Постанова 4857 № 466/3784/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 466/3784/18 пров. № А/857/12952/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Большакової О.О., суддів Заверухи О.Б., Качмара В.Я. з участю секретаря судового засідання Пильо І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, начальника управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Самойлової Зої Валеріївни про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року (суддя першої інстанції Глинська Д.Б., м. Львів, повний текст складено 18.09.2020),- В С Т А Н О В И В : У травні 2018 позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до начальника управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Самойлової Зої Валеріївни про визнання протиправною та скасування постанови начальника управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Самойлової З.В. по справі про адміністративне правопорушення від 11.05.2018 року №297-ДК/0083По/08/01/-18. У процесі розгляду справи Шевченківським районним судом м. Львова до участі в справі в якості співвідповідача було залучено Головне управління Держгеокадастру у Львівській області. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким рішенням, його оскаржила ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що оскільки в Державному земельному кадастрі немає інформації про земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 36,5 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Золотковицької сільської ради Мостиського району Львівської області, та немає жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували існування права власності на таку земельну ділянку, враховуючи норм законодавства України, випливає, що державні землі, які нібито самовільно зайняло ТОВ «Агрокультура Мостиська», не є об`єктом цивільних прав, оскільки не визначено їх місцезнаходження, площа, межі, не зареєстровано право держави на дані ділянки у відповідності до чинного законодавства України, не присвоєно кадастрові номери земельним ділянкам, не встановлено власника відповідного державного органу, через якого держава реалізує своє право на цю земельну ділянку. Право власності на «державні» землі, про які йдеться в матеріалах адміністративної справи щодо самовільного зайняття земель державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами села Золотковичі, не можуть бути предметом адміністративного правопорушення, оскільки самого права власності на «державні» землі не існує, а отже, не може бути порушене неіснуюче право. Апелянт стверджує, що про жодне самовільне зайняття землі не може бути й мови, якщо в обробітку ТОВ «Агрокультура Мостиська» знаходиться 1332 гектарів землі сільськогоспода призначення, а орендує ТОВ «Агрокультура Мостиська» понад 1500 умовних када гектарів землі. За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржене рішення суду від 16 вересня 2020 року та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, шляхом надіслання 23.11.2020 року повідомлень на електронні пошти зазначених учасників справи, а також представника позивача адвоката Штендера М.В. (ордер серії ВС №1008515 від 15.10.2020), про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. У судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли. Крім того, представник позивача адвокат Штендер М.В. був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, шляхом надіслання повідомлення на номер телефону, зазначений ним, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 16 квітня 2018 року №297-ДК, здійснено державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості грунтів шляхом проведення перевірки земель державної власності сільськогосподарського призначення площею 122,5627 га на території Золотковицької сільської ради Мостиського району Львівської області. За результатами перевірки складено акт обстеження та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 24 квітня 2018 року № 297-ДК/213/АП/09/01/-18, якими встановлено, що ТзОВ «Агрокультура Мостиська» самовільно зайняло земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населеного пункту Золотковицької сільської ради Мостиського району Львівської області, а саме земельну ділянку площею 25,7 га, шляхом засівання озимого ріпаку та земельну ділянку площею 10,8 га шляхом засівання соняшнику. При цьому у позивача ОСОБА_1 відсутні документи, що підтверджують право власності, право оренди чи право постійного користування спірною земельною ділянкою, що є порушенням ст.125, 126 Земельного кодексу України (далі ЗК України) , відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.211 ЗК України та ст.53-1 КУпАП. 05.05.2018 року Управлінням контролю за використанням та охороню земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області директору ТзОВ «Агрокультура Мостиська» Поттер Є.В. винесено припис №297-ДК/0085Пр/ 03/01/-18 про усунення порушення вимог земельного законодавства у місячний термін (а.с. 35-36). Даний припис особисто отримано ОСОБА_1 05.05.2018 року. 05 травня 2018 року за результатами проведеної перевірки складено протокол про адміністративне правопорушення №297-ДК/10085П/07/-01/-18. ОСОБА_1 ознайомилася з протоколом, про що свідчить її підпис, однак від дачі пояснень відмовилася (а.с. 37-38). 11 травня 2018 року начальником управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області винесено постанову № 297-ДК/0085ЗПо/07/-01/-18 про адміністративне правопорушення, згідно з якої на ОСОБА_1 , яка працює директором ТзОВ «Агрокультура Мостиська», накладено адміністративне стягнення за порушення вимог ст.125, ст.126 ЗК України та накладено штраф в сумі 850 гривень згідно з ст. 53-1 КУпАП України. ( а.с. 6 ) Підставою винесення оскарженого рішення є висновки контролюючого органу про те, що ТзОВ «Агрокультура Мостиська» здійснило самовільне зайняття земельної ділянки за межами населеного пункту с. Золотковичі, а саме засіванням озимого ріпаку, площею 25,7 га та соняшнику 10.8 га. Порушенням заподіяно шкоду за самовільне зайняття земельної ділянки площею 36,5 га на суму 42 210,30 грн. Ухвалююче рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності, права оренди чи права постійного користування земельною ділянкою площею 36,5 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Золотковицької сільської ради позивачем не здійснювалось, а тому вказані дії в розумінні ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» є самовільним зайняттям земельної ділянки, за що передбачена відповідальність передбачена ч.1 ст.211 ЗК України та ст.53-1 КУпАП. Відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст.53-1 КУпАП, при винесенні спірної постанови дотримано вимоги статей 245 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, вирішення її в точній відповідності з законом, а також дотримано права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплені ст.268 КУпАП. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. На підставі п. «б» частини 1 ст. 211 Земельного кодексу України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства. Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Поняття самовільного зайняття земельної ділянки міститься у ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та визначається як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Отже, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Відповідно до ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. За нормами ст. 125 цього Кодексу право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Частиною 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 статті 3 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме шино та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 1, 5 ст. 12, 32 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме шино та їх обтяжень» встановлено, що Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії. а також документи., формовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі доведення таких реєстраційних дій, відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом, а інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 144 ЗК України передбачено, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У відповідності до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності. Стаття 251 КУпАП визначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 05.05.2018 року встановлено, що ТзОВ «Агрокультура Мостиська» здійснило самовільне зайняття земельної ділянки за межами населеного пункту с. Золотковичі, а саме засіванням озимого ріпаку, площею 25,7 га та соняшнику 10.8 га. Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 24.04.2018 №297-ДК/56/АО/10/01/-18 в результаті обстеження земельної ділянки за межами населеного пункту Золотковицької сільської ради встановлено самовільне зайняття ТзОВ «Агрокультура Мостиська» земельної ділянки, а саме засіванням озимого ріпаку, площею 25,7 га та соняшнику 10.8 га. При цьому до матеріалів справи про адміністративне правопорушення додано схеми розміщення незаконних посівів, що підписані учасниками обстеження. На час проведення перевірки, складання протоколу про адміністративне правопорушення та постанови у справі про адміністративне правопорушення правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки у позивача були відсутні. Таким чином, відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», користування ТзОВ «Агрокультура Мостиська» в особі директора Поттер Є.В. зазначеною земельною ділянкою є самовільним її зайняттям. Згідно з п. 1 статті 53-1 КУпАП самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при складанні оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення на позивача начальник управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Самойлова З.В. діяла у межах повноважень та з дотримання положень відповідного законодавства, а отже відсутні підстави для визнання постанови протиправною та скасування. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року у справі №466/3784/18 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Большакова судді О. Б. Заверуха В. Я. Качмар