Постанова 4821 № 704/272/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м. Черкаси Справа № 704/272/20 Провадження № 22-ц/821/1878/20 категорія 304090200 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Єльцова В. О. суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач: ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на заочне рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : 1.Описова частина Короткий зміст позовних вимог Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 11788 грн. 05 коп. На підставу своїх вимог посилається на те, що згідно анкети - заяви № б/н від 04.06.2010 року про приєднання до Умов та правил надання кредитних послуг в Приватбанку відповідач отримав кредит в розмірі 5000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Станом на 12.03.2020 року відповідач має заборгованість по кредитному договору в розмірі 11788 грн. 05 коп., та складається з наступного: 3759 грн. 05 коп. заборгованість за тілом кредиту; 3759 грн.05 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1457 грн. 44 коп. заборгованість за нарахованими відсотками згідно ст. 625; 5524 грн. 03 коп. нараховано пені; а також штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 537 грн. 53 коп. штраф (процентна складова). Вказана заборгованість на даний час не сплачена, а тому позивач змушений звернутись із даною заявою до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором на зазначену суму. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість по кредитному договору № б/н від 04.06.2010 року в сумі 3759 грн. 05 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 2102 грн. 00 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору». При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за тілом кредиту становить 3759 грн. 05 коп., а в заповненій і підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків, то на відповідача не може бути покладений обов`язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості, а тому позов задоволенню частково на суму, що становить тіло кредиту. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У жовтні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» Крилова О. Л. подала апеляційну скаргу через суд першої інстанції, в якій просила рішення Тальнівського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2020 року скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та задовольнити вимоги банку у цій частині, а в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, пені і штрафу допустивши грубе порушення норм цивільного права та невірно застосував норми права. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту по кредиту у повному обсязі, адже у разі відсутності домовленості між сторонами умов договору щодо розміру відсотків, необхідно керуватися частиною першою статті 1048 ЦК України, якою прямо передбачено, що в такому випадку розмір процентів визначається на рівні облікової ставки НБУ. Скаржник вказує, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Також в апеляційній скарзі зазначається, що відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використання кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» в якій зазначено, базова відсоткова ставка за користування кредитом 3 % річних на місяць, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Тому банк вважає, що відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі, щодо сплати відсотків, пені та штрафів. Отже, судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування судового рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, пенею, штрафом. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 04.06.2010 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. До даної заяви банк додав довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна». Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 04.06.2010 р. станом на 12.03.2020 року становить 11788 грн. 05 коп. та складається з наступного: 3759 грн. 05 коп. заборгованість за тілом кредиту; 3759 грн.05 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1457 грн. 44 коп. заборгованість за нарахованими відсотками згідно ст. 625; 5524 грн. 03 коп. нараховано пені; а також штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 537 грн. 53 коп. штраф (процентна складова).

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» до задоволення не підлягає з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду повністю відповідає. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення відсотків, а тому рішення суду першої інстанції переглядається в межах вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 04.06.2010 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Із даних анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 ознайомився і погодився з умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлена в письмовому вигляді. Своїм підписом він підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в Приватбанк, а також його місцезнаходження. Разом з тим слід звернути увагу, що анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов договору. До позовної заяви не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання анкети-заяви 04.06.2010 року, відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяг з яких долучено до позовної заяви. Згідно даних розрахунку заборгованості за договором № б/н від 04.06.2010 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та клієнтом ОСОБА_1 станом на 12.03.2020 року вбачається, що заборгованість становить 262434,19 грн., яка складається із: 3759 грн. 05 коп. заборгованості за тілом кредиту; 3759 грн. 05 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1457 грн. 44 коп. заборгованості за нарахованими відсотками згідно ст. 625 ЦК України; 5524 грн. 03 коп. заборгованості за пенею; 500 грн. штрафу (фіксована частина); 537 грн. 53 коп. (процентна складова). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно до ст. 1055 ЦК України. Відповідно до ч. 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, а в даному випадку АТ КБ «Приватбанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 04 червня 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.06.2010 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (04.06.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09.04.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем позовних вимог в повному обсязі, тому вимоги апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та стягнення з відповідача на користь банку відсотків, не підлягають задоволенню, оскільки вказані позовні вимоги не знайшли свого підтвердження належними доказами в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову банку в повному обсязі. Відповідно до ч. 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Крім того, колегія суддів звертає увагу, щодо довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» що надана позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору та інші умови. Однак, умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки, відсутні будь - які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 04.06.2010 року. За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог повністю є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Згідно частин 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятих 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Таким чином, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг. Слід враховувати, що Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг, та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 позивач АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 04.06.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується із судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Однак, судом першої інстанції в рішенні вказано, що вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками позивач з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. З таким висновком апеляційний суд не погоджується з огляду на наступне. Колегією суддів перевірено наданий АТ КБ «ПриватБанк» суду першої інстанції розрахунок заборгованості за простроченими відсотками за кредитним договором б/н від 04.06.2010 року та встановлено, що заборгованість за простроченими відсотками становить 0,00 грн. Щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані частиною другою статті 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи, термін дії картки, виданої ОСОБА_1 встановлений до останнього дня грудня 2020 року (а.с.19). Верховний Суд України у Постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом в квітні 2020 року, тобто до спливу строку кредитування, тому має право на стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом. За змістом позовної заяви вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, пред`явлені станом на 12 березня 2020 року. За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення цих позовних вимог з тих підстав, що позивач, станом на момент звернення до суду з даним позовом, не набув права нараховувати відсотки на підставі статті 625 ЦК України. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 у даній справі слід змінити у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, привівши зміст його мотивувальної частини у відповідність до цієї постанови апеляційного суду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Крилової О. Л., задовольнити частково. Заочне рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, змінити, привівши зміст його мотивувальної частини у відповідність до цієї постанови апеляційного суду. В решті заочне рішення Тальнівського районного суду від 25 вересня 2020 року у вказаній справі, залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Головуючий Судді: