Постанова КЦС ВС № 441/1691/16-ц

Постанова Іменем України 25 листопада 2020 року м. Київ справа № 441/1691/16-ц провадження № 61-6452св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач), суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С .О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Підгайчиківська сільська рада Золочівського району Львівської області, Золочівська державна нотаріальна контора, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 березня 2019 року в складі судді Перетятько О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 15 травня 2002 року посадовими особами Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області за реєстровим номером

31. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_4 , яка за життя 15 травня 2002 року склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області Яснюк Г. В., відповідно до якого на випадок свої смерті усе належне їй майно заповіла ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що заповіт був посвідчений службовою особою, яка не мала повноважень на вчинення нотаріальних дій, оскільки станом на дату складання заповіту рішення виконавчим комітетом ради про покладення обов`язків вчинення нотаріальних дій на секретаря виконавчого комітету Яснюк Г. В. не приймалось, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 04 березня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 15 травня 2002 року секретарем виконкому Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області Яснюк Г. В., зареєстрований в реєстрі за номером

31. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551 грн 20 коп. судового збору. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки посвідчений секретарем Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області Яснюк Г. В., яка станом на 15 травня 2002 року не мала відповідних повноважень на вчинення таких дій. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 березня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмір 551 грн 20 коп. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким компенсовано ОСОБА_1 судові витрати за рахунок держави в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки виконавчий комітет Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області не приймав рішення про покладення на секретаря Яснюк Г. В. повноважень щодо вчинення нотаріальних дій. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції врахував, що відповідач є інвалідом І групи, а тому судовий збір в розмірі 551 грн 20 коп. компенсується позивачу за рахунок держави в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суд від 11 грудня 2019 року в справі № 323/3359/17, який застосований судом в оскаржуваному рішенні. ОСОБА_2 вказував, що заповідач не знала і не могла знати про наявність чи відсутність повноважень секретаря виконавчого комітету сільської ради повноважень на посвідчення заповіту, за життя не скористалась правом, передбаченим статтею 544 ЦК УРСР на скасування оспорюваного заповіту. Вважав, що заповіт за формою та змістом відповідав чинному на момент його посвідчення законодавству та відображав волю заповідача. Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У травні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Підгайчиківська сільська рада Золочівського району Львівської області, Золочівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була рідною сестрою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 15 травня 2002 року ОСОБА_4 склала заповіт на випадок своєї смерті, за яким усе належне їй майно заповіла ОСОБА_2 . Вказаний заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області Яснюк Г. В., зареєстровано в реєстрі за номером

31. Заповіт ОСОБА_4 не змінювала та не скасовувала. Згідно архівної копії рішення № 2 Першої сесії Четвертого демократичного скликання Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області від 26 квітня 2002 року «Про обрання секретаря виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради» Яснюк Г. В. , депутата від виборчого округу № 8, обрано секретарем Підгайчиківської сільської ради. Рішенням 1 сесії четвертого демократичного скликання від 26 квітня 2002 року № 2 секретарем Підгайчиківської сільської ради обрано Яснюк Г. В. , депутата від виборчого округу №6. Виконавчий комітет Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області рішення про покладення обов`язків вчинення нотаріальних дій на секретаря виконавчого комітету Яснюк Г. В. не приймав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Вимоги щодо форми заповіту та його посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування визначені Цивільним кодексом Української РСР, Законом України «Про нотаріат», Законом України « Про місцеве самоврядування в Україні», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, в редакціях, що діяли на час посвідчення заповіту. Відповідно до частини першої статті 534 ЦК УРСР кожен громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Згідно із статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат» та статей 38, 42, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження посвідчувати заповіти належало посадовим особам виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. За змістом статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Згідно із частиною третьою статті 50 вказаного Закону секретар сільської, селищної, міської ради вирішує за дорученням сільського, селищного, міського голови або відповідної ради інші питання, пов`язані з діяльністю ради та її органів. Відповідно до пункту 2 розділу 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітеті сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій. Згідно з частиною першою статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. У частині першій статті 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинної на час виникнення спірних правовідносин, за правилами статті 48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК УРСР). Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував, що у секретаря Підгайчиківській сільській раді Золочівського району Львівської області Яснюк Г. В. були відсутні повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту. На XV-XVI сесії ІІІ демократичного скликання, І-ІІ сесії IV демократичного скликання за 2002 рік рішення щодо покладення на посадових осіб ради обов`язків посвідчувати нотаріальні дії не приймалось. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що посвідчивши заповіт ОСОБА_4 від 15 травня 2002 року, секретар Підгайчиківській сільській раді Золочівського району Львівської області Яснюк Г. В. вчинила дію, яка не входила до її посадових обов`язків. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що секретар Підгайчиківській сільській раді Золочівського району Львівської області Яснюк Г. В. у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчувати оспорюваний заповіт від 15 травня 2002 року, вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений, а тому відповідно до частини першої статей 47, 541 ЦК УРСР підлягає визнанню недійсним. Аналогічний висновок щодо недійсності заповіту, посвідченого з порушенням вимог статей 47, 541 ЦК УРСР, викладений в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 343/2258/17 (провадження № 61-4372св19). Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що ОСОБА_4 за життя не скористалась правом, передбаченим статтею 544 ЦК УРСР на скасування оспорюваного заповіту, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки під час розгляду справи судами встановлено порушення вимог статті 37 Закону України «Про нотаріат», статей 38, 42, 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітеті сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, що є підставою для задоволення позову. Мотиви, наведені в касаційній скарзі, не є підставою для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 323/3359/17, предметом позову якої було визнання недійсним заповіту від 14 травня 2015 року, тобто спірні правовідносини підлягали регулюванню статтею 1257 ЦК України. Враховуючи, що предметом спору в справі, яка переглядається, є визнання недійсним заповіту від 15 травня 2002 року і на спірні правовідносини поширюється дія статті 47 ЦК УРСР, у зв`язку з чим висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову відповідає сталій судовій практиці суду касаційної інстанції. Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не скасована апеляційним судом, та постанову апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 березня 2019 року в частині, яка не скасована апеляційним судом, та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Жданова Судді : В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов