Постанова 4808 № 338/374/20

Справа № 338/374/20 Провадження № 22-ц/4808/1135/20 Головуючий у 1 інстанції Битківський Л. М. Суддя-доповідач Василишин П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В., суддів: Максюти І.О., Горейко М.Д. секретаря Петріва Д.Б. за участю ОвсієнкоМ.О., ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду від 18 серпня 2020 року у складі судді Битківського Л.М., ухвалене у м.Богородчани, у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади про поновлення на роботі і стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу,- в с т а н о в и в: У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 22.03.2018 року відповідно до розпорядження сільського голови Дзвиняцької ОТГ ОСОБА_2 була переведена з посади сестри медичної зі стоматології амбулаторії загальної практики сімейної медицини с.Росільна, яку раніше займала, на посаду сестри медичної загальної практики сімейної медицини амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Росільна Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги закладу охорони здоров`я Дзвиняцької ОТГ». Рішенням сесії Дзвиняцької сільської ради ОТГ №159-5/2018 від 29.05.2018 року Комунальний заклад «Центр первинної медико-санітарної допомоги закладу охорони здоров`я Дзвиняцької ОТГ» реорганізовано у Комунальне некомерційне підприємство «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради ОТГ. У зв`язку із змінами, внесеними до штатного розпису на 2019 рік наказом головного лікаря №32-к від 21.03.2019 року її було звільнено з посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини відповідно до п.1 ст.40 КЗпП. Відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18.09.2019 року вона була поновлена на роботі. Однак, 02.01.2020 року на підставі наказу №1 «Про скорочення чисельності штату працівників» вона знову була попереджена про звільнення і 02.03.2020 року наказом головного лікаря №34 звільнена з посади медсестри загальної практики сімейної медицини у зв`язку із скороченням штату працівників, згідно п.1 ст.40 КЗпП України та неможливістю подальшого працевлаштування. Позивачка вважає своє звільнення незаконним, оскільки згідно штатного розпису на підприємстві є чотири штатних одиниці лікарів та було вісім штатних одиниць медсестер, п дві медсестри для одного лікаря. Однак, керівник підприємства, не бажаючи, щоб вона працювала, всупереч чинного законодавства, скоротив одну штатну одиницю медсестри тільки для того, щоб звільнити її. Уточнивши позовні вимоги (а.с.81), позивачка просила: - визнати незаконним та скасувати наказ КНП Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади від 02.03.2020 №34 Про звільнення медсестри ЗПМС ОСОБА_2 ; - поновити ОСОБА_2 на посаді сестри медичної загальної практики -сімейної медицини амбулаторії загальної практики сімейної медицини с.Росільна КНП Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади; - стягнути з КНП Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21 256,04 грн. Рішенням Богородчанського районного суду від 18 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади про поновлення на роботі і стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. ОСОБА_2 на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказала, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що у випадку скорочення чисельності штату працівників, роботодавець повідомляє про скорочення усіх працівників, які обіймають посаду, що підлягає скороченню і після цього визначаються ті працівники, які мають переважне право на залишення на роботі, зокрема перевага надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. ОСОБА_2 вказала, що до її звільнення (03.03.2020р.) посад сестри медичної ЗПСМ на підприємстві було 5, однак 02.01.2020 року тільи її було повідомлено про скорочення, а інших чорирьох медсестер не повідомлялось. Крім того, до матеріалів справи долучено протокол засідання постійно діючої комісії від 02.01.2020 року, де комісія вирішила рекомендувати головному лікарю попередити ОСОБА_2 про звільнення, у звязку із скороченням, оскільки на думку членів комісії позивачка не має переваг для залишення на роботі, зокрема у ОСОБА_2 відсутня кваліфікаційна катергорія медичної сестри загальної практики сімейної медицини. ОСОБА_2 вважає, що дана обставина не відповідає дійсності, оскільки її було прийнято на роботу на посаду сестри медичної загальної практики сімейної медицини і рішенням Івано-Франківського апеляційного суду від 18.09.2019 року ї поновлено на цій посаді. Крім того, у вищевказаному протоколі не зазначено, що роботодавцем проводився порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників. Враховуючи наведене, апелянтка просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким її позов задоволити. У судове засідання апелянт не з`явилася. У засіданні апеляційного суду представники відповідача скаргу не визнали, просили відмовити в її задоволенні. Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Матеріалами справи встановлено, що Наказом КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади від 28.11.2019 року №139 ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді сестри медичної загальної практики сімейної медицини с.Росільна КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади на підставі постанови Івано-Фраківського апеляційного суду від 18.09.2019 року (а.с.16). Рішенням Дзвиняцької сільської ради ОТГ від 18.12.2019 року №546-17/2019 не погоджено структуру і штатний розпис КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги», зобовязано керівництво КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» провести загальні збори працівників центру, на яких обговорити нову структуру і штатний розпис. Протокол загальних зборів представити на затвердження уповноваженому органу управління виконкому Дзвиняцької ОТГ в пакеті з новою структурою та штатним розписом (а.с.33). Наказом КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» від 19.12.2019 року №149 створено комісію по скороченню штату чисельності працівників КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» на основі засідання сімейних лікарів від 11.12.2019 року (а.с.34). Згідно протоколу від 26 грудня 2019 року загальних зборів трудового колективу КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади, питання зміни в організації роботи і праці та скорочення штатної чисельності працівників було предметом обговорення на загальних зборах, на яких була присутня і ОСОБА_2 . На зборах було обговорено питання переважного права на залишення на роботі осіб, які займали посаду сестри медичної загальної практики сімейної медицини, серед яких ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . Встановлено, що саме позивач має найнижчу кваліфікацію серед перелічених осіб, оскільки атестована на вищу категорію медсестри стоматології, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 мають присвоєну вищу категорію медсестри ЗПСМ. Це ж питання розглядалось на засіданні постійно діючої комісії КНП "Двиняцький ЦПМСД" 02.01.2020 року, яка прийшла до такого ж висновку. (а.с.35,36). Згідно розпорядження сільського голови Дзвиняцької ОТГ Волочія М.С. від 27.12.2019 року №69-р «Про погодження структури і штатної чисельності медичних працівників КНП «Дзвиняцький ЦПМСД» погоджено нову структуру(а.с.38). Наказом КНП «Дзвиняцький ЦПМСД» Дзвиняцької ОТГ від 27.12.2019 року №156 затверджено структуру і штатну чисельність працівників на 2020 рік відповідно до рішення зборів сімейних лікарів від 11.12.2019 року і загальних зборів трудового колективу від 26.12.2019 року, штат в кількості 36 посад (а.с.39-40). Відповідно до структури і штатної чисельності медичних працівників КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади на 2020 рік по амбулаторії ЗПСМ с.Росільна у штаті підприємства затверджено 4 посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини, а кількість працюючих у 2019 році складала 5 чоловік. Чисельність медсестр приведена у відповідність до потреби забезпечення основної діяльності, про що свідчить протокол оперативної наради головного лікаря та сімейних лікарів від 11.12.2019 року. Згідно наказу №1 від 02.01.2020 року Про скорочення штату працівників року у звязку з недостатністю фінансування медичних працівників у КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» внесено зміни до штатного розпису з 03.03.2020 року, зокрема в амбулаторії ЗПМС с.Росільна скорочено штатну одиницю медичної сестри ЗПМС, 0,5 штатної одиниці лікаря ЗПМС (а.с.44-45). 02.01.2020 року ОСОБА_2 була повідомлена про скорочення штату і майбутнє звільнення, а також про відсутність вакантних посад, які могли бути їй запропоновані для працевлаштування на цьому підприємстві (а.с.41). Окрім ОСОБА_2 про звільнення попереджено також медсестру стоматологічного кабінету ОСОБА_7 (а.с.42) та лікаря-стоматолога ОСОБА_8 (а.с.43). Згідно акту КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» від 02.01.2020 року ОСОБА_2 , відмовилась підписати повідомлення про майбутнє вивільнення (а.с.48). 28.01.2020 року головним лікарем ОСОБА_8 було запропоновано ОСОБА_2 можливість переведення на вакантну посаду молодшої медсестри - 0,5 ставки, однак від даної вона пропозиції відмовилась (а.с.49). Наказом №34 від 02.03.2020 року ОСОБА_2 звільнено з посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради об`єднаної територіальної громади у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України та неможливістю подальшого працевлаштування. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради ОТГ мало місце скорочення штату працівників на підставі рішення уповноважених органів Дзвиняцької сільської ради об`єднаної ОТГ та головного лікаря КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги». Відповідно до ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_2 була ознайомлена з наказом «Про скорочення штату працівників» і отримала попередження про скорочення за 2 місяці до звільнення. Від запропонованої вакантної посади молодшої медсестри позивачка відмовилась. Водночас, будучи за освітою медичною сестрою, атестованою тільки за кваліфікацією «сестра медична зі стоматології» позивачка не мала переважного права на залишення на роботі на посаді сестри медичної загальної практики сімейної медицини. Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно статті 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Судом встановлено, що під час прийняття рішення про звільнення позивача, у відповідача на посаді медичної сестри ЗПСМ працювало 5 працівників: позивачка ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 . Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Як вбачається з протоколу засідання постійно діючої комісії КНП «Дзвиняцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвиняцької сільської ради ОТГ від 02.01.2020 року роботодавцем проведено аналіз продуктивності праці і кваліфікації всіх працюючих на момент скорочення медсестер ЗПСМ (а.с.85-86). В підсумку, комісією встановлено, що ОСОБА_2 не має переважного права на залишення на роботі. Наведеним спростовуються посилання апелянтки на те, що роботодавцем не проведено порівняльного аналізу при визначенні переважного права на залишення на роботі. Апелянт не представила суду відповідних документів щодо рівня її освіти та кваліфікації на спростування висновків суду. Посилаючись на непроходження підвищення кваліфікації на наведену посаду з вини відповідача, апелянт не представила жодного доказу, який би таку обставину підтверджував. Не є спроможними і доводи апелянтки про те, що звільнення з роботи, у звязку із скороченням стосувалось виключно її, оскільки як встановленно матеріалами справи повідомлення про звільнення отримали також медсестра стоматологічного кабінету ОСОБА_7 (а.с.42) та лікар-стоматолог Зінич Р.В. (а.с.43). Про наступне вивільнення ОСОБА_2 була попереджена, від запропонованої посади відмовилася, відповідно у роботодавця були наявні підстави для вирішення питання про звільнення, про що правильно вказав суд першої інстанції. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено всі матеріали справи та правильно встановлено фактичні обставини у справі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 04 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: Василишин Л.В. Судді: Максюта І.О. Горейко М.Д.