Постанова 4855 № 826/1937/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1937/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Оксененка О.М., Мельничука В.П., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року у справі за позовом Дочірнього підприємства Фірма "Екотехніка-М" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині, ВСТАНОВИВ Дочірнє підприємство Фірма "Екотехніка-М" (далі - ДП Фірма "Екотехніка-М") звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0000401402 від 25.01.2017 в частині донарахування зобов`язання з податку на додану вартість і штрафних санкцій, нарахованих за операціями з Приватним підприємством "ОРІМ" (далі - ПП "ОРІМ") в розмірі 354 616,25 грн.. На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що податковим органом зроблено протиправні висновки щодо заниження товариством зобов`язання з податку на додану вартість в силу нікчемності правочинів укладених з Приватним підприємством "ОРІМ". Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року адміністративний позов задоволено. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову. Зокрема, скаржник наполягає на тому, що перевіркою встановлено порушення позивачем податкового законодавства з огляду на неможливість здійснення господарських операцій між ДП "Екотехніка-М" з його контрагентами ПП "ОРІМ", ТОВ "ЮБС ПЛЮС", ТОВ "П.В.К.". Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а відповідачем не надано жодних доказів на спростування висновків суду першої інстанції. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом першої інстанції встановлено, що посадовцями Головного управління ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка Дочірнього підприємства Фірма "Екотехніка-М" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01жовтня 2014 року по 30 вересня 2016 року. Результати перевірки оформлено актом № 9/26-15-14-02-03/24363204 від 11.01.2017. Згідно цього акту позивачем порушено пункт 185.1 статті 185, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 285 661,00 грн., в тому числі по періодах: за жовтень 2014 року на суму 93 662,00 грн., за листопад 2014 року на 71 398,00 грн., за грудень 2014 року на суму 32 574,00 грн., за лютий 2015 року на суму 26 846,00 грн. та за березень 2015 року на суму 61 181,00 грн.. Такий висновок відповідача вмотивовано тим, що контролюючим органом досліджено взаємовідносини позивача із контрагентами ПП "ОРІМ", ТОВ "ЮБС ПЛЮС", ТОВ "П.В.К.", в результаті чого встановлено документальне оформлення господарських операцій за відсутності факту їх здійснення. Такі висновки обґрунтовані тим, що слідчим відділом Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22012000000000061, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною другою статті 200 Кримінального кодексу України стосовно ПП "ОРІМ". Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ПП "ОРІМ" було укладено договори про надання маркетингових послуг, відповідно до умов якого підприємство зобов`язалось надати позивачу послуги види, обсяги та строки яких визначаються у додатку відповідних додатках до договорів, які були їх невід`ємною частиною. На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000401402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 357 078,00 грн., у тому числі за основним платежем 285 661,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 71 417,00 грн.. Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення в частині протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Пунктом 135.1 статті 135 визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Пункт 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248, визначає об`єкт витрат, як продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Згідно пункту 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Відповідно до пункту 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Пунктом 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» до складу до складу прямих матеріальних витрат віднесено вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до підпунктів 2.1, 2.2 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника. На підтвердження реальності укладених угод з ПП "ОРІМ" позивачем було надано копії: договорів; додатків до договорів; актів здачі-приймання робіт; додаткової угоди; податкових накладних; рахунків-фактур; платіжних доручень; виписок по особовому рахунку; оборотно-сальдових відомостей; наказів по підприємству про організацію маркетингових заходів; звітів, складених ПП "ОРІМ" на виконання умов договорів укладених з позивачем. Таким чином, у ДП Фірма "Екотехніка-М" наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування витрат та податкового кредиту, а аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум витрат та податкового кредиту по операціям з ПП "ОРІМ". Посилання відповідача на те, що ПП "ОРІМ" є фігурантом у кримінальному провадженні, обгрунтовано не взято судом до уваги, оскільки у справі відсутній вирок суду, яким встановлено факти удаваності правочинів між позивачем та його контрагентами. Необгрунтованими є доводи відповідача щодо контрагентів ТОВ "ЮБС ПЛЮС", ТОВ "П.В.К."., оскільки вказана інформація жодним чином не впливає на бухгалтерський облік операцій позивача з ПП "ОРІМ", та не може бути підставою для висновку про нереальність таких операцій та не свідчить про помилкове відображення їх у податковій звітності. Крім того, питання взаємовідносин позивача з ТОВ "ЮБС ПЛЮС", ТОВ "П.В.К." взагалі не було предметом розгляду в суді першої інстанції та не стосується спірних правовідносин. Колегія суддів не приймає в якості доказу твердження Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про невідповідність придбаного та реалізованого товару у контрагентів позивача, позаяк при дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між іншими учасниками поставок товарів, робіт та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Водночас, у цій справі відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про неправомірність формування покупцем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з ПП "ОРІМ". Відтак, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя О.М.Оксененко Суддя В.П.Мельничук