Постанова 4857 № 500/1825/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1825/20 пров. № А/857/12912/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Мікули О.І., Сеника Р.П., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 500/1825/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об`єднання «Текстерно» про зобов`язання призначення пенсії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мірінович У.А. у м. Тернопіль Тернопільської області 17.09.2020 в порядку письмового провадження, повне судове рішення складено 17.09.2020), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі також ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об`єднання «Текстерно» (надалі також ВАТ «ТО «Текстерно», третя особа), в якому просила суд зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до пункту «є» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі також Закон № 1788-XII) з дати першого звернення, а саме з 13.01.2020. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення спору, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки відповідно до довідки від 26.06.2019 № 04/167, виданої ВАТ «ТО «Текстерно», за період з 15.07.1985 по 26.06.2019 спеціальний стаж роботи позивача становить 15 років 6 місяців 1 день, що недостатньо для призначення зазначеної пенсії. Також відповідач звернув увагу на те, що відповідно до даних з індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), відсутня сплата страхових внесків за період 2019 р. У встановлений судом строк третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об`єднання «Текстерно» не подала до суду позиції щодо апеляційної скарги. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звернулася до відповідача зі заявою про призначення її пенсії за віком на пільгових умовах. За результатами розгляду заяви, відповідач листом від 05.03.2020 відмовив позивачу у призначенні такої пенсії, мотивуючи тим, що відповідно до довідки від 26.06.2019 № 04/167, виданої ВАТ «ТО «Текстерно», за період з 15.07.1985 по 26.06.2019 спеціальний стаж роботи позивача становить 15 років 6 місяців 1 день, що недостатньо для призначення зазначеної пенсії. Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернулася до суду з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на день звернення зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла пенсійного віку, а також те, що спеціальний стаж позивача становить більше 20 років, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до пункту 6 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV має право на призначення зазначеної пенсії, як наслідок відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон № 1058-IV), Законом № 1788-ХІІ. Відповідно до вимог статті 58 Закону № 1058-IV, статті 81 Закону № 1788-ХІІ призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Згідно із статтею 101 Закону № 1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. У відповідності до вимог статей 82, 104 Закону № 1788-ХІІ документи про призначення пенсій розглядаються органами Пенсійного фонду не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення. Зазначене рішення органу, який призначає пенсії, може бути оскаржено до суду. Статтею 1 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Категорії осіб, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах визначено статтею 13 Закону № 1788-ХІІ. Згідно з пунктом «є» статті 13 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію на пільгових умовах незалежно від останнього місця роботи мають робітниці текстильного виробництва, зайнятті на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають право жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ. Аналогічні положення містяться в пункті 6 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583 затверджено Список текстильних виробництв і професій, робота на яких дає робітницям право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі також Список № 583). Професія «ткачі» внесена до Списку № 583, робота на яких дає робітницям право на пенсію за віком після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років. Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Також згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі також - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Таким чином, основним документом, якій підтверджує стаж роботи конкретної особи на підприємстві,- є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вищезазначеного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ та пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, для призначення пенсій у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, організацій або їх правонаступників. Уточнююча довідка підприємства про підтвердження спеціального трудового стажу роботи є підставою для прийняття органами Пенсійного фонду рішення про призначення пенсії на пільгових умовах. У довідці має бути вказано: період роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія, або посада; характер виконаної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності повинні бути підписані посадовими особами підприємства (керівником, бухгалтером та начальником відділу кадрів) і засвідчено печаткою. Відповідно до довідки від 26.06.2019 № 04/167, виданої ВАТ «ТО «Текстерно», за період з 15.07.1985 по 26.06.2019 спеціальний стаж роботи позивача становить 15 років 6 місяців 1 день. Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, ГУ ПФУ в Тернопільській області покликалось на довідку ВАТ «ТО «Текстерно» від 26.06.2019 № 04/167, в якій зазначено, що позивач не має необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, органом, який наділений правом визначати наявність стажу для призначення відповідної пенсії, є органи Пенсійного фонду України, а не ВАТ «ТО «Текстерно». Колегія суддів критично ставиться до вищевказаної довідки ВАТ «ТО «Текстерно», оскільки первинних документів на підставі яких підприємство стверджує про зарахування саме такої тривалості стажу суду не надано. Таким чином, суд встановив, що спеціальний стаж роботи позивача за професією «ткач» у період з 15.07.1985 по 26.07.2019 підтверджується зазначеними копією трудової книжки. Також, як вбачається з довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 04/167 від 26.06.2019 у період роботи позивача не враховано час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти. Згідно зі статтею 38 Закону України від 10.02.1998 № 103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Дипломом № НОМЕР_1 підтверджується, що позивач ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ) 01 вересня 1982 року вступила та 08 липня 1985 року закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища № 2 міста Тернополя за професією «ткалі». Відповідно до записів трудової книжки до роботи за отриманою освітою позивач приступила 15 липня 1985 року, тобто через 7 (сім) днів після закінчення професійно-технічного училища. Таким чином, вказаний період з 01 вересня 1982 року по 08 липня 1985 року підлягає зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах, а також до загального стажу роботи ОСОБА_1 . Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що відповідно до даних з індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), відсутня сплата страхових внесків за період 2019 року. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 Закону № 1058-IV, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Згідно з статтею 15 Закону платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Відповідно до статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону, зокрема є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10 статті 11 цього Закону. Частиною шостою статті 20 Закону № 1058-IV визначено, що страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань. Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону № 1058-IV, позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством (в даному випадку за ВАТ «ТО «Текстерно») щодо сплати страхових внесків, оскільки відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство - страхувальник, в якому працює позивач, так як саме воно нараховує страхові внески із заробітної плати застрахованої особи. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28.02.2013 у справі № К/800/1102/13, від 27.03.2013 у справі № К/800/10442/13 та від 03.04.2013 у справі № К-13956/09. Крім того, апеляційний суд враховує, що відмова відповідача в призначенні пенсії позивачу не ґрунтувалася на несплаті страхових внесків роботодавцем, а відтак апелянт не може посилатися на дану обставину, оскільки вона не могла бути предметом оскарження та розгляду в судовому порядку. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. У зв`язку з тим, що положення пункту «є» статті 13 Закону №1788-XII та пункту 6 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV є тотожними за своїм змістом і передбачають однакові умови для призначення пільгової пенсії, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що відмова ГУ ПФУ в Тернопільській області у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 ґрунтувалась на підставі пункту 6 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, а суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до пункту «є» статті 13 Закону № 1788-XII. Більше того, відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Також, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (надалі також Закон № 213-VIII) стаття 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнана неконституційною і втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Разом з тим, застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: є) робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років; Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час звернення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «є» статті 13 Закону № 1788-ХІІ позивач досягла більше 53 років, час роботи на посаді ткача перевищував 20 років, а тому відмова у призначенні пенсії на пільгових умовах є неправомірною, а належним способом захисту є зобов`язання відповідача призначити і виплачувати пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом «є» статті 13 Закону № 1788-ХІІ. Апеляційний суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). ЄСПЛ у Рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (п. 34). Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (п. 35). В Рішенні від 20.11.2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70). Підсумовуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач безпідставно відмовив у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком відповідно до пункту 6 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на підставі довідки від 26.06.2019 № 04/167, тим самим неправомірно звузивши існуюче право позивача, встановлене законом. Суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм законодавства. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 500/1825/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді О. І. Мікула Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 08.12.2020