Постанова Запорізький апеляційний суд № 320/10468/18

Дата документу 01.12.2020 Справа № 320/10468/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №320/10468/18 Головуючий у 1 інстанції: Фомін В.А. Провадження № 22-ц/807/3561/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «01» грудня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Маловічко С.В., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, про повернення плати за податок з доходів фізичних осіб від продажу нерухомого майна та військового збору, ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про повернення плати за податок з доходів фізичних осіб від продажу нерухомого майна та військового збору. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 04 серпня 2017 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого вона передала у власність покупцеві квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,3 кв.м, житловою площею 18,0 кв.м. Відповідно до вимог ст. 172.4 Податкового кодексу України вона сплатила податок, який нотаріус як податковий агент подав до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори. Підставою для сплати податку було те, що квартира перебувала у її власності менше трьох років, оскільки 18 травня 2015 року на квартиру у зв`язку з переплануванням було видано новий правовстановлюючий документ. Сума сплаченого податку у вигляді податку на доходи з фізичних осіб в розмірі 5% та військового збору в розмірі 1,5% становить 17 582,24 грн. Вважала, що нею було помилково сплачено податок у зв`язку із тим, що квартирою вона володіє більше трьох років, а тому сплачені нею податки при оформлені договору купівлі-продажу квартири підлягають поверненню на її користь. На підставі зазначеного просила встановити, що квартира АДРЕСА_2 належала їй на праві власності з 20 січня 2004 року по 04 серпня 2017 року; зобов`язати Мелітопольську ОДПІ Головного управління ДФС у Запорізькій області повернути їй помилково сплачену суму податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна та військового збору в розмірі 17 582,24 грн., з яких: 13 524,80 грн. - сума сплаченого податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна, 4 057,44 грн. - сума сплаченого військового збору; вирішити питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 травня 2019 року визнано належним відповідачем Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року позов задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області повернути ОСОБА_1 помилково сплачений податок згідно квитанції №33 від 03 серпня 2017 року у розмірі 13 524 грн. 80 коп. сума сплаченого податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна та згідно квитанції № 34 від 03 серпня 2017 року про сплату грошових коштів у розмірі 4 057 грн. 44 коп. - сума сплаченого військового збору. Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна свідоцтво про право власності позивача на вказану квартиру виникло 18 травня 2015 року, договір купівлі-продажу укладений позивачкою 04 серпня 2017 року, тому відсутні докази того, що позивачем було помилково сплачено податок на доходи фізичних осіб в розмірі 17 583,24 грн., судом першої інстанції встановлено відсутність підтвердження наявними в матеріалах справи правовстановлюючими документами права власності позивача на вказану квартиру в період з 20 січня 2004 року по 04 серпня 2017 року, просило скасувати рішення суду в частині задоволення позову та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що право власності на квартиру було зареєстровано за нею 20 січня 2004 року, у зв`язку з проведенням реконструкції та збільшенням загальної площі квартири було видано нове свідоцтво про право власності від 18 травня 2015 року, після перепланування реєстраційний номер майна залишився незмінним, нею було здійснено два платежі на суму 13 524,80 грн., 4057,44 грн., судом першої інстанції було встановлено, що квартира належала їй більше ніж три роки. Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задоволено частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року замінено Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області правонаступником Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду оскаржується Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області, правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , в іншій частині рішення не оскаржується та не переглядається. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності позивача на вказану квартиру не припинялось та не змінювалось з 2003 року, а отже спірна квартира належала ОСОБА_1 більше трьох років, право власності позивача підтверджується наявними правовстановлюючими документами на квартиру, а тому не підлягає встановленню. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору дарування №13533 від 30 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Чудською О.О., за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 34,4 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м (т. 1, а.с. 22). В зв`язку з переплануванням квартири, в результаті якого збільшилась загальна площа квартири з 34,4 кв.м на 44,3 кв.м, 18 травня 2015 року ОСОБА_1 було видано новий правовстановлюючий документ свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданий Реєстраційною службою Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області (т. 1, а.с.21). Відповідно до договору купівлі продажу квартири від 04 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н.В., зареєстровано в реєстрі за №1292, ОСОБА_1 (продавець) передала у власність ОСОБА_2 (покупець) вищезазначену квартиру (т. 1, а.с.25-26). В ході проведення операції з продажу об`єкта нерухомості відповідно до приписів п.172.4 ст. 172 Податкового кодексу України ОСОБА_1 було сплачено 13 524,80 грн. податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна, 4 057,44 грн. військового збору, що підтверджується квитанціями № 33 та 34 від 03.08.2017 року (т. 1, а.с.23). Листом начальника Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області №4137/14/08-01-56-02 від 22 грудня 2017 року позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про те, що податок на доходи фізичних осіб був сплачений правомірно та не підлягає поверненню (т. 1, а.с.19-20). Відповідно до п.п.172.1.,172.2. ст.172 Податкового Кодексу України, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто -5%. Водночас, ст. 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. У відповідності до вимог до ст. 152 Житлового кодексу України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів. Судом першої інстанції правильно встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_1 з моменту набуття на неї права власності, а саме з моменту посвідчення договору дарування вказаної квартири 30 грудня 2003 року. Право власності позивача не припинялось та не змінювалось з 2003 року, а отже спірна квартира належить ОСОБА_1 більше трьох років, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна та військового збору. Доводи апеляційної скарги про те, що право власності позивача на вищезазначену квартиру було зареєстровано 18 травня 2015 року, та на час укладення договору купівлі-продажу квартири 04 серпня 2017 року ОСОБА_1 була її власником менше ніж три роки, є неприйнятними. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як власник вищевказаної квартири, скориставшись правом, наданим їй законом, здійснила та зареєструвала перепланування квартири. У зв`язку із реєстрацією змін, що виникли після завершення перепланування, позивачу було видано нове свідоцтво про право власності. Разом з тим, як до здійснення перепланування вищевказана квартира належала на праві власності позивачу, так і після її завершення та отримання нового свідоцтва на право власності квартира також належала на праві власності тій же особі ОСОБА_1 . До того ж нове свідоцтво було видано не у зв`язку із зміною, переходом чи припиненням права власності на вищевказану квартиру, а у зв`язку із її переплануванням, тобто зміною технічних характеристик, що в свою чергу не може свідчити про те, що позивач набула право власності на нову річ, тобто новостворене майно, оскільки право власності на відповідну квартиру у неї і не припинялось. Згідно з частинами першою та другою статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Отже, зі змісту статті 331 ЦК України вбачається, що новоствореним є майно, яке є новозбудованим. Тому, якщо набувачем жодного нового майна не створювалося, то реконструкція з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна, з використанням його функціональних елементів, не є іншим об`єктом нерухомості. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року № 6-1213цс16, зазначивши, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами. Таким чином, проведення перепланування об`єкта нерухомості означає зміну уже існуючого об`єкта, а не створення нового. Окрім того, частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше присвоюється реєстраційний номер, який є індивідуальним, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону. Крім того, частиною 1 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва. Аналогічні положення містила стаття 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" станом на 18 травня 2015 року. Тобто, реєстраційний номер нерухомого майна є незмінним протягом усього часу його існування, в той час як новоствореному об`єкту нерухомого майна присвоюється свій власний індивідуальний номер. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_2 загальною площею 44,3 кв.м, яка належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 , виданого 18 травня 2015 року, та квартира АДРЕСА_4 АДРЕСА_5 загальною площею 34,4 кв.м, яка належала ОСОБА_1 на підстав договору дарування №13533 від 30 грудня 2003 року, мають єдиний реєстраційний номер 4180514, а отже є одним об`єктом нерухомого майна (т. 1, а.с. 21-22). З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на день оформлення договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири позивач була її власником більше ніж три роки. Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів сплати позивачем податку на доходи фізичних осіб саме у розмірі 17 583,24 грн. не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про стягнення окремо 13 524,80 грн. - суми сплаченого податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна, 4 057,44 грн. - суми сплаченого військового збору, на підтвердження сплати зазначених сум надано квитанції № 33 та 34 від 03.08.2017 року; 17 583,24 грн. є загальною сумою вимог. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції встановлено відсутність підтвердження наявними в матеріалах справи правовстановлюючими документами права власності позивача на вказану квартиру в період з 20 січня 2004 року по 04 серпня 2017 року, спростовується змістом оскаржуваного рішення суду,

мотивувальна частина якого містить протилежний висновок. Інші наведені в апеляційної скарги доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди сторін з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року у цій справі в частині зобов`язання повернути помилково сплачений податок та військовий збір залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 03 грудня 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: С.В. Маловічко І.В. Кочеткова