Постанова Рівненський апеляційний суд № 562/544/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2020 року м. Рівне Справа № 562/544/19 Провадження № 22-ц/4815/1363/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Боймиструка С. В., Хилевича С. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2020 року у складі судді Ємельянової Л. В., ухвалене в м. Здолбунові Рівненської області, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей: повнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти проживають разом з нею та знаходяться на її утриманні. Повнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається на денній формі навчання у Навчально-науковому механічному інституті «Національного університету водного господарства та природокористування» в м.Рівне, не працює, стипендію не отримує, жодних особистих доходів не має, тому потребує матеріальної допомоги. Йому необхідні кошти на продукти харчування, одяг, проїзд до м.Рівного, навчальні посібники, канцелярські вироби, предмети першої необхідності. Її матеріальний стан є скрутним, вона є фізичною особою-підприємцем, однак розмір її доходів є незначним, тому надавати достатню фінансову підтримку сину вона не має можливості. При цьому, відповідач є фізичною особою-підприємцем, отримує доходи приблизно 100 000 гривень щомісячно, також на праві приватної власності має Ѕ частина житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 3 000 гривень щомісячно до досягнення сином двадцяти трьох років на період навчання. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2020 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком батьків утримувати дітей, які продовжують навчання, на період цього навчання до досягнення ними 23-річного віку при умові матеріальної можливості надавати таку допомогу та обґрунтовано тими обставинами справи, підтвердженими належними і достовірними доказами, які вказують, що відповідач не має фінансової можливості утримувати свого повнолітнього сина на період навчання до досягнення ним двадцятитрирічного віку, і який, окрім того, працює за межами України, куди вибув в січні 2020 року, що, в свою чергу, спростовує потребу останнього в отриманні коштів на період навчання. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що вони з відповідачем є батьками трьох спільних дітей: дочки ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_5 , на двох з яких відповідач сплачував аліменти з 2016 року за рішенням суду в сумі 800 грн щомісячно. Додає, що Син ОСОБА_4 вступив на навчання до Навчально-наукового механічного інституту «Національного університету водного господарства та природокористування» в м.Рівне на стаціонар, що підтверджується довідками. Заперечує висновок місцевого суду про відсутність у сина потреби в матеріальному забезпеченні та зазначає, що син ОСОБА_4 під час зимових канікул поїхав до Польщі в гості до своєї старшої сестри ОСОБА_3 , однак не зміг повернутися в Україну у зв`язку із закриттям кордонів через карантин, і тепер змушений навчатися дистанційно. Наголошує, що син не має доходів і фактично весь цей час перебуває на утриманні сестри. Звертає увагу суду, що приєднані відповідачем фотокартки з мережі Фейсбук на підтвердження факту працевлаштування сина, датовані вереснем 2019 року і не є належними доказом його роботи і отримання заробітку. Зазначає про те, що відповідач цілком фінансово спроможний надавати синові, який навчається, утримання, оскільки здійснює підприємницьку діяльність з продажу одягу, орендує п`ять торговельних місць у торговому центрі, при цьому не подаючи фінансову звітність. Звертає увагу на порушення місцевим судом процесуальних норм, які виявилися: у тривалому розгляді справи - півтора року натомість передбачених законом тридцяти днів з моменту початку розгляду; у прийнятті доказів сторони відповідача які були подані поза межами передбаченого строку для такої подачі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та стягнути з відповідача на її користь на утримання сина ОСОБА_4 аліменти в розмірі 3 000,00 грн. щомісячно на період навчання. В поданому на апеляційну скарзі відзиві ОСОБА_2 вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, постановленим з урахуванням фактичних обставин справи, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Судом встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 05.12.2008р. відділом реєстрації актів цивільного стану Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області. Після розірвання шлюбу між сторонами місце проживання їхніх дітей визначене з матір`ю. ОСОБА_4 є студентом денної державної бюджетної форми навчання Навчально-наукового механічного інституту «Національного університету водного господарства та природокористування» в м. Рівне, що підтверджується довідками № 537 від 20 лютого 2020 року та № 380 від 02 липня 2020 року цього навчального закладу. Термін навчання з 01 вересня 2018 року до 30 червня 2022 року. Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв"язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Зібраними у справі доказами встановлено, що син сторін ОСОБА_4 на час постановлення рішення досяг 18-річного віку, навчається у вищому учбовому закладі, на стаціонарній формі. Позов заявлений його матір`ю з тих підстав, що він потребує матеріальної допомоги для забезпечення елементарних фізичних потреб у повноцінному харчуванні, лікуванні, оздоровленні, відпочинку, а також у зв`язку придбанням необхідної для навчання літератури та приладдя та для забезпечення культурного розвитку особистості. Разом з тим, із довідки № 0.184-21341/0/15-20 від 11.08.2020р., виданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхав за межі України 03 січня 2020 року і по даний час не повернувся. Факт перебування сина сторін за межами України підтверджується і позивачем в апеляційній скарзі. Інформація про надання ОСОБА_4 послуг перукаря у фірмі « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за адресою АДРЕСА_2 .1 стверджується розміщеними на сайті відповідними фотознімками та рекламою із відомостями про ОСОБА_4 як працівника фірми, і доводи апеляційної скарги про те, що інформація датована вереснем минулого року не знайшли свого підтвердження належними і достовірними доказами. Наведені обставини спростовують покликання апелянта на те, що син сторін ОСОБА_4 у зв`язку з вимушеним перебуванням в Польщі не має засобів до існування і фактично перебуває на утриманні своєї сестри, старшої дочки сторін ОСОБА_3 . Що стосується такого обов`язкового складника для стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, як можливість у батьків надавати матеріальну допомогу, то апеляційний суд приходить до наступних висновків. Згідно довідки № 1884/9/17-00-02-02-05 від 27.11.2019р., виданої Головним управлінням ДПС у Рівненській області, ОСОБА_2 з 26.01.2018р. перебуває за основним місцем обліку в Здолбунівській ДПІ Головного управління ДПС у Рівненській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. За період 2018-2019 років ОСОБА_2 нараховано та виплачено дохід у сумі 24511 грн., зокрема, в ІІІ кварталі 2018 року з ознакою доходу «104» - частина доходів від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна. Будь-яких інших відомостей про доходи відповідача матеріали справи не містять. Твердження апелянта про отримання відповідачем доходів від зайняття підприємницькою діяльністю в розмірі 100 000 гривень щомісячно не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами в розумінні ст.. 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Покликання позивача, викладені в апеляційній скарзі, на те, що відповідач спроможний сплачувати на утримання свого повнолітнього сина аліменти в розмірі 3 000,00 гривень, апеляційним судом відхиляються. Що стосується посилань апелянта на те, що обов`язок по утриманню сина ОСОБА_4 , який навчається, перекладений відповідачем на неї, чим порушено принцип рівності обов`язків батьків по утриманню дитини, то вони не заслуговують на увагу суду. Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Як вбачається із рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11.07.2016 року, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та дочку, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 800,00 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 12 травня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття. Таким чином, відповідач брав участь у витратах на спільних із позивачкою дітей, в тому числі, і на сина ОСОБА_4 шляхом сплати аліментів до досягнення останнім повноліття. На даний час на підставі постанови Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1500 гривень щомісячно. Згідно довідки № 113012, виданої 24 червня 2020 року Рівненським міським відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), станом на 24 червня 2020 року в ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відхиляючи апеляційну скаргу, суд враховує, що потреба позивача, який навчається у вищому навчальному закладі, у матеріальному забезпеченні не доведена, а також те, що законом визначені певні умови, сукупність яких є підставою для стягнення аліментів на повнолітню дитину. Такий обов`язок батьків у цьому випадку не є безумовним, як це має місце при утриманні неповнолітньої дитини. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2020 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 грудня 2020 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Боймиструк С. В. Хилевич С. В.