Постанова 4857 № 260/1543/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1543/20 пров. № А/857/9075/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Макарика В.Я. суддів Бруновської Н.В.., Улицького В.З., за участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року (головуючий суддя в суді першої інстанції, Скраль Т.В., м. Ужгород) у справі № 260/1543/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 04 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови в призначенні мені пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 ( в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001); скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 071750003264 від 17.03.2020 про відмову у призначенні мені пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789- XII від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити мені, ОСОБА_1 , з дня звернення, тобто з 10.03.2020, пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-11 1 від 12.07.2001), виходячи із розрахунку в розмірі 90% від суми щомісячного заробітку, обчисленого відповідно до довідки прокуратури Закарпатської області № 18-105 від 10.03.2020, за 60 календарних місяців роботи, без обмеження максимального розміру пенсії. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду 16 червня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі. Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що 11 березня 2020 року, ОСОБА_1 , звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії. До заяви була додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудова книжка НОМЕР_1 від 02 серпня 1999 року, диплом про навчання НОМЕР_2 від 30 червня 1999 року, довідка із ОСОБА_2 про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення, довідка, що визначає право пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій громадян № 18-105-вих.2020 від 10 березня 2020 року, (а.с. 8). 17 березня 2020 року, Головне управління ПФУ в Закарпатській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії № 071750003264. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні адміністративного позову виходив, з тих підстав, що позивач у період часу роботи в органах прокуратури не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, то у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції), а тому не набув права, тому неможливо стверджувати про звуження його змісту та обсягу. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ. Згідно зі ст.50-1 Закону України Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. У подальшому, 1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 №213-VIII, яким у пункті 5 Прикінцевих положень визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру». Зазначений у п.5 розділу ІІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. Таким чином, з системного аналізу п.5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України №213-VIII колегія суддів дійшла висновку про те, що ним скасовані чинні станом на 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ. Разом з тим, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII відповідно до пп.1 п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1. Ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, які і були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Про чинність Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII свідчить і внесення до нього змін, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого установлено, що норми ст.86 Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зміни вносились і безпосередньо до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 грудня 2017 року № 2249-VІІ, Законом України від 06 грудня 2016 року №1771- VІІ. Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, який набув чинності 15 липня 2015 року та є чинним. Таким чином, колегія суддів зазначає, що враховуючи дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, а саме: 05 березня 2020 року до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме норми Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, а не ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11 червня 2020 року по справі №265/2627/17 та від 18 березня 2020 року по справі №310/7064/16-а. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії стаж роботи позивача на посадах прокурорів становить 22 роки 11 місяців 28 днів, в тому числі на посадах прокурорів 20 років 6 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що стаж позивача недостатній для призначення пенсії на підставі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, а в період дії ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ позивач не набула права на призначення пенсії за вислугу років. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про правомірність відмови відповідача у призначенні такої пенсії позивачу. Крім того, з доводів позивача та мотивів суду першої інстанції вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, в редакції Закону України №2663-ІІІ від 12 липня 2001 року позивач та суд першої інстанції пов`язували з тим, що ця норма права (у зазначеній редакції) діяла під час роботи позивача в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України. Разом з тим, щодо таких обґрунтувань та покликань позивача на те, шо він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, то колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Великода проти України" (№43331/12) законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії ОСОБА_1 , діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений нормами чинного законодавства, оскільки на момент звернення до пенсійного органу стаж роботи позивача на прокурорських посадах становив 22 роки 11 місяців 28 днів, в тому числі на посадах прокурорів 20 років 6 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії позивачу за встановлених вище обставин. Щодо покликання апелянта на Рішення №5-р(II)/2020 Конституційного суду України яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII то апеляційний суд зазначає, наступне. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно абзацу 2 резолютивної частини Рішення №5-р(II)/2020 припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, що визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення. Із змісту наведеного вбачається, що дія приписів пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII, зокрема, щодо призначення (перерахунку) пенсій на підставі Закону України «Про прокуратуру, втратила чинність з 18.06.2020, при цьому така не має зворотної сили. Тому, Рішення №5-р(II)/2020 не може бути застосовано до правовідносин з приводу призначення пенсії позивачеві, що виникли до 18.06.2020. Враховуючи, що на час прийняття рішення відповідача та рішення суду положення приписів пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII були чинними, останні втратили чинність лише з 18.06.2020, тому що відсутні підстави для її скасування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Взявши до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки суду є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 229 ч. 4, 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 260/1543/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. Я. Макарик судді Н. В. Бруновська В. З. Улицький Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року.