Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/5212/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" листопада 2020 р. Справа№ 910/5212/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Станіка С.Р. Шаптали Є.Ю. секретар судового засідання Макуха О.А. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 (повний текст рішення складено 07.08.2020) у справі № 910/5212/20 (судя Головіна К.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 7 184,01 грн. В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (далі - ТОВ «Грейнсвард», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», відповідач) про 7 184,01 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором про надання послуг №07153/ПЗ-2018 від 07.02.2018 в частині своєчасної доставки вантажу, відтак просило стягнути з відповідача нарахований на підставі Статуту залізниці штраф у заявленій до стягнення сумі. Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що при здійсненні нарахування заявленого до стягнення штрафу позивачем не взято до уваги продовження терміну доставки вантажу згідно даних, які містяться у графі 49 залізничних накладних, відтак вважав, що сума штрафу на підставі ст. 116 Статуту підлягає зменшенню на 1 652, 00 грн. При цьому, відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафу та витрат на професійну правничу допомогу до 80 % від заявлених позивачем сум. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 справі № 910/5212/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення штрафу у сумі 7 184,01 грн. задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» штраф у сумі 5 532 ,01 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 618, 63 грн., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 540, 09 грн. У решті позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ «Грейнсвард» оскаржило його в апеляційному порядку, просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, відповідно до п. 3 Правил складання актів (ст. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334 акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності. На переконання апелянта, вказаними Правилами затверджено вичерпний перелік актів, які вказані в додатках, а саме: форми ГУ-22, ГУ-105, ГУ-106, ІНУ-49, ВУ-25М, ВУ-25к, в той час, як акти за формою ГУ-23 та ГУ-23а Правилами складання актів не передбачені. При цьому, апелянт акцентував увагу, що Правилами складання актів процедура складання актів не на станції призначення, а на підходах до станції призначення (попутних станціях) - не врегульована. Разом цим, за твердженнями апелянта, складання актів за формою ГУ-23 та ГУ23а передбачено Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №

133. Одночасно апелянт наполягав на відсутності підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на ненадання відповідачем жодних доказів на спростування заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу. Також апелянтом зазначено, що в зв`язку з розглядом справи апеляційним судом, попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і які очікує понести, становить 2 500, 00 грн. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що при затримці вагонів в процесі перевезення залізницею дотримано вимог діючого транспортного законодавства. З приводу посилань апелянта на Акти про затримку вагонів форми ГУ-23А, відповідач зазначав, що його складання передбачено п. 10 Правил користування вагонами і контейнерами. Цей акт складається на станціях підходу до станції призначення у випадку, коли станція призначення з будь-яких причин не може прийняти вагони, що слідують на її адресу. У даному випадку станція П`ятихатки не заявляла про неможливість прийняти спірні вагони, вони затримались на шляху слідування з причин незалежних від залізниці, зокрема, згідно наказу № 644 від 21.11.2000 внаслідок тимчасової перерви не з вини залізниці, а з причин накопичення вагонів, на які діють конверційні заборони. Крім цього, відповідач зазначив про правомірність зменшення судом першої інстанції заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та заперечив розмір попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат позивача на професійну правничу допомогу в апеляційному суді. В судовому засіданні апеляційної інстанції 30.11.2020, яке відбулось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через сервіс «EasyCon», брав участь представник позивача (апелянта), представник відповідача в судове засіданні не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення розгляду справи, яку згідно наявних в матеріалах справи поштових повідомлень про вручення отримано уповноваженим представником позивача 06.11.2020. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 30.11.2020 представник відповідача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та наявні в матеріалах справи докази, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами. Представник позивача (апелянта), який брав участь в даному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через сервіс «EasyCon», надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши пояснення представника позивача (апелянта), розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, 07.02.2018 між ПАТ «Українська залізниця», яке змінило своє найменування на АТ «Українська залізниця» (відповідач, перевізник за договором) та ТОВ «Грейнсвард» (позивач, замовник за договором) укладено Договір № 07153/ПЗ-2018 про надання послуг (далі - Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) в вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. Відповідно до п. 1.2 Договору під перевезенням сторони розуміють послугу, в процесі надання якої перевізник зобов`язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому Договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до Договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом в межах України та пов`язаних з ними послуг, що затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356 (далі - Збірник тарифів), Правил планування перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ). Надання послуг може підтверджуватися залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами (п. 1.3 Договору). Відповідно до п. 2.1.1 Договору замовник зобов`язується надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планування перевезень вантажів через АС «Месплан». Виконавець згідно п. 2.3.2 Договору зобов`язується приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС «Месплан», доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатках до цього договору. В розділі 4 Договору сторони передбачили порядок проведення розрахунків за надані виконавцем послуги. За змістом розділу 8 Договору сторони погодили порядок застосування в межах їх договірних правовідносин електронного документообігу і за умовами п. 8.5.2 оформлений електронний перевізний документ вважається оригіналом Договору перевезення та має юридичну силу як доказ у визначених законодавством випадках. Договір згідно п. 12.1 вступає в силу з моменту одностороннього його підписання замовником в електронному вигляді з накладенням ЕЦП (електронний цифровий підпис) в АС «Месплан» або АС «Клієнт УЗ», або вчинення замовником будь-якої дії на виконання умов Договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення дії Договору не звернеться письмово з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, Договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги. Як встановлено матеріалами справи, у період з 22.09.2019 по 18.10.2019 на адресу вантажоодержувача (замовника) - ТОВ «Грейнсвард» за залізничними накладними №№ 40211377, 40279317, 40950917, 40950909, 40950891, 40950925, 40950883, 40963522, 40768814, 41208133, 41208141, 41208125, 41208158, копії яких наявні в матеріалах справи, відповідачем доставлено вантаж. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про порушення відповідачем строків доставки вантажу, встановлених ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086, відтак просив стягнути з АТ «Українська залізниця» штраф на підставі ст. 116 Статуту залізниць України. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що на підставі ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять згідно ст. 628 ЦК України умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України. Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, які видаються відповідно до них. За договором перевезення вантажу (ст. 909 ЦК України), одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу. В силу приписів ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, які не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань. Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313 ГК України). За змістом ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Приписами ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України «Про транспорт», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, які визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджено Статут залізниць України, який визначає права, обов`язки, відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Відповідно до ст. 5 Статуту залізниць України Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. За змістом ст. 22 Статуту залізниць України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до згаданого Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення (ст. 6 Статуту залізниць України). Положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст. 23 Статуту залізниць України встановлено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом. За приписами п 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу. Відповідно до п.п. 6.1, 6.6 Правил оформлення перевізних документів за одним перевізним документом приймаються до перевезення вантажі маршрутом або групою вагонів із дотриманням таких умов: вантажі мають бути одного найменування; вантажі приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу. Заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно додатку 3 до цих Правил. Згідно додатків 1, 3 до Правил оформлення перевізних документів у графі 29, яка визначає тип відправки: «Відправка вагонна, контейнерна, групова/маршрутна, контрейлерна, дрібна/збірна», у відповідному місці проставляється позначка «х» і ця графа заповнюється відправником. Положеннями ст. 41 Статуту залізниць України залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки. За змістом п.п. 1.1., 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 № 644 (далі - Правила обчислення термінів доставки вантажу), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Відповідно до пп. 1.1.1. Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі «Навантаження призначено на ____число _____місяць» (п. 2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу). Згідно п. 2.4 вказаних Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються на підставі п. 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу. Положеннями п. 2.10 цих Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. Відповідно до п. 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції у разі вивантаження засобами залізниці, або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування. За змістом ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, які визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, які належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув (ч. 2 ст. 116 Статуту залізниць України). Виходячи з правового аналізу вищенаведеної норми, визначений за її приписами штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Тобто, у випадку якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, підстав для нарахування передбаченої ст. 116 Статуту штрафу немає. Як встановлено матеріалами справи, календарними штемпелями на вищевказаних накладних підтверджується доставка вантажу (вагонів) одержувачу з порушенням встановленого терміну доставки, який визначено ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажів. Разом з цим, нараховуючи штраф за накладними №№ 40950883, 40950925, 40950891, 40950909, 40950917, позивач вказував на допущене залізницею прострочення доставки вантажу на 3 доби. Проте, згідно відміток залізниці у графі № 49 вказаних залізничних накладних та актів загальної форми № 14080 від 18.10.2019, складених на станції Знам`янка Одеської залізниці, термін доставки вантажу в межах ДН-3 Одеської залізниці було збільшено залізницею на 3 доби, тобто прострочення строку доставки вантажу не відбулось, отже штраф за цими накладними не підлягає нарахуванню. З приводу доводів апелянта (позивача) про неналежність форми акту ГУ-23 слід зазначити, що правила складання актів (ст. 129 Статуту), затверджені наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334, передбачають, що при перевезеннях в залежності від обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджені наказом Мінтрансу від 25.02.99 № 113) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458). Крім цього, у необхідних випадках можуть складатися акти про технічний стан вагона або контейнера (додаток 2), акти розкриття вагона або контейнера для митного, прикордонного та інших видів контролю (додаток 3), акти про пошкодження вагона або контейнера (додатки 4 і 5) та інші акти у випадках, передбачених правилами перевезення, що застосовуються до даного виду вантажу (п. 1 Правил). Оскільки самі Правила складання актів передбачають складання актів загальної форми, передбачених Правилами користування вагонами та контейнерами (додаток № 6), посилання апелянта на вичерпність переліку актів, передбачених Правилами складання актів, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані. При цьому, в силу п. 8 Правил користування вагонами та контейнерами, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (в годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Крім цього, положеннями ст.129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, складеними станціями залізниць. Абзацом 2 вказаної статті передбачено випадки складання комерційного акту. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми (абзац 4 вказаної статті). Відповідно до абз. 3 ст. 116 Статуту залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин. З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого суду про відсутність підстав для стягнення штрафу за прострочення зобов`язання за наведеними накладними, оскільки наданим відповідачем актом посвідчено наявність обставин затримки доставки вантажу, яка не залежали від залізниці, а саме, внаслідок тимчасової ситуації - з причин накопичення вагонів, на які діють конверційні заборони. При цьому, слід зазначити, що апелянт не заперечує факту, що доставки вантажу сталася не з вини залізниці, а з обставин, які від неї не залежали. Разом з цим, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на роз`яснення та оглядові листи Вищого господарського суду України (рекомендації по застосуванню законодавства про залізничні перевезення), адже в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати лише висновки щодо застосування норм права, наведені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, здійснивши власний розрахунок суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажу за рештою заявлених позивачем накладних, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність доводів суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача штрафу в меншому ніж заявлено позивачем розмірі, а саме, в сумі 5 532,01 грн. (з урахування перерахунку за накладними, строк доставки за якими було збільшено залізницею з не залежних від неї причин). Водночас, як вище згадувалось, у відзиві на позов АТ «Українська залізниця» просило зменшити розмір штрафу на 80%, вказуючи на те, що матеріали справи не містять доказів понесених позивачем збитків внаслідок затримки вантажу. За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. В контексті вищезгаданого, зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести на підставі ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України, що вона не бажала вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Розглянувши клопотання відповідача, суд першої інстанції правомірно зазначив, що в даному випадку відповідачем не було зазначено жодної підстави на обґрунтування своїх доводів про зменшення розміру нарахованого штрафу. Разом з цим, судом враховано, що порушення аналогічного характеру (несвоєчасна доставка вантажу) з боку АТ «Укрзалізниця» не є виключенням, а має системний характер, про що свідчать численні судові спори з подібних правовідносин між тими самими сторонами, що в свою чергу свідчить про не доведення відповідачем винятковості випадку порушення зобов`язань, відповідно про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу при встановленому та підтвердженому факті порушення зобов`язань відповідачем. Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної доставки вантажу, суд першої інстанції дійшов законного висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме, про стягнення з відповідача на користь позивача 5 532,01 грн. штрафу (з урахуванням перерахунку за накладними, строк доставки за якими було збільшено залізницею з не залежних від неї причин). Під час розгляду справи апеляційним судом відповідачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4 000, 00 грн. За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Позивач разом з позовною заявою подав докази на підтвердження укладення Договору про надання правової допомоги та понесення витрат на їх оплату, тобто скористався правом подати відповідні докази згідно ч.8 ст. 128 ГПК України до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України. Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 126 ГПК України). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. В зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом. Визначення договору про надання правової допомоги також міститься в ст.1 вказаного Закону, відповідно до якої договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених договором (ст. 903 ЦК України ). Положеннями ст. 632 ЦК України врегульовано поняття ціни договору, зокрема, визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. За змістом ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявник надав копію Договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2019, акт виконаних робіт (наданих послуг) №01-02/49 від 27.03.2020, рахунок на оплату №01-02/49 від 27.03.2020 на суму 4 000,00 грн., платіжне доручення №421 від 30.03.2020 на суму 4 000,00 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СА № 1002411 від 27.03.2020, виданий на ім`я адвоката Накоп`юк Я.В. Проте надані позивачем Договір, акт виконаних робіт (наданих послуг), рахунок на оплату та платіжне доручення не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічна правова позиція наведена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18. Заперечуючи проти згаданих витрат на правову допомогу, відповідач вказував на їх не співмірність, вважаючи, що їх можна було уникнути шляхом об`єднання позовних заяв. Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, а також неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вище згадувалось, за змістом акту виконаних робіт (наданих послуг), який містить перелік та вартість наданих адвокатом послуг, що загалом становить 4 000, 00 грн. Проте зважаючи на принцип співрозмірності, критерії пропорційності та розумності, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову та той факт, що справа не є складною, а адвокатом надавались позивачу послуги в аналогічних правовідносинах, суд першої інстанції правомірно вважав, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з ціною позову та наданими адвокатом послугами, відтак вважав за доцільне встановити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають пропорційному розподілу на підставі ст. 129 ГПК України в зв`язку із частковим задоволенням позову в сумі 2 000, 00 грн. Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/5212/20 - без змін. Матеріали справи № 910/5212/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 07.12.2020 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді С.Р. Станік Є.Ю. Шаптала