Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/21534/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21534/18 Головуючий у 1 інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Бужак Н.П. Парінова А.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправними та скасування наказів, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, в якому просив визнати незаконними та скасувати наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за №1478/11758, яким затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання та наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року №169, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2007 року за №1320/14587 «Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22 листопада 2005 року №4». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що оскаржуваний наказ порушує його право вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном. 28 жовтня 20202 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Міністерства розвитку громад та територій України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 листопада 2005 року Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України прийнято наказ №4, яким затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання. 06 листопада 2007 року Міністерством з питань житлово-комунального господарства України прийнято наказ №169 «Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22 листопада 2005 року №4». Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звертався до Головного Львівського обласного управління у справах захисту прав споживачів щодо зменшення елементів опалення, перерахування теплового навантаження, у зв`язку із високою температурою у квартирі. Листом від 26 вересня 2006 року №2822 Головне Львівське обласне управління у справах захисту прав споживачів повідомило, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та пункту 5 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено зменшення розміру оплати послуг споживачем у разі зниження їх кількісних і якісних показників. 31 жовтня 2006 року ОСОБА_1 подавалися звернення до Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з відключенням та ЛКП «Балатон-409» про те, що температура повітря перевищує гранично допустимі норми. Листом Шевченківської районної адміністрації №3501/3-К-3320 від 30 листопада 2006 року повідомлено ОСОБА_1 щодо відмови у наданні дозволу на відключення від мереж центрального опалення без влаштування індивідуального опалення. 07 лютого 2007 року комісією у складі представників Головного Львівського обласного управління у справах захисту прав споживачів, ЛКП «Балатон», ЛКП «Львівтеплоенерго» проведено обстеження у квартирі ОСОБА_1 із фіксацією температури всередині квартири та зовні. ОСОБА_1 повідомив, що внаслідок неможливості вирішення питання зменшення елементів опалення у власній квартирі, самостійно від`єднав прилади чавунних радіаторів та встановив запірну арматуру на стояках системи центрального опалення, за що 21 квітня 2011 року притягнутий до адміністративної відповідальності. Наявними матеріалами справи підтверджується, що рішенням Шевченківського районного суду Львівської області від 16 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08 лютого 2016 року у справі №466/8107/14-ц за позовом ЛКП "Балатон-409" до ОСОБА_1 , з участю третьої особи Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського комунального підприємства «Балатон-409» заборгованості за послуги теплопостачання в розмірі 21 808,44 грн. Не погоджуючись із наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; Указом Президента України від 19 серпня 2002 року №723/2002 (чинного, станом на час прийняття оскаржуваного наказу) затверджено Положення про Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства (далі - Положення №723/2002) Відповідно до п. 1 Положення №723/2002, Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства (Держжитлокомунгосп України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Пунктом 3 Положення №723/2002, основними завданнями Держжитлокомунгоспу України є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної житлової політики, державної науково-технічної та економічної політики у сфері житлово-комунального господарства та міського електротранспорту (далі - житлово-комунальне господарство); регулювання діяльності у сфері централізованого водовідведення та водо-, теплопостачання; здійснення управління у сфері житлово-комунального господарства, питної води та питного водопостачання, а також міжгалузевої координації та функціонального регулювання з питань житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 717 затверджено Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (далі - Положення №717) Згідно п. 1 Положення №717, Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (Мінжитлокомунгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінжитлокомунгосп є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус). За приписами підпунктів 1,3 пункту 4 Положення №717, Мінжитлокомунгосп відповідно до покладених на нього завдань: 1) розробляє і подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів, галузі поховання; 3) розробляє та подає в установленому порядку проекти нормативно-правових актів у сфері житлово-комунального господарства, міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів та галузі поховання, бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань державної житлової політики. Отже, судом першої інстанції вірно вказано, що оскаржувані накази прийняті в межах своїх повноважень центральними органами виконавчої влади, на які станом на час прийняття оскаржуваних наказів було покладено виконання відповідних функцій. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 посилається на те, що наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4 та наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року №169 порушують право власника на вільне та незалежне від будь-кого користування та розпорядження належним майном, зокрема, в частині відключення споживачів від централізованого теплопостачання. Колегія суддів зазначає, що на період прийняття оскаржуваних наказів, питання відключення мереж централізованого опалення та постачання гарячої води в багатоповерхових житлових будинках регулювалося Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (далі - Постанова №630), а також, СНиП 2.04.05.-91 «Отопление, вентиляция и кондиционирование». Відповідно до положень вказаних актів, при проектуванні будинку закладається і засіб теплопостачання - централізоване теплопостачання, згідно з вимогами відповідних будівельних норм щодо питань влаштування системи опалення, всі стояки та внутрішні розподільчі мережі при проектуванні гідравлічно ув`язані для забезпечення стабільної роботи системи опалення будинку. До технічного обладнання в будинку відносяться інженерні комунікації та технічні пристрої, які забезпечують санітарно-гігієнічні умови та безпечну експлуатацію квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для домовидалення, ліфти, центральні розподільчі щити електропостачання, а також елементи благоустрою прибудинкової території). Пунктом 26 Постанови №630 передбачено, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Як зазначає відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, відключення окремих квартир по стояку призводить до розбалансування гідравлічного режиму роботи внутрішньобудинкової системи опалення, перерозподілу теплоносія, що є причиною зменшення подачі теплоносія на інші стояки. Тобто, якщо сам будинок містить 100% теплоти, то на кожну квартиру йде певна кількість теплоти, певний відсоток. У разі ж відключення однієї квартири від цілісної взаємодіючої системи, інші мешканці квартир будуть отримувати вже не 100% тепла від будинку. Основна кількість теплоти йде саме від цілого будинку, від його невід`ємних частин - квартир, завдяки цьому йде зворотна віддача на всі квартири будинку. Процедуру такого відключення на момент подання позову визначав Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за №1478/11758. З огляду на вищевказане, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що при прийнятті Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання та змін до нього, згідно оскаржуваних наказів, взято до уваги саме необхідність дотримання прав та інтересів всіх власників квартир у багатоквартирному будинку як користувачів спільної централізованої мережі опалення та постачання гарячої води, оскільки, централізована система опалення та постачання гарячої води не може бути відключена в одній з квартир багатоквартирного будинку без наслідків для належного ї функціонування в інших. Доводи апелянта на те, що оскаржуваний наказ порушує його право вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне. За приписами ч. 2 ст. 383 Цивільного кодексу України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Отже, законодавством передбачено випадки обмеження права власності власника квартири у багатоквартирному будинку, і оскаржувані накази прийняті саме з врахуванням вказаного обмеження. Крім того, колегія суддів зазначає, що частиною 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги», який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01 травня 2019 року, передбачено, що у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов`язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні. Таким чином, при реалізації умов, викладених в частину 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вказане право позивач набув з 01 травня 2019 року. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Бужак Н.П. Парінов А.Б.