Постанова 4824 № 761/5920/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/5920/20 головуючий у І інстанції: Савицький О.А. провадження 22-ц/824/11368/2020 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 01 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Іванової І.В. за участю секретаря: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась з вищевказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м.Києва 22 жовтня 2013 року був виданий виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 , 1996 року народження та ОСОБА_4 , 1999 року народження, в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходів) відповідача. При цьому, позивачка не пред`являла до виконання вказаний лист на прохання відповідача, який зобов`язувався добровільно сплачувати аліменти. Згідно виписки по картці позивачки від 09 липня 2019 рокузагальна сума надходження від відповідача за період з квітня 2016 рокупо червень 2017 рокустановить 57 885, 00 грн., проте, вказана сума не в повному обсязі відповідає належному розміру оплати аліментів. Позивачка вважає, що у відповідача перед нею утворилась заборгованість за період з квітня 2016 рокупо червень 2017 рокув сумі 336 920, 00 грн, та просила її стягнути на свою користь. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 рокуу задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Зазначає, що місцевим судом було невірно встановлено обставини справи та не досліджено надані докази в повному обсязі. Вважає, що наявність заборгованості є доведеною, а наданий розрахунок заборгованості проведений належними чином та підтверджує її розмір. У відзиві на апеляційну представник ОСОБА_2 вказує, що розмір заборгованості по аліментам має бути розрахований виконавцем, а оскільки виконавчий лист не був пред`явлений до виконання у встановлений строк, то спір щодо розміру заборгованості відсутній. Крім того, зазначає що аліменти сплачувались добровільно у відповідному розмірі, що підтверджено належними доказами. У судовому засіданні представники сторін підтримали позиції своїх довірителів. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає в повній мірі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист на підставі рішення суду щодо стягнення аліментів з відповідача, позивачкою до виконання не пред`являвся, а отже вона не скористалась своїм правом стягувача, а тому посилання позивачки на наявність заборгованості по аліментам, яка підляже стягненню з відповідача не ґрунтуються на вимогах закону. Судом встановлено, що з 27 січня 1996 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 16 жовтня 2013 року було розірвано на підставі рішення суду, при цьому, від шлюбу мають дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/3 частини від заробітку (доходів), щомісячно починаючи з 29 липня 2013 року на утримання малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення наймолодшим повноліття, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 22 жовтня 2013 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22 жовтня 2013 року був виданий виконавчий лист № 761/23189/13-ц, згідно з яким визначено строк пред`явлення до виконання 22 жовтня 2014 року, проте він не був пред`явлений до виконання у вказаний строк. Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Порядок стягнення аліментів на утримання дітей визначено ст. ст. 194-197 СК України та ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». За змістом зазначених норм законодавства розмір заборгованості із сплати аліментів визначається виконавцем. За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5)закінчення виконавчого провадження. Пунктами 4-6 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою ст. 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах десятирічного строку, що передував пред`явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим документом, пред`явленим до виконання, утримання аліментів не проводилося у зв`язку з розшуком боржника, стягнення аліментів має здійснюватись за весь період незалежно від установленого десятирічного строку та досягнення повноліття особою, на утримання якої присуджені аліменти. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, виконавець: виносить повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників; звертає стягнення на майно боржника; надсилає стягувачу письмове роз`яснення про право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання та сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці (у випадках, визначених абзацом шостим частини дев`ятої статті 71 Закону, - три місяці), державний виконавець виносить вмотивовані постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 Закону, які виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. Виготовлення таких постанов не в автоматизованій системі виконавчого провадження забороняється. Відповідно до ч. 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Таким чином діючим законодавством передбачено стягнення заборгованості в межах виконавчого провадження. Місцевий суд вірно зазначав, що позивачем у даній справі, у зв`язку з неотриманням аліментів не доведено, що заборгованість виникла в зв`язку з неналежним виконанням судового рішення в примусовому порядку та ухилення відповідача від сплати аліментів без поважних причини, матеріали справи доказів на підтвердження вказаного не містять, а відтак вимоги про стягнення заборгованості є безпідставними, оскільки наявність заборгованості є недоведена. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачуються аліменти в добровільному порядку, а вимоги, щодо стягнення заборгованості по аліментам, які сплачуються в добровільному порядку не відповідають нормам чинного законодавства. Посилання ОСОБА_1 на ст. 195 СК України, згідно якої в разі неналежного виконання боржником зобов`язань, які виникли під час добровільного виконання рішення суду - розрахунок заборгованості здійснюється особою, на користь якої проголошено рішення суду, колегією суддів відхиляється, оскільки вказана норма викладена позивачем у редакції, яка на момент звернення до суду втратила чинність та відповідно у редакції чинній на момент звернення із позовом можливість розрахунку заборгованості по аліментам поза межами виконавчого провадження відсутня. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «01» грудня 2020 року. Головуючий Судді: