Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/390/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7227/20 Справа № 210/390/20 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м. Дніпро колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Городничої В.С., суддів Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Завод Метиз» на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Завод Метиз» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, В С Т А Н О В И Л А: У січні 2020 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що з 21 вересня 1994 року вона працювала на підприємстві відповідача. 09 червня 2008 року під час виконання робіт у відрядженні в м. Дніпро з нею стався нещасний випадок на сходах. В результаті отриманої виробничої травми їй встановлено 60% втрати працездатності і визнано інвалідом третьої групи довічно. Зазначає, що переносить моральні страждання, фізичний біль по теперішній час. На підставі викладеного, просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду, заподіяну ушкодженням здоров`я у розмірі 200 000,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Завод Метиз» на користь ОСОБА_1 70 000,00 грн без відрахування з цієї суми податку з доходів фізичних осіб за спричинену моральну шкоду в зв`язку з втратою здоров`я на виробництві. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, яка могла б призвести до заподіяння моральної шкоди позивачу; що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомлений про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах; що суд першої інстанції необґрунтовано визначив суму морального відшкодування, яка присуджена до стягнення. Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21 вересня 1994 року працювала у Товаристві з додатковою відповідальністю «Завод Метиз» (а.с. 3). Відповідно до Акту № 2 Форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, 09 червня 2008 року згідно з наказом №41/1 від 09 червня 2008 року, інженер з інструменту служби головного механіка ОСОБА_1 була відправлена у відрядження в. м.Дніпропетровськ на вантажному автомобілі ГАЗ 3307, державний номер НОМЕР_1 , з водієм ОСОБА_2 (а.с.7 зворот). Виконавши завдання, ОСОБА_1 спускалась по сходинах з 3-го поверху в приміщенні, де знаходиться ПП ОСОБА_3 , підсковзнулась та впала, вдарившись спиною об сходини (а.с.7 зворот). У пункті 7 Акту зазначено причини настання нещасного випадку, зокрема основна: незадовільний стан сходин в приміщенні інструментального цеху ДМК, та супутня: особиста необачність інженера з інструменту ОСОБА_1 (а.с.8). В результаті вказаного нещасного випадку позивачу було встановлено діагноз: забій поперекового відділу хребта (а.с.8). Актом розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 09.06.2008р., нещасний випадок з ОСОБА_1 комісією визнано таким, що пов`язаний з виробництвом (а.с.6). Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААБ №728428 позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності з 01.02.2018 року довічно. (а.с.16). Отже, відповідачем не спростовано факт того, що під час нещасного випадку, позивач перебувала у приміщенні де знаходиться підприємство ПП ОСОБА_3 та виконувала свої трудові обов`язки відповідно до наказу про відрядження № 41/1, а позивачем не спростована особиста вина (супутня) у вказаному нещасному випадку, що зафіксовано у Акті розслідування нещасного випадку та потягло за собою втрату працездатності. В результаті нещасного випадку, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, позивач зазнала моральних страждань, які полягають в душевних стражданнях через ушкодження здоров`я та неможливістю його відновлення, у позивача порушені нормальні життєві зв`язки у зв`язку з відсутністю активного життя, обмеженням умов праці. Сам факт ушкодження здоров`я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.ст 43, 46 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, ст. 173, 153, 160, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 4 Закону України «Про охорону праці», враховуючи розумність та справедливість, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в його діях відсутня протиправна поведінка, яка могла б призвести до заподіяння моральної шкоди позивачу, спростовуються Актом за формою Н-5 розслідування нещасного випадку, що стався 09.06.2018 року за участі ОСОБА_1 ,яким встановлено основну причину нещасного випадку: незадовільний стан сходин в приміщенні, де розташований ПП Димков на території Дніпропетровського меблевого комбінату та супутню причину: особиста необачність інженера ОСОБА_1 (а.с.5-6). Про нещасний випадок за участі ОСОБА_1 був складаний Акт за формою Н-1 (а.с.7-8). Вказані акти є чинними, законність їх складення відповідачем не оспорювалася. Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Відповідно до вимог ст. 173 КзпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу для обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача стосовно відсутності вини останнього у заподіянні моральної шкоди позивачу є безпідставними. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив моральне відшкодування, що підлягає стягненню, оскільки не встановив ступінь морального страждання позивача, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки при вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд першої інстанції в повній мірі врахував конкретні обставини справи, зокрема, ступінь втрати професійної працездатності, внесення страхових платежів, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Приведені відповідачем інші доводи в апеляційній скарзі про те, що суд не надав належної оцінки обставинам справи, про невірне застосування судом норм матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Завод Метиз» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий В.С.Городнича Судді: О.В.Лаченкова М.Ю.Петешенкова