Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/4004/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/4004/19 пров. № А/857/6455/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Макарика В.Я. суддів Матковської З.М., Улицького В.З., за участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року (головуючий суддя в суді першої інстанції, Дудар О.М., м. Рівне) у справі № 460/4004/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області від 20.11.2019 №Ф-213-76-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 24082,08грн, стягнути з Головного управління ДПС у Рівненській області моральну шкоду в сумі 78800,08грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року адміністративний позов задоволений. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20 листопада 2019 року №Ф-213-76-17. Зобов`язано Головне управління ДПС у Рівненській області здійснити коригування особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного внеску у сумі 24082,08грн. Стягнуто з Головного управління ДПС у Рівненській області (код на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 78800,08грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Головного управління ДПС у Рівненській області, судові витрати у сумі 9703,42грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апелянт Головного управління ДПС у Рівненській області апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі. Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що 15.04.2015 ОСОБА_1 . Радою адвокатів Рівненської області було видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1153. На підставі заяви позивача від 06.09.2016 його адвокатську діяльність зупинено. Ці дані містяться у Єдиному реєстрі адвокатів України, що підтверджується витягом від 16.01.2019 (а.с.18). У зв`язку з зупиненням права на заняття адвокатською діяльністю, позивач передав, а Рада адвокатів Рівненської області прийняла на зберігання оригінали посвідчення адвоката №1151, виданого РАРО 15.04.2015, та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РИ №1153, виданого РАРО. 08.01.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 13362,36грн. Зазначена вимога визнана протиправною та скасована рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 у справі №460/126/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Рішення суду набрало законної сили 07.04.2019. 11.05.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18573,72грн. Зазначена вимога визнана протиправною та скасована рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі №460/1235/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Рішення суду набрало законної сили 28.10.2019. 16.08.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 21327,90грн. Зазначена вимога визнана протиправною та скасована рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі №460/2118/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Рішення суду набрало законної сили 19.12.2019 20.11.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 24082,08грн. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI). Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної фіскальної служби України (далі - контролюючі органи) визначені Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за №1553/26330 (далі Порядок №1162). Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI). Судом першої інстанції встановлено, що з моменту зупинення адвокатської діяльності 06.09.2016, ОСОБА_1 не провадить незалежної професійної діяльності у розумінні ст.4 Закону №2464-VI та не отримує від неї дохід, а тому не належить до осіб, що зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Зазначені обставини встановлені рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду, що набрали законної сили, у справах №460/126/19, №460/1235/19 та №460/2118/19, а тому не підлягають доказуванню в силу вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/1235/19 також зобов`язано Головне управління ДФС у Рівненській області здійснити коригування особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного внеску у сумі 18573,72грн. Пунктом 1 глави 1 розділу V Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881 (далі Порядок №422) зобов`язано працівників підрозділів, які здійснюють контрольно-перевірочні заходи, при організації, проведенні та оформленні документів за їх результатами вносити інформацію до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, в день вчинення відповідних дій, зокрема, при прийнятті та врученні вимог та рішень щодо єдиного внеску. Відповідно до п.1 гл.4 розд.V Порядку №422, працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження органу ДФС, до компетенції яких належать розгляд скарг при проведенні процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах при проведенні процедури судового оскарження прийнятих податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем забезпечують внесення даних до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати КПР. Відображенню в інформаційній системі органів ДФС підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій. Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті. Згідно з пп.2 п.2 гл.4 розд.V Порядку №422, залежно від інформації, яка завантажена в інформаційну систему органів ДФС з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, одночасно змінюється статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску та в ІКП відображається, зокрема, інформація з ухвали суду про відкриття провадження. На підставі інформації з інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, про початок/продовження процедури судового оскарження (ухвала суду про відкриття провадження) донарахована/зменшена сума вважається неузгодженою (статус податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та рішення щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на "Оскаржується в судовому порядку"). У разі внесення вказаної інформації, до настання граничного строку сплати/зменшення - відповідні облікові показники (операції) в ІКП блокуються, а донараховані/зменшені суми не відображаються та не беруть участі у розрахунках. У силу вимог пп.4 п.2 гл.4 розд.V Порядку №422, в ІКП відображається, зокрема, інформація з рішення суду, прийнятого по суті. Статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) ("Скасовується в судовому порядку"/"Вручено, судовий розгляд"/"Анульовано"). У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на "Скасовується в судовому порядку"), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування /зменшення суми не проводиться. У силу вимог п.6 розд.VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу від 04.05.2018 №469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №598/26953 (далі Інструкція №449), вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вона скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили. Згідно з п.3 розд.VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платнику, що є фізичною особою-підприємцем, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Всупереч наведеним нормам, відповідачем інформацію щодо ухвал суду про відкриття провадження у справах №460/126/19, №460/1235/19 та №460/2118/19 в інформаційній системі органів ДФС не відображено, на виконання рішення суду у справі №460/1235/19 коригування особового рахунку позивача не здійснено. 20.11.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 24082,08грн, що оскаржується у даній справі. Судом першої інстанції встановлено, що борг у сумі 24082,08грн відповідачем розраховано за період з 02.05.2018 по 21.10.2019 з наростаючим підсумком, без врахування рішень судів у справах №460/126/19, №460/1235/19 та №460/2118/19. Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Зазначена норма зобов`язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено відсутність наведених підстав. Позивач звітності не подавав, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися. Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно із ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною "права на суд", а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення. Зокрема, у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece", заява № 18357/91), суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N209, с.20, п.59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N18, с.16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Таким чином, відповідач, не виконуючи рішення суду, створив перепони у завершенні судового розгляду та в реалізації позивачем гарантованого йому Конвенцією "права на суд". З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії та бездіяльність відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, безсторонності, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Отже, вимога Головного управління ДПС у Рівненській області від 20.11.2019 №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 24082,08грн є протиправною. Що ж стосується позовної вимоги про стягнення з Головного управління ДПС у Рівненській області на користь позивача моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень внаслідок прийняття протиправного рішення, в розмірі 78800,08 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до п. 4,5 Постанови, у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно з п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 640/14909/16-ц, від 04.03.2019 у справі № 295/443/17 та від 08.05.2019 у справі № 233/3464/17. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у частині стягнення моральної шкоди слід відмовити, оскільки є вина позивача так як він не звернувся до ГУ ДПС у Рівненській області про зняття з обліку. Згідно з п. 1 розд. V Порядку №1162 у разі прийняття особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, рішення про припинення такої діяльності, платник єдиного внеску зобов`язаний у десятиденний строк з дня прийняття рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №7-ЄСВ згідно з додатком 5 Порядку №1162 та копію розпорядчого документа про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи. З матеріалів справи видно, що відповідно до електронної системи ІС «Податковий блок» від ОСОБА_1 таких заяв не надходило і відповідно, ГУ ДПС у Рівненській області не отримувало. Суд апеляційної інстанції врахувавши викладене, вважає, що позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди, а також не надано жодних доказів завдання позивачу фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи (виписки з історії хвороби, дані медичного обстеження, докази втрати репутації тощо), а тому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги в цій частині. Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення адміністративного позову в цій частині. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, неповністю дослідив обставини справи щодо заподіяння позивачу моральної шкоди, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю. За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаної позовної вимоги. Керуючись статтями 229 ч. 4, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково. Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 у справі № 460/4004/19 року в частині стягнення з Головного управління ДПС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 78800,08грн. та цій частині прийняти нове рішення, яким у стягненні моральної шкоди в сумі 78800,08грн. - відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. Я. Макарик судді З. М. Матковська В. З. Улицький Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року.