Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/6863/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" грудня 2020 р. Справа№ 910/6863/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Ходаківської І.П. Андрієнка В.В. при секретарі судового засідання : Кубей В.І. за участю представників сторін: від позивача: Березова І.Г.; від відповідача: Бойков І.С., розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року (повний текст складено 02.08.2020 року) у справі № 910/6863/20 (суддя: Шкурдова Л.М.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельного кооперативу "Сатурн-1" про стягнення 300367,44 грн ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельного кооперативу "Сатурн-1" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 300367,44 грн, з яких заборгованість у розмірі 220 442,55 грн, 21225,39 грн - інфляційні втрати, 9324,67 грн 3 % річних, пеня в розмірі 27 330,56 грн, штраф в розмірі 22 044,26 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав зобов`язання за договором №9346/4-11 від 24.02.2001 року на послуги водопостачання та водовідведення щодо оплати наданих послуг, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року в задоволені позову відмовлено повністю . Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема п. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник вказав, що позиція суду першої інстанції про необхідність позивача укласти договори на надання послуг з водопостачання та водовідведення виключно з власниками квартир, як споживачами послуг, не впливають на необхідність виконання відповідачем зобов`язань за наданими послугами відповідно до діючого договору, який недійсним не визнавався і дія якого не припинилася. Також, скаржник зазначив, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку щодо неможливості виконання договору з причин відсутності відповідної ліцензії. Крім того, скаржник вказав, що жодний закон України, в тому числі Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» не містить прямої або опосередкованої вимоги або вказівки на те, що договір має бути припиненим. При цьому, скаржник вказав що постановами апеляційної інстанції, зокрема від 30.11.2016 року у справі №14466/16, від 23.04.2020 року №910/15430/19 встановлено, що «твердження відповідача про те, що договір припинив свою дію, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року не можуть бути прийняті судом, оскільки зазначений закон надає право позивачеві укладати договори безпосередньо з фізичними особами - мешканцями багатоквартирних будинків та цим законом передбачено можливість споживачам (юридичним особам) отримувати послуги на підставі уже укладених договорів (як колективний споживач), при прийняття вказаного Закону не тягне за собою автоматичного припинення раніше укладених договорів. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 року справу № 910/6863/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року у справі № 910/6863/20 та призначено до розгляду апеляційну скаргу на 13.10.2020 року. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 року, у зв`язку з перебуванням суддів Майданевича А.Г., Коротун О.М. на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/6863/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Андрієнко В.В., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року у справі № 910/6863/20 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Андрієнко В.В., Ходаківська І.П. Призначив розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на 01.12.20 14 року своєю ухвалою від 15.10.2020 року. 01.10.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін. Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що позивач не може визначитися з статусом відповідача (споживач, управитель чи виконавець). Наведені посилання суперечать один одному та не спростовують посилань на вимоги п.п. 3.7, 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 року. Відповідач не є колективним споживачем. Також, представник відповідача зазначив, що посилання позивача на постанови суду апеляційної інстанції є нікчемними враховуючи наявність інших справ, що вирішувалися в касаційній інстанції. Представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 01.12.2020 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду - скасувати. Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 01.12.2020 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 24.04.2001 року між Державним комунальним об`єднанням "Київводоканал", перетвореним у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", в подальшому перейменованим у Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке перейменоване у Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельного кооперативу "Сатурн-1" (абонент) було укладено договір №9346/4-11 від 24.02.2001 року на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався надати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов`язуються розрахуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, які втратили чинність 18.10.2008 року, у зв`язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - правила користування). Відповідно до п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає чинним стандартам, та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин. Згідно п. 2.2 договору абонент зобов`язується сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів, сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору. Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Знаття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника (п.3.1. договору). Відповідно до п. 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника. Згідно п. 3.7 договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов`язаний у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом. Так, за твердженням позивача, відповідачу були надані послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.03.2017 року по 31.12.2019 року згідно з актами про зняття показань з лічильників (приладів обліку), реєстром надходження грошових коштів, що підтверджують часткову оплату, довідкою АТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" від 23.04.2020 року №55/9-546 з реєстром платіжних повідомлень, що надсилалися ОК ЖБК "Сатурн". Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Згідно ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Як правильно встановлено судом першої інстанції 26.04.2014 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким внесено зміни, зокрема, до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якими виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Відповідно до ч.3 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Згідно ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Питне водопостачання - діяльність, пов`язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод (ст.1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення"). Згідно ст. 4 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" суб`єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012 року № 279 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення", яка діяла протягом спірного періоду до 18.05.2017 року включно та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 22.03.2017 року №307 (чинна з 19.05.2017 року) вид господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення підлягає ліцензуванню. Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач не здійснює господарської діяльності з централізованого водопостачання та/або водовідведення та не є підприємством питного водопостачання у розумінні Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення. При цьому, позивач зобов`язаний укладати договори безпосередньо зі споживачами послуг, які він надає. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як наладжене твердження скаржника, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку щодо неможливості виконання договору з причин відсутності відповідної ліцензії. Відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неможливість виконання зобов`язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з водопостачання та/або водовідведення. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2020 року у справі №910/17776/17. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що жодний закон України, в тому числі Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» не містить прямої або опосередкованої вимоги або вказівки на те, що договір має бути припиненим, тобто договір №05299/4-07 від 08.12.2004 року є чинним, як безпідставне та таке, що спростовується вищевказаним. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що станом на день прийняття рішення набрав чинності новий Закон України "Про житлово-комунальні послуги". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Згідно ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги зобов`язаний: готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором. Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, саме на виконавця послуг покладено обов`язок укладати зі споживачами договори про надання житлово-комунальних послуг. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що твердження скаржника, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року не змінив можливості балансотримача укладати договори та вказаний закон змінив ч. 3 ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а відповідно спірний договір є чинним. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року поняття «балансотримач», як учасник відносин на чому наголошує скаржник, виключено. Відповідно до ст. 6, 19 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств,установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу. Член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Так, матеріали справи не місять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу доказів , що квартири перебувають у власності кооперативу, а не його мешканців та, що саме кооператив є власником будинку, який споживає послуги по водопостачанню та водовідведенню від позивача. При цьому, колегія суддів відзначає, що не всі мешканці будинку є членами кооперативу. Твердження скаржника, що позиція суду першої інстанції про необхідність позивача укласти договори на надання послуг з водопостачання та водовідведення виключно з власниками квартир, як споживачами послуг, не впливають на необхідність виконання відповідачем зобов`язань за наданими послугами відповідно до діючого договору, який недійсним не визнавався і дія якого не припинилася, спростовується висновками суду. Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника, яка на підставу для скасування оскаржуваного рішення на постанови апеляційної інстанції від 30.11.2016 року у справі №14466/16, від 23.04.2020 року №910/15430/19, тощо, в яких, суд дійшов висновку що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року надає право позивачеві укладати договори безпосередньо з фізичними особами - мешканцями багатоквартирних будинків та цим законом передбачено можливість споживачам (юридичним особам) отримувати послуги на підставі уже укладених договорів (як колективний споживач), при прийняття вказаного Закону не тягне за собою автоматичного припинення раніше укладених договорів, як безпідставні, з огляду на наступне. Так, вищевказані твердження спростовуються висновками Верховного Суду, зокрема у справі № 910/12859/17 від 15.04.2019 року з тих самих підстав, що у даній справі, відповідно до яких «відповідач через законодавчу заборону укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договори на надання послуг з централізованого водопостачання та/або водовідведення, а також з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідних ліцензій, яких у відповідача немає, враховуючи, що відповідач не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого водопостачання та/або водовідведення та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за такі комунальні послуги, обґрунтовано визнала, що відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі, стягнення за яким є предметом даного судового спору з набранням 26.04.2014 року чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії". Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 15.02.2018 року у справі № 910/973/16, від 16.04.2018 року у справі № 910/1541/16, від 12.06.2018 року у справі № 910/20226/16, від 23.11.2018 року у справі № 910/17776/17. З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не доведено наявності у відповідача обов`язку сплатити йому спірні суми вартостей спожитих відповідачем послуг протягом спірного періоду, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості в сумі 220 442,55 грн. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмовив в задоволенні позовних вимог в части стягнення з відповідача 21225,39 грн - інфляційних втрат, 9324,67 грн 3 % річних, пені в розмірі 27 330,56 грн та штрафу в розмірі 22044,26 грн, як похідні. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року у справі № 910/6863/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року у справі №910/6863/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6863/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді І.П. Ходаківська В.В.Андрієнко Дата складення повного тексту 07.12.2020 року.