ ним було частково здійснено оплату за лютий та березень 2016 року на загальну суму 410 000, 00 грн, а тому, на переконання сторони, зарахувавши такі кошти як такі, що надійшли як оплата згідно з графіком погашення боргу, АТ «НАК «Нафтогаз України» погодився про зміну строків оплати, який був погоджений умовами договору. Щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, відповідач погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, який усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів коштів.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, 21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (правонаступником якого є АТ «НАК «Нафтогаз України») (постачальник) та КП «Переяслав-Хмельницькиепломережа» (споживач) було укладено договір №1240/16-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір). Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 2310,0 тис. куб. м (п. 2.1 договору). Пунктом 3.4 договору сторони узгодили, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Згідно з п. 5.1 договору регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) встановлюються постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758. Ціна за 1 000 куб. м. газу за цим договором в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1 770, 74 грн, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ 2 %; - податок на додану вартість за ставкою 20%. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу 1 806, 15 грн, крім того ПДВ 20% - 361,23грн, всього з ПДВ 2167, 38 грн. (п. 5.2 договору). Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступним за місяцем поставки газу. Відповідно до п. 8.2 договору у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати за наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12 договору). Відповідно до додаткової угоди №1 від 31.12.2015 сторонами змінено ціну за 1 000 куб. м. природного газу, яка з 01.01.2016 по 31.03.2016 становить з ПДВ 2 361, 89 грн. З матеріалів справи вбачається, що 18.01.2017 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (сторона № 1), Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації (сторона № 2), КП «Переяслав Хмельницьктепломережа» (сторона № 3) та Національною акціонерною компанією «Нафтоказ України» (сторона остання) підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 266 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України (далі - спільне протокольне рішення). Предметом цього спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі - постанова Уряду від 11.01.2005 № 20 (п. 1 спільного протокольного рішення) Згідно з п. 2.1 спільного протокольного рішення сторони погоджують перелік підприємств (установ, організацій), участь у проведенні взаєморозрахунку, та послідовність виконання спільного протокольного рішення . Пунктом 2.2. спільного протокольного рішення передбачено, що Державна казначейська служба перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні № 1 у сумі 613 692, 00 грн з приміткою: «постанова Уряду від 11.01.2005 № 20». Сторона № 1 перераховує на рахунок сторони № 2 кошти у сумі 613 692, 00 грн із записом у графі «призначення платежу»: «за грудень місяць 2016 року «П» 392 900, 00 грн»; за грудень місяць 2016 року «С» 220 792, 00 грн» Постанова Уряду від 11.01.2005 №20» (п.2.3 спільного протокольного рішення). Згідно з п. 2.4 спільного протокольного рішення сторона № 2 перераховує кошти стороні № 3 через рахунки з обліку доходів районних/міських бюджетів та реєстраційні рахунки управлінь соціального захисту населення РДА/МВК пільги та субсидії у сумі 613 692, 00 грн, із записом у графі «призначення платежу»: «за грудень місяць 2016 року «С» 220792,00грн» Постанова Уряду від 11.01.2005 №20». Відповідно до п. 2.5 спільного протокольного рішення сторона № 3 перераховують стороні останній кошти у сумі 613 692, 00 грн, 182 573, 16 грн за природний газ за 2015 рік згідно з договором від 24.11.14 № 2036/15-ТЕ-17, із записом в графі «призначення платежу»: «постанова Уряду від 11.01.2005 № 20, за природний газ за 2015 рік, договір від 24.11.14 № 2036/15-ТЕ-17. У тому числі ПДВ 30 428,86 грн»; 315 357, 69 грн за природний газ за 2016 рік згідно з договором від 21.12.2015 № 1240/16-ТЕ-17, із записом в графі «призначення платежу»: «постанова Уряду від 11.01.2005 №20, за природний газ за 2016 рік, договір від 21.12.2015 № 1240/16-ТЕ-17, у тому числі ПДВ 52 559, 62 грн»; 115 761, 15 грн за природний газ 2016 року згідно з договором від 17.10.2016 та № 1773/1617-ТЕ-17, із записом в графі «призначення платежу»: «постанова Уряду від 11.01.2005 №20, за природний газ за 2016 рік, договір від 17.10.2016 та № 1773/1617-ТЕ-17, у тому числі ПДВ 19 293, 53 грн». Пунктом 2.6 спільного протокольного рішення визначено, що сторона остання перераховує кошти в сумі 613 692, 00 грн до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. З метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов`язуються: забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з порядком проведення розрахунків за природний електроенергію, затвердженим наказом Міністерства промисловості України, Міністерстві фінансів України № 493/688 (далі - порядок проведення розрахунків); - перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок; - оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів, у процесі реалізації цього спільного протокольного рішення; - забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою спільним протокольним рішенням (п. 3 спільного протокольного рішення). Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, на виконання п. 2.1 договору, позивач поставив протягом січня - березня 2016 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 689 724, 67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучено до матеріалів справи. Водночас, як зазначає скаржник та не заперечує відповідач, останній свої обов`язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням погоджених сторонами строків. Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат. ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Між сторонами склалися правовідносини з поставки газу. Спір стосується наявності підстав для стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, яка кореспондує нормі ст. 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також в силу норми ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. 03.11.2016 було ухвалено Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон), відповідно до ч. 3 ст. 7 якого, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону постачальник природного газу - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та її дочірня компанія «Газ України», а учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Як визначено ст. 2 цього Закону, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Закон розділяє поняття заборгованості за спожитий природний газ та нарахованих на таку заборгованість сум неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних. Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Опублікування вказаного Закону здійснено 29.11.2016 в газеті Голос України №227. Отже, днем набрання чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є 30.11.2016. При цьому суд першої інстанції правомірно відхилив посилання скаржника на те, що відповідачем не надано доказів про включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, у зв`язку з чим до відповідача не може бути застосовано процедуру списання заборгованості з огляду на таке. Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, визначено, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Отже, зазначеною частиною ст. 7 Закону передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, «інфляційні втрати», відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. А тому посилання скаржника у вказаній частині відхиляються як необґрунтовані. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 917/440/18 від 12.09.2019. Як вбачається з матеріалів справи, за поставлений природний газ за актом січня 2016 року відповідач розрахувався 20.04.2016, тобто до 30.11.2016 (набрання чинності Законом), що не заперечується сторонами. А тому нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати за актом січня 2016 року підлягають списанню в силу норми ч. 3 ст. 7 Закону. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за актом лютого 2016 року відповідач розраховувався частинами до 20.12.2016, а за актом березня 2016 року також частинами до 18.01.2017. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що на заборгованість, сплачену відповідачем до 30.11.2016 (дата набрання чинності Законом), розповсюджується дія норми ч. 3 ст. 7 Закону та, відповідно, на нарахована на неї пеня, 3 % річних та інфляційні втрати підлягають списанню. Так, станом на 01.12.2016 за актом лютого 2016 року у відповідача існувала заборгованість у розмірі 398 093, 04 грн, яка остаточно була сплачена 20.12.2016, а за актом березня 2016 року у відповідача існувала заборгованість у розмірі 905 967, 51 грн, яка була сплачена 18.01.2017. Таким чином, на прострочену суму заборгованості, яка утворилася після 30.11.2016 (набрання чинності Закону), норми Закону щодо списання штрафних санкцій не розповсюджуються. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що сам скаржник у відповіді на відзив (а.с. 67 - 73, т. 3) в суді першої інстанції зазначив про необхідність врахування таких обставин, однак помилково вказав про можливість нарахування таких санкцій на сплачену заборгованість до 30.11.2016. А тому у вказаній частині приймаються доводи скаржника як обґрунтовані. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку позовних вимог за простроченими зобов`язаннями з оплати газу за лютий 2016 року, з 31.10.2016 було нараховано до стягнення 1 655, 99 грн - 3 % річних, 8 510, 84 грн - інфляційних втрат. Пеню було нараховано за період прострочення до 30.11.2016. За простроченими зобов`язаннями з оплати газу за березень 2016 року, позивачем з 31.10.2016 було нараховано до стягнення з відповідача 4 406, 79 грн - 3 % річних) з урахуванням арифметичного перерахунку), 2 076, 73 грн - інфляційних втрат. Пеню було нараховано за період прострочення до 30.11.2016. Вказаний розрахунок було перевірено та встановлено його арифметичну обґрунтованість. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). За таких обставин, враховуючи межі заявлених вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість в частині заявлених до стягнення 6 602, 78 грн - 3 % річних та 10 587, 57 грн - інфляційних втрат, відповідно, у вказаній частині визнаються обґрунтованими вимоги апеляційної скарги. В решті позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки штрафні санкції було нараховано і на заборгованість, яку було погашено до 30.11.2016, що підлягають списанню в силу Закону. При цьому посилання суду першої інстанції на спільне протокольне рішення, як на одну з підстав для відмови в позову суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим, оскільки скаржником і не здійснювалося нарахування штрафних санкцій на погашену суму (315 357, 69 грн), що підтверджується розрахунком сторони. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на постанову Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 та графік погашення заборгованості, погоджений міським головою Костіним Т.В. 10.10.2016 з огляду на таке. Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки». Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Згідно з пунктом 3 Порядку № 217 теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів «населення», «релігійні організації», «бюджетні установи», «інші споживачі». Тобто, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії. Разом з тим, Порядок № 217 та графік не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19. Аналіз приписів ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку № 217, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником. Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності. Визначений Порядком № 217 (п. 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу. Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача - споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (п. 8.2. договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями ст. 78, 265 Господарського кодексу України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу ст. 42 Господарського кодексу України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача). Аналогічна позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19. Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України свобода підприємницької діяльності обмежується відповідними законами, крім того господарювання в Україні може мати обмеження з боку держави (державних органів) для регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави. Згідно зі ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Приписами статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Це регулювання визначено Порядком № 20, який діяв на час укладення договору і втратив чинність з 01.01.2018. З аналізу змісту Порядку № 20 випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Відповідно до п. 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20). Також спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК «Нафтогаз України» та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку №

20. Наведене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Відповідно до Порядків № 20, 256, 493 механізм і строки розрахунків здійснюються так: - не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення; - органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби; - отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків; - головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг. Отже, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20, 256, 493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. З аналізу вказаних положень слідує, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19. Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти. Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши спільне протокольне рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Цей правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 (пункти 6.23, 6.24) викладені правові висновки, що для нарахування пені на підставі пункту 7.2 договору, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених спільним протокольним рішенням, а підставою для стягнення таких нарахувань за порушення грошового зобов`язання може бути наявність суми основного боргу, яка не була предметом регулювання спільного протокольного рішення, та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Водночас, суд першої інстанції, навівши такі ж висновки, не врахував того, що на заборгованість, сплачену відповідачем за спільним протокольним рішенням, скаржником не нараховувалися пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, що виключає можливість застосування відповідних положень до даних правовідносин. При цьому за змістом Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, на відповідача як на постачальника природного газу покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності). Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов`язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України. Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурних підрозділів, а також оптових продавців, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, подається уповноваженим банком до Регулятора на затвердження та доводиться до відома всіх учасників розрахунків. Постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, протягом 10 робочих днів інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурні підрозділи у двомісячний строк укладають із споживачами нові договори (додаткові угоди) із зазначенням відповідного поточного рахунку із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, виключно на такий рахунок. Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами. Кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами згідно з алгоритмом розподілу коштів, затвердженим Регулятором, виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового продавця, що здійснює продаж природного газу такому постачальнику на виконання спеціальних обов`язків, покладених на такого продавця; 2) поточний рахунок оператора газотранспортної системи; 3) поточний рахунок оператора газорозподільної системи; 4) поточний рахунок постачальника природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Постановою № 792 затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ (далі - Порядок відкриття (закриття) рахунків), та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ (далі - Порядок проведення розрахунків). При цьому норми цієї постанови не застосовуються до правовідносин, врегульованих Порядком № 256 (п. 4 Постанови № 792). За змістом пунктів 1, 2, 3, 5 Порядку відкриття (закриття) рахунків постачальники природного газу, на яких покладено спеціальні обов`язки з постачання природного газу (далі - газопостачальні підприємства), та їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам для виконання їх спеціальних обов`язків (далі - оптові продавці), відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від споживачів, в порядку, визначеному Національним банком. Газопостачальні підприємства і оптові продавці відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання для виконання покладених на них спеціальних обов`язків щодо постачання та продажу природного газу. Газопостачальні підприємства і оптові продавці обумовлюють у відповідному договорі про відкриття банківського рахунка право уповноваженого банку на договірне списання (перерахування) з поточних рахунків із спеціальним режимом використання коштів, що надходять за спожитий природний газ, без застосування платіжних вимог. Газопостачальні підприємства укладають у двомісячний строк із споживачами нові договори (додаткові угоди) із зазначенням відповідного поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування коштів за спожитий природний газ виключно на такий рахунок. Під час укладення договорів купівлі-продажу природного газу між газопостачальними підприємствами і оптовими продавцями, а також договорів постачання природного газу між газопостачальними підприємствами та споживачами визначаються умови щодо оплати за природний газ виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання. За змістом пунктів 1, 2, 4 Порядку проведення розрахунків він визначає механізм проведення розрахунків за спожитий природний газ з газопостачальними підприємствами і оптовими продавцями. Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в установах уповноваженого банку газопостачальними підприємствами. Установи уповноваженого банку згідно з умовами договору банківського рахунка здійснюють перерахування у повному обсязі коштів за спожитий природний газ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих структурними підрозділами газопостачальних підприємств, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий газопостачальними підприємствами, двічі на день, у визначений час. При цьому дію пунктів 5 - 8 Порядку проведення розрахунків, які містять положення про застосування затвердженого НКРЕКП алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, було зупинено постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 296 «Деякі питання розрахунків за спожитий природний газ». Аналіз положень Порядку відкриття (закриття) рахунків та Порядку проведення розрахунків, затверджених Постановою № 792, в сукупності з приписами частини 6 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» дозволяє дійти висновку, що хоча Постановою № 792 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови № 792 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями. Отже, приписи Постанови № 792 самі по собі не змінюють строків розрахунків за договором, не позбавляють відповідача можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами договору, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати природного газу та виникнення зобов`язань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції. Саме такий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що сам відповідача як у суді першої інстанції (відзив на позов), так і в суді апеляційної інстанції (відзив на апеляційну скаргу) зазначав про часткову сплату заборгованості власними коштами, тобто поза межами, врегульованими спільним протокольним рішенням, що не було враховано судом першої інстанції. Наведене не було враховано судом першої інстанції, у зв`язку з чим останній дійшов передчасного висновку про повну відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вірно встановивши обставини справи, суд не врахував наявність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість, яка була сплачена після 30.11.2016 та поза межами дії спільного протокольного рішення, у зв`язку з чим рішення підлягає частковому скасуванню. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання відповідача на графік погашення заборгованості з огляду на те, що графік був необхідним виключно для того, щоб АТ «НАК «Нафтогаз України» підтвердило номінацію та здійснило постачання природного газу виробнику теплової енергії на наступний опалювальний місяць в умовах існуючої заборгованості. Будь-які зміни до договору в частині умов та порядку розрахунків у зв`язку з графіком погашення заборгованості сторонами не вносилися. Суд зазначає, що наявність такого графіка не змінює умови договору постачання природного газу, не скасовує та не обмежує відповідальність споживача перед постачальником за невиконання обов`язків з оплати за поставлений природний газ, відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами договору, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати та виникнення зобов`язань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України з оплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції. Отже, наявність графіка, на який посилається відповідач, не змінює умови та порядок розрахунків за договором. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України). Отже, Північний апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні частини позовних вимог про стягнення 6 602, 78 грн - 3 % річних та 10 587, 57 грн - інфляційних втрат, оскільки суд першої інстанції, вірно встановивши обставин справи, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення відповідних санкцій, а тому помилково застосував норми матеріального права. Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги у даній справі та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 6 602, 78 грн - 3 % річних та 10 587, 57 грн - інфляційних втрат, з ухваленням у вказаній частині нового рішення - про задоволення позову у цій частині.

9. Судові витрати З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій (судовий збір) покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам у порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 у справі № 911/920/20 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 у справі № 911/920/20 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 6 602, 78 грн - 3 % річних та 10 587, 57 грн - інфляційних втрат, з ухваленням нового рішення в цій частині - про задоволення позову на 17 190, 35 грн. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (08400, Київська обл., місто Переяслав-Хмельницький, вул. Івана Мазепи, будинок 33, код 20598264) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вул.. Богдана Хмельницького, будинок 6, код 20077720) 6 602 (шість тисяч шістсот дві) грн 78 коп. - 3 % річних та 10 587 (десять тисяч п`ятсот вісімдесят сім) грн 57 коп. - інфляційних втрат. В решті рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 у справі № 911/920/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

3. Судовий збір покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (08400, Київська обл., місто Переяслав-Хмельницький, вул. Івана Мазепи, будинок 33, код 20598264) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 6, код 20077720) 644 (шістсот сорок чотири) грн 64 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції. Видачу відповідних наказів доручити суду першої інстанції.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 07.12.2020 Головуючий суддя О.М. Коротун Судді В.В.Андрієнко В.В. Сулім