Постанова Рівненський апеляційний суд № 564/2567/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2020 року м. Рівне Справа № 564/2567/20 Провадження № 22-ц/4815/1333/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Боймиструка С. В., Хилевича С. В., секретар судового засідання - Ковальчук Л. В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Міністерство соціальної політики України розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2020 року складі судді Левчук В. В., постановлену в м. Костопіль Рівненської області, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства соціальної політики України про захист соціальних прав під час карантину. У своєму позові заявив наступні вимоги: про визнання факту порушення конституційних прав позивача, зокрема звуження прав і свобод позивача шляхом прийняття нормативного акту (п.22 мотивувальної частини позовної заяви та п.4 прохальної частини позовної заяви); про визнання факту піддання позивача дискримінації діями Міністерства соціальної політики України (п.14, 15 мотивувальної частини позовної заяви та п.5 прохальної частини позовної заяви); про визначення факту порушення права позивача «законних очікувань» заснованих на нормах національного права шляхом припинення виплати допомоги (п.14-14б мотивувальної частини позовної заяви та п.6 прохальної частини позовної заяви); про визначення факту порушення права позивача на мирне володіння майном (допомогою) заснованого на міжнародних нормах права, зокрема передбачених у додатку до Конвенції з прав людини - Стаття 1 Протоколу 1 (п.16 мотивувальної частини позовної заяви та п.8 прохальної частини позовної заяви); про зобов`язання Міністерства соціальної політики України виплатити позивачу соціальну допомогу за період дії карантину плюс один місяць після завершення починаючи з липня 2020 року, в якому вона перестала надходити у розмірі триста дев`яносто чотири гривні 00 копійок за кожен місяць починаючи з липня 2020 плюс один місяць після повного завершення карантину (тобто вже не менше ніж за сім місяців з урахуванням абзацу 6а позовної заяви, в сумі дві тисячі сімсот п`ятдесят вісім гривень 00 копійок (п.8 прохальної частини позовної заяви); стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі двісті двадцять п`ять тисяч гривень (п.9 прохальної частини позовної заяви). Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Ухвала суду першої інстанції вмотивована положеннями п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, яка передбачає, що суд відмовляє у відкритті провадження у справі, що якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та обґрунтована тим, що даний спір, зважаючи на суб`єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склалися між ними, є публічно-правовим та відноситься до справ адміністративної юрисдикції і повинен вирішуватися у порядку адміністративного судочинства. Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що ним було подано до суду разом із позовом зави про відвід двох суддів, одна з яких і постановила оскаржувану ухвалу, проігнорувавши тим самим його заяву про відвід. Заперечує висновок суду про те, що даний спір є публічно-правовим, і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Пояснює, що він позивається до суду з приводу свого права на грошові кошти та заявляє вимоги про повернення майна у вигляді грошових коштів, які отримувалися як соціальна допомога малозабезпеченій сім`ї на момент введення карантину під час настання пандемії Covid-19, спричиненої Sars-CoV-2, покликаючись при цьому на позицію Європейського Суду, який вважає, що людину позбавлено майна у випадку, якщо це майно пов`язане із правом на виплату, яка походить безпосередньо із чинного та передбачуваного положення національного законодавства. Доводить, що при визначенні предметної юрисдикції суд має виходити із суті права/інтересу за захистом якого звернувся о суду суб`єкт публічного права, та мети звернення із позовом. Зазначає про відсутність в оскаржуваній ухвалі відповідних посилань на висновки ВП ВС з аналогічних підстав. Звертає увагу на неправомірну вимогу, що міститься в оскаржуваній ухвалі - подати апеляційну скаргу виключно через Костопільський районний суд, тоді як законом передбачене право подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. З наведених міркувань просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі та вчинення необхідних процесуальних дій: розгляду заяви про відвід та розгляду заяви про передачу справи на розгляд до адміністративного суду як суду відповідної юрисдикції. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що до суду із позовом до міністерства соціальної політики України про захист соціальних прав під час карантину звернувся ОСОБА_1 . Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. При цьому, пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Як вбачається із матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до захисту його порушених соціальних прав у зв`язку з невиплатою соціальної допомоги в період карантину та полягають у наступних вимогах, заявлених до відповідача: визнання факту порушення конституційних прав, зокрема, звуження прав і свобод позивача шляхом прийняття нормативного; визнання факту піддання позивача дискримінації діями Міністерства соціальної політики України; визначення факту порушення права позивача «законних очікувань», заснованих на нормах національного права шляхом припинення виплати допомоги; визнання факту порушення права позивача на мирне володіння майном (допомогою), заснованого на міжнародних нормах права, зокрема, передбачених у додатку до Конвенції з прав людини - Стаття 1 Протоколу 1; зобов`язання Міністерства соціальної політики України виплатити позивачу соціальну допомогу за період дії карантину плюс один місяць після завершення, починаючи з липня 2020 року, в якому вона перестала надходити у розмірі 394 гривні 00 копійок за кожен місяць, починаючи з липня 2020 плюс один місяць після повного завершення карантину (тобто, не менше, ніж за сім місяців з урахуванням абзацу 6а позовної заяви, в сумі 2 758 гривень 00 копійок); стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 225 000 гривень 00 копійок. Відповідно до абз. 1 ч. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затверджене Постановою Кабінету міністрів України № 423 від 17.06.2015 року, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей. Виходячи з того, що спір виник між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень щодо діяльності/бездіяльності у сфері публічних відносин щодо реалізації цих повноважень, він підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Доводи апеляційної скарги про те, що публічно-правовий спір між ним та відповідачем є приватно-правовим, таким, що виник з цивільних правовідносин, і стосується захисту майнових прав позивача на отримання коштів, не спростовують вищенаведених правових норм. Покликання апеляційної скарги на порушення судом процесуальних норм, які виявилися у ігноруванні заяви про відвід суддів, апеляційним судом оцінюються критично. Відповідно до ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. Відповідно до ч.1, 2 ст.40 ЦПК України, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Саме на це і вказує у апеляційній скарзі ОСОБА_1 , зазначаючи, що суд неправомірно не розглянув його заяву про відвід до початку розгляду позовної заяви. Разом з тим, незважаючи на те, що вирішення питання відводу (самовідводу) судді можливе як до, так і після відкриття провадження у справі, таке вирішення допускається лише після визначення складу суду в порядку ст. 33 ЦПК України та у тому разі, якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Вирішення питання про відвід (самовідвід) судді до визначення складу суду та після встановлення, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства нормами чинного ЦПК України не передбачено. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складено 01 грудня 2020 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Боймиструк С. В. Хилевич С. В.