Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/9258/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/9258/20 пров. № А/857/11381/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку суддею Лозовським О.А.) в адміністративній справі № 140/9258/20 за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь Волинь» про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені, В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Волинське ОВ ФСЗІ) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь Волинь» (далі ТОВ «Сталь Волинь», Товариство) на свою користь адміністративно-господарські санкції в сумі 26 803,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариством не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2019 році у кількості - 1 особа. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило Волинське ОВ ФСЗІ, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не досліджувався той факт, чи подавалась відповідачем протягом 2019 року звітність форми № 3-ПН до Державної служби зайнятості своєчасно та в повному обсязі, як того вимагає закон, та відповідно, чи може відповідач вважатися таким, що вжив усіх заходів, необхідних для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно до поданого відповідачем звіту за 2019 рік середньооблікова чисельність працюючих складала 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 1 особу. В силу приписів статті 19 Закону № 875-ХІІ норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 1 особу, який відповідачем не виконаний, оскільки як видно із звіту форми 10-ПІ за 2019 рік особа з інвалідністю ОСОБА_1 працювала на підприємстві 5 місяців, а відповідно до листів Мінсоцполітики від 26.03.2007 та від 27.01.2009 № 1/6-30/06 норми щодо працевлаштування інвалідів будуть вважатись виконаними, якщо інвалід пропрацював на підприємстві 6 місяців звітного року. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому повністю погодився з рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції надав правильну правову оцінку фактичним обставинам справи та вірно застосував норми законодавства. Вказує, що Товариством у ході розгляду справи в суді першої інстанції надано належні, допустимі, достовірні та достатні докази, що підтверджують здійснення ним усіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, то колегія суддів вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ТОВ «Сталь Волинь» зареєстроване 08.04.2019 як юридична особа, що підтверджується інформаційними відомостями про юридичну особу. 29.01.2020 ТОВ «Сталь Волинь» подало до Волинського ОВ ФСЗІ звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, у якому відобразило, що середньооблікова чисельність працюючих у 2019 році у відповідача фактично складала 9 чоловік, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 1 особа. При цьому, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ, повинна складати 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2019 році становив 475,8 тис. грн (а.с. 8). Повідомленням від 17.03.2020 № 19/08-6121 Волинське ОВ ФСЗІ проінформувало ТОВ «Сталь Волинь» про обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 26 433,34 грн до 15 квітня 2020 року та роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (а.с. 9). У зазначений строк відповідач адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку не сплатив. У зв`язку з несплатою товариством адміністративно-господарські санкції у встановлений термін відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 370,30 грн, що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені (а.с. 6). Відповідач вказану суму адміністративно-господарських санкцій в добровільному порядку не сплатив, у зв`язку з чим контролюючий орган звернуся до суду з позовом про стягнення з Товариства адміністративно-господарських санкцій та пені. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував це тим, що відповідач здійснив усі передбачені законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю на Товаристві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частини друга, третя статті 20 цього ж Закону). Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно із частинами першою, третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 18-1 цього ж Закону пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості. Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії). Також, згідно із пунктом 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду). Аналізуючи зазначені законодавчі норми, колегія суддів констатує, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості, проте Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17. Разом з тим, як видно з матеріалів справи, відповідач створив робоче місце для особи з інвалідністю та працевлаштував її самостійно, що підтверджується, зокрема, наказом про прийняття на роботу ОСОБА_1 № 6-К від 25.07.2019. Крім того, суд враховує ту обставину, що Товариство створене 08.04.2019 та згідно з поданою звітністю по нарахуванню єдиного соціального внеску в період з квітня по липень 2019 облікова кількість працюючих на ТОВ «Сталь Волинь» складала менше 8 осіб, що в силу вимог Закону № 875-ХІІ не передбачає обов`язку для створення робочого місця для особи з інвалідністю. Водночас, починаючи з липня 2019 року кількість працюючих у Товаристві збільшилась, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок по створенню і заповненню робочого місця для особи з інвалідністю в кількості 1 посади, що ним і було зроблено. Також суд не бере до уваги посилання позивача на листи Мінсоцполітики № 1/6-172 від 26.03.2017, № 1/6-30/06 від 27.01.2009, у яких зазначено, що норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо інвалід працював на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівників відповідають цим шести місяцям звітного року з частиною другою пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.20015 № 286, оскільки вказані листи не є нормативно-правовими актами, які спрямовані на встановлення, зміну або скасування норми права. Отже, зазначені обставини свідчать про те, що Товариством вчинено необхідні заходи для працевлаштування особи з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним. Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апелянта про те, що суд не досліджував той факт, чи подавалась відповідачем протягом 2019 року звітність форми № 3-ПН до державної служби зайнятості своєчасно та в повному обсязі, не підтверджують підстави застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки надавати державній службі зайнятості таку інформацію відповідачу потрібно у разі наявності вакансій робочих місць для осіб з інвалідністю та з метою організації працевлаштування осіб з інвалідністю. Суд зазначає, що кількість працюючих на Товаристві збільшилась за рахунок працевлаштування 2 осіб, одна з яких була особа з інвалідністю, тобто Товариство виконало свій обов`язок по створенню та заповненню робочого місця для особи з інвалідністю в кількості 1 посади зразу ж в момент виникнення цього обов`язку. Враховуючи вищезазначене та наявні у справі докази, суд вважає, що Товариство вчинило всі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, відтак позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року в адміністративній справі № 140/9258/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин