Постанова Одеський апеляційний суд № 497/468/2020

Номер провадження: 22-ц/813/8896/20 Номер справи місцевого суду: 497/468/2020 Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановив: 13 квітня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 04.10.2010р. в сумі 36022,51грн., та судових витрат в розмірі сплаченого позивачем судового збору 2102грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідач добровільно не виконує зобов`язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат. Заочним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 01 жовтня 2020 року задоволено частково позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 04.10.2010р. - в розмірі 19620,95 грн. та 2102 грн. судових витрат, а всього, разом 21722 грн. У задоволенні інших вимог позову щодо стягнення інших коштів було відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ставить питання про скасування заочного рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 жовтня 2020 року, в частині незадоволення позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені та штрафів, та постановлення в цій частині нового, яким позовні вимоги Банку про стягнення в цій частині задовольнити у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. При цьому апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 04.12.2020 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК Україниапеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 04.12.2020 року. При цьому колегією суддів враховано, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, відповідач та заявник апеляційної скарги отримали належним чином (а.с. 146, 147). Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, а також пені та штрафів, районний суд виходив із того, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими. Оскільки, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Таким чином, Банком не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, а саме: відсотки за користування кредитом, комісія та її розмір; неустойка та її розмір, а відповідно, такий договір в силу ч.2ст.1055 ЦК України є нікчемним, а отже, відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним відсотків, комісії та неустойки. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано керувався правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Згідно з ч.1 ст. 634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», було укладено кредитний договір б/н з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку. У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та позивачем договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Крім того, у вказаній Анкеті-заяві позичальника від 04.10.2010 року процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Більше того, суд обґрунтовано виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Звертаючись до суду із цим позовом, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на підтвердження своїх позовних вимог надав до суду копію Анкети-заяви ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 04.10.2010 року (а.с. 5), розрахунок заборгованості (а.с. 6-17), копію виписки за договором б/н станом на 16.03.2020 року (а.с. 18-36), копію довідки про надані кредитні картки до кредитного договору б/н (а.с. 37), копію довідки про зміну умов кредитування (а.с. 38), копію Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 39), копію витягу з умов та правил надання банківських послуг (а.с. 40-63) та копію паспорту ОСОБА_1 (а.с. 66-67). За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про те, що Умови та Правила надання банківських послуг не містить підпису позичальника, а тому не можуть вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту та того, що під час підписання заяви відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (04.10.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13.04.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, то суд обґрунтовано не взяв їх до уваги, як доказ правомірності позовних вимог. Посилання апеляційної скарги не те, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки сам по собі факт не здійснення відповідних дій з боку відповідача щодо заперечення позову є її правом, в свою чергу не здійснення вказаних дій не свідчить про визнання позовних вимог. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що в даному випадку саме на позивача покладається обов`язок доводити наявність підстав для стягнення заборгованості. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що судом не взято до уваги Умови та правила надання банківських послуг банку, то в будь-якому разі повинен був стягнути відсотки за ставкою 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. А також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки. У межах цього строку позичальник зобов`язаний повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені ст. 625 ЦК України. Із наданої до позовної заяви банком довідки вбачається, що між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким відповідачу було відкрито рахунок, встановлено кредитний ліміт та видана кредитна картка. В подальшому картка неодноразово перевипускалася Банком, остання картка видана строком дії до останнього дня 07/21 (а.с. 37). Крім викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звертаюсь до суду з апеляційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилався на те, що 01.03.2019 року ним були внесені зміни до Умов та правил надання банківських послуг та згідно 2.1.1.2.12 Сторони дійшли згоди… З цих підстав, починаючи з 01.10.2019 року відповідачу почали нараховуватись відсотки у відповідності до змін цих Умов та правил. Однак, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що матеріали справи не мають доказів того, що відповідач ОСОБА_1 надав свою письмову згоду на внесення цих змін до Умов та правил, у тому числі щодо нарахування процентів від суми неповернутого кредиту у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, і ці змінені Умови та правила мають його підпис. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду не виявлено і сторонами не надано таких нових доказів в суді апеляційної інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не підлягає задоволенню. В іншій частині судове рішення в апеляційному порядку не оскаржується. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 137, 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк О.С. Комлева