Постанова 4851 № 440/297/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 р.Справа № 440/297/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Шевяков І.С., м. Полтава) від 21.05.2020 року (повний текст рішення складено 01.06.2020) по справі № 440/297/20 за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про стягнення вихідної допомоги при звільненні ВСТАНОВИВ: 17 січня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), третя особа: Головне територіальне управління юстиції в Полтавській області, про стягнення з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) вихідної допомоги при звільненні у сумі 10 830 грн 47 коп Протокольною ухвалою від 03 березня 2020 року судом першої інстанції залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне територіальне управління юстиції в Полтавській області. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 830,47 грн. У задоволенні позовних вимог до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у зв`язку із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 № 117-ІХ (набрав чинності 25.09.2019) до ст. 87 Закону України "Про державну службу", вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується державному службовцю у разі його звільнення виключно з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. При цьому, у разі звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати. Крім того, відповідач вважає, що оскільки в Законі №889-VIII відсутнє посилання на те, що правовідносини з приводу припинення державної служби врегульовані також законодавством про працю, то в даному випадку мають застосовуватись норми виключно Закону №889-VIII. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 працювала у Головному територіальному управлінні юстиції у Полтавській області у період з 15.08.2016 по 26.12.2019, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (а.с. 15-18), на посаді головного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти. 24.10.2019 позивачу вручено попередження про звільнення, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с. 19). Наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 26 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби. Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки (а.с. 20). Учасниками справи не оспорюється, що Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області не виплачено ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в момент звільнення позивача законодавство про державну службу не передбачало виплату звільненому державному службовцю вихідної допомоги. Али питання її виплати врегульовував КЗпП України, норми якого відносно позивача застосуванню підлягають в питаннях, які не врегульовані Законом України "Про державну службу" Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За приписами статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Частинами першою - третьою ст. 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону № 889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Частиною третьою статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу. Відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону 889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Таким чином, Законом № 889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) не було передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону 889-VIII . Отже, фактичний розрахунок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні станом на день звернення позивача до суду проведено не було. Колегія суддів звертає увагу, що порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особи у зв`язку з ліквідацією державного органу та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів юстиції не врегульовані положеннями спеціального законодавства. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Як вбачається зі змісту наказу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників", при звільненні ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 26 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією, ГТУЮ у Полтавській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", відповідачем у наказі про звільнення окрім пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" зазначено також пункт 1 статті 40 КЗпП України. Таким чином, ОСОБА_1 звільнено з посади, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з ч. 4 ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Таким чином, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі якого позивача було звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, тоді як частина четверта статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу. Таким чином, оскільки приймаючи оскаржуваний наказ в частині звільнення з посади ОСОБА_1 , відповідач самостійно визначився та застосував пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що законодавець Законом України № 117-IX від 19.09.2019 "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", який набрав чинності 25.09.2019, частину першу статті 87 Закону №889-VIII доповнив пунктом 1-1, а саме виокремив підставу для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію пункту 1 частини 1статті 87 цього Закону, тобто до 25.09.2019, відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Відтак, питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульоване на час виникнення спірних правовідносин. Натомість, посилання на пункт 1 частин першої статті 87 Закону №889-VIII, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині 4 цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишилося незмінне. Водночас, частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було застосовано до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України. На противагу аргументам відповідача в апеляційній скарзі, колегія суддів зауважує, що частина четверта статті 40 КЗпП України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу. Правова позиція, наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №333/298/16-ц, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, не підлягає застосуванню у даній справі, оскільки у справі №333/298/16-ц предметом позову було стягнення з ГУ МВС України в Запорізькій області на користь позивача: компенсації за невикористані відпустки за період з 2002 по 2007 роки у сумі 6119,85 грн, середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період до 1 січня 2016 року в сумі 65395,80 грн, 3 % річних від простроченої суми компенсації за невикористані відпустки у сумі 550,78 грн, інфляційних втрат від суми компенсації за невикористані відпустки в сумі 4167,61 грн, моральної шкоди у сумі 5000 грн. та позивача у справі №333/298/16-ц було звільнено з посади дільничного інспектора міліції за власним бажанням, а отже, обставини та норми права, якими урегульовані відносини у справі №333/298/16-ц, не співпадають з обставинами та нормами права, якими урегульовано відносини у даній справі №440/297/20. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо порушення її права на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України. Як вбачається зі змісту вимог апеляційної скарги правильність розрахунку суми вихідної допомоги при звільненні відповідачем не оскаржується. З огляду на наведене, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 по справі № 440/297/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 08.12.2020.