Постанова 4801 № 127/7615/20

Справа № 127/7615/20 Провадження № 22-ц/801/1735/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Жмудя О. О. в місті Вінниця у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у цивільній справі № 127/7615/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У квітні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивувавши свої вимоги тим, що 29.10.2007 відповідач отримав кредит шляхом підписання заяви № б/н від 29.10.2007. Підписанням заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 16.03.2020 виникла заборгованість за кредитом у розмірі 32 530,78 грн., з яких: 17 629, 92 грн. заборгованість за тілом кредиту, 6 807, 00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 6 306,68 грн. нарахована пеня, 250, 00 грн. штраф (фіксована частина), 1 537,18 грн. штраф (процентна складова). За наведених обставин позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 32 530, 78 грн. за кредитним договором № б/н від 29.10.2007 та судовий збір у розмірі 2102,00 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.10.2007 в розмірі 10 211,79 грн., з яких: 10 211,79 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в решті вимог - відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а тому, з урахуванням вимог частини 2 статті 530 ЦК України дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.10.2007 в розмірі 10 211,79 грн., суд мотивував своє рішення тим, що згідно з наданим банком розрахунку тіло кредиту становить 17 629, 92 грн. Однак, з наданого розрахунку заборгованості слідує, що за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався) і тим самим збільшувалося тіло кредиту. За даними розрахунку за рахунок тіла кредиту були погашені відсотки в сумі 7 418, 13 грн., відповідно і тіло кредиту збільшилося на цю суму (7 418, 13 грн. загальна сума відсотків погашена за рахунок тіла кредиту (четверта колонка розрахунку). Отже суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки обумовлення сторонами в письмовому вигляді відсотків не встановлено, а тому сума відсотків, які погашені за рахунок тіла кредиту в розмірі 7 418, 13 грн. не може бути врахована під час розрахунку заборгованості за кредитом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення нарахованої пені та штрафів за несвоєчасну сплату кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, у анкеті - заяві позичальника від 29.10.2007 відсутні умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, відповідальності за прострочене зобов`язання, подана банком довідка про умови кредитування не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Також відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, суд обґрунтував своє рішення тим, що позивач здійснивши нарахування відсотків в розмірі 84% річних послався на зміни до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, які розміщені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/, які вносилися в 2019 році. Крім того, зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору від 29.10.2007 у вигляді заяви-анкети вбачається, що він не містить строку повернення кредиту (користування ним), а тому в суду відсутні підстави стверджувати про прострочення повернення суми та можливість застосування положень ст. 625 ЦК України (підставою застосування якої є прострочення сплати боргу). З таким рішенням не погодився позивач АТ КБ «ПриватБанк», 19 серпня 2020 року подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, пені і штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до підписаної ОСОБА_1 заяви, відповідач згоден, що заява №б/н від 29.10.2007 разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, складають договір про надання банківських послуг, засвідчив ознайомлення з умовами кредитування та про відповідальність за порушення термінів платежів за будь-яким з грошових зобов`язань у вигляді нарахування штрафу 250 грн. + 5% від суми позову. В заяві також зазначено про бажаний розмір кредитного ліміту, відсоткову ставку за користування кредитом 1,9% на місяць, щорічна комісія 1%, отримання картки та пін-коду до неї. Судом не зазначено підстави для відхилення зазначеного доказу по справі в обґрунтування нарахування штрафу в розмірі 250 грн. штраф (фіксована частина) та штраф 1 537,18 грн. штраф (процентна складова), з огляду на те, що в заяві наявний підпис відповідача від 30.11.2007, заперечень щодо підпису заяви відповідачем не надано. Отже, висновки суду про відсутність погодження умов щодо нарахування штрафу є безпідставними. Встановивши факт надання банком відповідачеві кредитних коштів, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача частини боргу за тілом кредиту, відсотків по кредиту, чим допустив грубе порушення норм цивільного права та неправильно застосував норми права. Протягом 2018-2019 років відповідач здійснював сплату заборгованості, що підтверджено наданою до позову Випискою по картковому рахунку та розрахунком заборгованості, що також є підтвердженням наявності кредитних правовідносин, визнанням умов договору на зазначених умовах, а тому висновок суду про відсутність погодження умов кредитування є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності. Місцевий суд не перевірив факт виконання кредитного договору, та всупереч вимогам ст. 57-60, 64 ЦПК України, не прийняв до уваги надані докази та безпідставно задовольнив позовні вимоги частково. Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , впродовж встановленого апеляційним судом строку, не надходив. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої - п`ятої ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. По справі встановлено, що 29.10.2007 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно з інформацією, викладеною в цій заяві, відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківського обслуговування. Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 16.03.2020 становить 32 530,78 грн., з яких: 17 629, 92 грн. заборгованість за тілом кредиту, 6 807, 00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, 6 306,68 грн. нарахована пеня, 250, 00 грн. штраф (фіксована частина), 1 537,18 грн. штраф (процентна складова). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних допустимих і достовірних доказів (ст. 76 79 ЦПК України). Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що в справі є достатньо доказів надання Банком та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, нарахованої пені, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова). При цьому суд врахував, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.10.2007 шляхом підписання заяви-анкети. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.10.2007, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифами Клієнта, які викладені на банківському сайті. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифами банку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16 цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Таким чином колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і Правила надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Про зазначене свідчать доводи апеляційної скарги про те, що 29 жовтня 2018 року було проведено чергову комплексну актуалізацію «Умов та Правил» https://privatbank.ua/terms. За домовленістю Сторін встановлено у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86.4% - для картки «Універсальна; 84,0% - для картки «Універсальна гольд». Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови і Правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням наведеного суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відсотки та відповідальність за невиконання чи порушення термінів виконання договірних зобов`язань, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03липня 2019 року у справі N 342/180/17, провадження N 14-131 цс

19. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Стягнувши з відповідача розмір кредитної заборгованості (тіло кредиту), суд вірно відмовив у задоволенні інших вимог через їх недоведеність позивачем. Не спростовують вірні висновки суду доводи апеляційної скарги про те, що у анкеті заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг зазначена відсоткова ставка за користування кредитом 1,9% на місяць. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України). Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Банк, звертаючись до суду з позовом, надав копію анкети-заяви від 29.10.2020 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», розрахунки заборгованості за договором № б/н від 29.10.2007 станом на 31.05.2015, 30.09.2019 та 16.03.2020, виписку з кредитного рахунку ОСОБА_1 , довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ім`я ОСОБА_1 , довідку про видані на ім`я ОСОБА_1 кредитні картки та строк їх дії, а також витяги з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку без зазначення дати, внутрішньобанківський наказ про затвердження Умов та правил надання банківських послуг. Дійсно, в заяві заява № б/н від 29.10.2007 зазначено про базову процентну ставку за кредитом 1,9 % на місяць на залишок заборгованості, проте відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Якщо 1,9 % на місяць і становить 22,8 % річних, про що зазначає позивач в апеляційній скарзі, то надані ним же розрахунки вказують на те, що з 01.09.2014 проценти нараховувалися за ставкою 34,8 % річних, з 01.04.2015 року 43,2 % річних, а з 01.06.2015 по 16.03.2020 від 2,5% до 3,6% на місяць на залишок заборгованості. При цьому жодних доказів на підтвердження підстав зміни відсоткової ставки суду не надано. Тому позивачем не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема щодо підстав стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами. З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що сторони узгодили розмір базової процентної ставки, що нібито підтверджується довідкою про умови кредитування. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин. Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів. Відповідно до частин 1 та 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позикодавцю не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. При цьому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що оскільки судом не встановлено обумовлення сторонами в письмовому вигляді відсотків, сума відсотків, які погашені за рахунок тіла кредиту в розмірі 7 418, 13 грн. не може бути врахована під час розрахунку заборгованості за тілом кредиту. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 10 211,79 грн. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин І. М. Стадник