Постанова 4855 № 620/2790/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2790/20 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року (прийняте за наслідом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, суддя Житняк Л.О.) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не зарахування у страховий стаж періоду роботи ФОП ОСОБА_1 з 11.03.2002 по 14.12.2009, а також за січень, лютий, березень 2005 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати у страховий стаж період роботи позивача з 11.03.2002 по 14.12.2009, а також у січні, лютому, березні 2005 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року позов задоволено частково; визнно протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не зарахування у страховий стаж періоду роботи ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2004 по 14.12.2009; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати у страховий стаж період роботи ОСОБА_1 з 01.01.2004 по 14.12.2009; в решті позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ним було встановлено, що в системі персоніфікованого обліку з 01.01.2004 відсутні дані про страховий стаж позивача, отже, виходячи із приписів ст. 24 Закону України №1058 підстави врахування стажу позивача з 01.01.2004 по 14.12.2009 були відсутні. Також, апелянт вказує, що за період з 01.01.2004 по 14.12.2009 позивачем не подано жодного звіту до органів Пенсійного фонду України. 16.11.2020 до суду апеляційної інстанції від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляціну скаргу ,у якому позивач просить рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві позивач вказує, що сплачені ним кошти за період часу з 01.01.2004 по 14.12.2009 у якості єдиного податку не були враховані відповідачем при нарахуванні пенсії. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, з 19.11.2001 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець. 11.04.2019 позивачу призначено пенсію по інвалідності. За документами з пенсійної справи страховий стаж позивача складає 12 років 2 місяці 14 днів (врахований по 31.12.2003), в тому числі зараховано до страхового стажу період роботи з 01.04.2002 по 31.12.2003, що сторонами не заперечується. Для обчислення пенсії була врахована заробітна плата за періоди роботи з 01.10.1992 по 26.01.1993, 17.03.1993 по 15.07.1994, 13.06.1995 по 10.08.1998 та за даними персоніфікованого обліку - з 01.07.2000 по 31.12.2003, з якої сплачено страхові внески. Наведене знаходить своє підтвердження і у листі відповідача від 28.04.2020 (а.с.10-12, т.1). Позивач при цьому вказує, що за період часу з 11.03.2002 по 14.12.2009 від нього до Управління Пенсійного Фонду України в Деснянському районі м. Чернігова надходили грошові кошти, сплачені у якості єдиного податку. Також, за період часу, а саме за січень, лютий, березень 2005 року у зв`язку з не перерозподілом у визначені строки Державним казначейством України частини податків до Пенсійного Фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності також надійшли грошові кошти у розмірі 148,02 грн. Проте, грошові кошти, сплачені ним за період часу з 11.03.2002 по 14.12.2009, а також за січень, лютий, березень 2005 року у якості єдиного податку не були враховані відповідачем при нарахуванні пенсії за віком. Внаслідок наведеного, ФОП ОСОБА_1 звернувся до відповідача з відповідною заявою. Однак, на його думку, йому було безпідставно відмовлено та зазначено лише про те, що згідно з даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування, починаючи з 01.01.2004 страховий стаж - відсутній, а надана у письмовому вигляді інформація з відділу забезпечення наповнення бюджету №2 фінансово-економічного управління ГУ ПФУ в Чернігівській області про сплату грошових коштів у якості єдиного податку за період часу з 11.03.2002 по 14.12.2009 - не була прийнята до уваги. Позивач, вважаючи, що він добросовісно сплачував усі необхідні податки та страхові внески, однак, відповідач безпідставно і незаконно відмовив йому у зарахуванні до страхового стажу період часу з 11.03.2002 по 14.12.2009, а також за січень, лютий, березень 2005 року, за які він сплачував єдиний податок, звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що не відображення на особових рахунках в системі персоніфікованого обліку сум страхових внесків, сплачених підприємцем у складі єдиного податку, внаслідок не зарахування органами ПФУ або у зв`язку з неперерозподілом ДКУ частини податків не можуть бути перешкодою у реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними (ст.46 Конституції України). Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 абз.1 статті 92 Конституції України). Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачено у Законі України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон №1058-IV). Згідно ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку. Статтею 21 Закону №1058-IV врегульовані питання персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Згідно частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством. Відповідно до частини другої статті 21 Закону №1058-IV, на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом. Згідно пункту 1 частини другої статті 22 Закону №1058-IV, відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом, надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій, надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду, обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності. Згідно статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно частини першої статті 40 Закону №1058-IV, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Також, статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» , розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 3-1 наступного змісту: «до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються в т.ч. періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску)». Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням. Відповідно до пункту 5 Положення № 794, персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган). Пунктом 6 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови. Згідно пункту 7 Положення №794, уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб. Пунктами 9.1-9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №16-6 від 19.10.2001 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2001 за №998/6189 (далі-Інструкція) визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. З аналізу наведених вище норм убачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи). Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1). Згідно Порядку №22-1, законодавцем також внесено зміни та встановлено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 по 31 грудня 2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 по 31 грудня 2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Згідно пункту 6 Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва», суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Системний аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи). Тобто, обов`язковою умовою для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сплата за весь наведений період щомісячно внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України. Разом з тим, органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії і реалізація такого обов`язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення. Законодавчо визначеною умовою для врахування періоду трудової діяльності особи, яка в проміжок часу з 2000 по 2017 рік займалася підприємництвом, для його страхового стажу є сам лише факт сплати ним страхових внесків (єдиного внеску), незалежно від їх розміру. Вказаній законодавчій прерогативі кореспондують вищенаведені норми спеціального Порядку №22-1, яким керується у своїй діяльності Пенсійний фонд України та його структурні підрозділи. Пунктом 2 Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства» встановлено, що суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: - до місцевого бюджету - 43 відсотки; - до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; - на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням. Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснюючи підприємницьку діяльність у період з 2004 по 2009 роки, позивач сплачував у Пенсійний фонд внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 із змінами та доповненнями (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду); законодавчо визначеного обов`язку звітуватись перед органами Пенсійного фонду, як платника єдиного податку у позивача не було. Таким чином, суд апеляційнї інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що не відображення на особових рахунках в системі персоніфікованого обліку сум страхових внесків, сплачених підприємцем у складі єдиного податку, внаслідок не зарахування органами ПФУ або у зв`язку з неперерозподілом ДКУ частини податків не можуть бути перешкодою у реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.10.1979 в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30.05.2013 в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право [рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)], а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26.09.2014. «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, пункт 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), пункт 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява №73049/01, п.65, ЄСПЛ 2007-І). Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пункти 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], №36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), від 14.10.2010, яке набуло статусу остаточного 14.01.2011). Згідно наявних в матеріалах справи доказів, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 19.11.2001 і по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець. Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснюючи підприємницьку діяльність у період з 2004 по 2009 роки, позивач сплачував у Пенсійний фонд внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 із змінами та доповненнями (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду), що підтверджує і саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (а.с.6-7, т.1). Враховуючи вищенаведене у сукупності, колегія суддів приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки стаж позивача зараховано по 31.12.2003 включно, про що він сам зазначає у позовній заяві, та стверджує відповідач, а період з 01.01.2005 по 31.03.2005, вже охоплюється періодом з 01.01.2004 по 14.12.2009. Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, та зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов А.Б. Парінов