Постанова 4804 № 219/11388/16-ц

Єдиний унікальний номер 219/11388/16-ц Номер провадження 22-ц/804/3285/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Азевича В.Б., суддів: Кішкіної І.В., Никифоряка Л.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 219/11388/16-ц за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення від 09 вересня 2020 року та ухвалу від 18 вересня 2020 року Артемівського міськрайонного суду Донецької області (суддя Погрібна Н.М., судові рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області, повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року),- В С Т А Н О В И В: В листопаді 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 07.05.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 16 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 08.11.2016 року має заборгованість 92 457,43 грн, в тому числі, заборгованість за кредитом 15 560,27 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 69 384,91 грн; заборгованість за пенею та комісією 2 633,32 грн, штрафи: 500,00 грн (фіксована частина); 4 378,93 грн (процентна складова). Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27.06.2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 07.05.2012 р. в сумі 84 945,18 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 15 560,27 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 69 384,91 грн. В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за пенею в сумі 2 633,32 грн, штрафів: 500,00 грн (фіксована частина); 4 378,93 грн (процентна складова) відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 274, 18 грн. 13.05.2019 до Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшла заява відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 27.06.2017 року у справі № 219/11388/16-ц. Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04.07.2019 року заяву відповідача задоволено. Скасовано заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27.06.2017 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справу призначено до судового розгляду в спрощеному позовному провадженні. В подальшому 23.07.2019 року позивач уточнив позовні вимоги, а саме, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 122 381,53 грн, яка складається з 15 560,27 грн заборгованість за тілом кредиту; 106 821,26 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 16.04.2019 року по 05.07.2019 року. 13.01.2020 року позивач уточнив позовні вимоги, а саме станом на 11.11.2019 року має заборгованість 898 640,15 грн, в тому числі, заборгованість за тілом кредиту 15 560,27 грн, в т.ч. 15 560,27 грн заборгованість за прострочення тілом кредиту; заборгованість по процентам за користування кредитом 34 743,65 грн; заборгованість за відсотками нарахуванню на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України 2 578,34 грн; заборгованість по пені 802 489,31 грн; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн штраф (фіксована ціна); 42 768,58 грн штраф (процентна складова), яку просив стягнути з відповідача. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 вересня 2020 року з урахуванням ухвали суду від 18 вересня 2020 року про внесення виправлень у рішення, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 07.05.2012 року в загальному розмірі 32 424,27 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом 15 560,27 грн та заборгованості по процентам за користування кредитом 16 864,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір 367,44 грн. В іншій частині позову відмовлено. Уточнену позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк», подану 08.01.2020 року, залишено без розгляду. ОСОБА_1 на вказане рішення та ухвалу, подав апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині стягнення з нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за договором в загальному розмірі 32 424,27 грн та судового збору 367,44 грн і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити позивачу у зв`язку з недоведеністю позовних вимог у їх задоволенні. Також просить вирішити питання про поворот виконання заочного рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2017 року, стягнувши з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму 8 805,42 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних доказів про отримання ним кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту у сумі 16 000 грн, надавши до позовної заяви завірену неналежним чином ксерокопію анкети-заяви та при розгляді справи не виконав ухвалу суду першої інстанції від 27.09.2019 року про витребування оригіналу цієї анкети-заяви від 07.05.2012 року. Тому вказаний документ не може бути доказом у розумінні ст. 79 ЦПК України. Зазначає, що наявна в матеріалах справи копія Анкети-заяви не містить доказів того, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, зокрема розміру позики (кредиту), розміру відсотків за користування кредитом та строку, на який передано кошти і протягом якого позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити відсотки, отже, на думку скаржника, немає правових підстав з огляду на частину 1 статті 638 ЦК України вважати кредитний договір укладеним, вчиненим. Відзив на апеляційну скаргу відповідача до апеляційного суду не надходив. Його відсутність за частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». В частині 1 ст. 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи. Крім того, згідно із частиною 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідачем рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується. Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом та судового збору. Відповідно до частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 07.05.2012, згідно якої отримав кредит у розмірі 16 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та привалами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту. Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Однак, в порушення умов договору відповідач несвоєчасно сплачував суми кредиту, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за кредитом. В подальшому позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Суд першої інстанції виходив з того, що в порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за укладеним ним з Банком договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 560,27 грн та заборгованості по процентам за користування кредитом 16 864,00 грн. Проте, з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитися не можливо. В Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку зазначено, що ОСОБА_1 згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До анкети-заяви позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Проте, в заяві позичальника від 07 травня 2012 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 07 травня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів по «Престижним картам «Visa» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджений наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Витяг з Тарифів по «Престижним картам «Visa» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні погоджені з відповідачем Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, апеляційний суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Апеляційний суд вважає, що витяг з Тарифів по «Престижним картам «Visa» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 травня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З огляду на вищезазначене, апеляційний суд вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення на користь банку 16 864,00 грн процентів за користування кредитом, а тому в цій частині рішення слід скасувати та відмовити АТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні таких позовних вимог. Крім того, слід зазначити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 07 травня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Суд не приймає до уваги доводи скарги відповідача стосовно недоведеності банком позовних вимог та зокрема факту отримання ним кредитних коштів, виходячи з такого. Згідно частині 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин 1-2 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Як визначено частинами 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з довідками ПриватБанку ОСОБА_1 були видані кредитні картки за № №: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 з терміном дії останньої до 01.2018 року (а. с. 198 т. 1, а.с. 109 т. 2) Факт отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними підтверджується первинними документами: випискою про рух коштів за карткою НОМЕР_3 за період з 01.05.2012 року по 30.05.2019 року, з якої вбачається, що позичальник користувався карткою знімав кошти, розраховувався при придбанні товарів до 16.04.2014 року, поповнював карту (остання транзакція з поповнення 25.03.2014 року) (а.с. 194-197 т. 1); випискою про рух коштів за період з 01.01.1999 01.10.2019 рр. (основна картка НОМЕР_5 ) за картками №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (а. с. 103-108 т.2). З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути суму непогашеного тіла кредиту в розмірі 15 560,27 грн. За частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Вищезазначене не було враховано судом першої інстанції, внаслідок чого з відповідача на користь позивача було стягнуто витрати по сплаті судового збору. За таких обставин, ухвала суду першої інстанції від 18 вересня 2020 року підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат. Згідно із частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, з позивача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 286,66 грн, а з врахуванням необхідності часткового відшкодування з держави на користь АТ КБ «ПриватБанк» судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 176,33 грн, з позивача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 110,33 грн. Стосовно заяви відповідача про поворот виконання рішення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. Поворот виконання рішення це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням. Поворот виконання рішення представляє собою повернення стягувачем боржнику всього, що ним було отримано за скасованим згодом рішенням з метою відшкодування боржнику збитків, завданих виконанням рішення. Отже, поворот виконання є процесуальною формою поновлення судом порушених прав боржника, що забезпечує можливість зворотного стягнення зі стягувача всього безпідставно отриманого ним за скасованим рішенням. З іншого боку, поворот виконання рішення є самостійним засобом захисту прав сторін, який повинен здійснюватися шляхом подання заяви про поворот виконання. Необхідність у повороті виконання судового рішення і поверненні сторін у первісне становище виникає тоді, коли рішення виконане, але згодом скасоване судом апеляційної чи касаційної інстанції, якщо цей суд закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 поворот виконання рішення це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішення неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. За статтею 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. З аналізу вищенаведеної правової норми випливає, що інститут повороту виконання судових рішень не є абсолютним та має певні обмеження. З доданого відповідачем до заяви листа Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління ПФУ України Донецької області від 23.07.2019 року випливає, що на користь АТ КБ «ПриватБанк» протягом періоду з 01.06.2018 року по 01.07.2019 року з пенсії ОСОБА_1 була утримана і перерахована стягувачу сума 8 805,42 грн. Вказана сума стягнута за заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2017 року, яке скасоване ухвалою суду першої інстанції і є меншою тієї, що після апеляційного перегляду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. За таких обставин, підстави для задоволення заяви про поворот виконання рішення, відсутні. Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 вересня 2020 року в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом скасувати. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2020 року в частині розподілу судових витрат скасувати. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 110 (сто десять) гривень 33 копійки. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання заочного рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2017 року відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: В.Б. Азевич І.В. Кішкіна Л.П. Никифоряк