Постанова 4856 № 560/3385/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3385/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І. Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 02 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року (складене 24 липня 2020 року у м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач 02.07.2020 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області щодо зменшення позивачу із 11.07.2017 розміру суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, із 90% до 80%; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 11.07.2017 щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із 90% суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, з урахуванням проведених виплат. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.07.2020 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області щодо обчислення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання виходячи з розміру 80% суддівської винагороди. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 11.07.2017 щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 90% суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням проведених виплат. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1681,60 грн за рахунок асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що для обчислення щомісячного довічного грошового утримання зараховується лише стаж роботи на посаді судді, період проходження військової служби, навчання у навчальному закладі, період роботи на посаді стажистом прокурора та період роботи на посаді помічника прокурора, до стажу роботи на посаді судді не зараховується. Також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду. Правом подати до суду відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. Із 30.09.1999 по 10.07.2017 ОСОБА_1 працював на посаді судді господарського суду Хмельницької області. Рішенням Вищої ради правосуддя №1878/0/15-17 від 27.06.2017 позивача звільнено із посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку. На підставі рішення Вищої ради правосуддя №1878/0/15-17 від 27.06.2017 наказом Господарського суду Хмельницької області №18-к від 10.07.2017 його відраховано зі штату господарського суду Хмельницької області 10.07.2017. Відповідно до протоколу 54 від 13.07.2017 позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці з 11.07.2017. Заг. процент розрах. утримання від заробітку 80. стаж судді 17 років 9 місяців 12 днів. Загальний стаж (повний) 30 років 11 місяців 4 дні. Позивач звертаючись до суду з даним позовом вказав, що із 11.07.2017 йому призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди із урахуванням лише стажу на посаді судді. Фактично відмовлено у врахуванні до стажу роботи, що дає право на відставку судді та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді - 1 рік 11 місяців 2 дні служби у Радянській армії (29.06.1986-01.06.1988), 2 роки 5 місяців навчання в Українській юридичній академії, м. Харків (половина періоду 01.09.1988 - 30.06.1993), 10 місяців 17 днів роботи на посаді помічника прокурора, стажиста прокуратури Деражнянського району, 1 рік 10 місяці 16 днів на посаді помічника прокурора Деражнянського району, 1 рік 13 днів на посаді старшого помічника прокурора Деражнянського району, 1 рік 3 місяці 12 днів на посаді прокурора цивільно-судового відділу прокуратури Хмельницької області, 4 місяці 26 днів на посаді прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури Хмельницької області. Наявний стаж надає право на встановлення щомісячного довічного грошового у розмірі 90 відсотків (80%+2%*7) суддівської винагороди судді обчисленої відповідно до абзацу 2 пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30.09.2016 із змінами, внесеними згідно із Законом №1774-VIII від 06.12.2016 та в редакції Закону №1798-VIII від 21.12.2016, а не 80 відсотків, як це встановлено відповідачем. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що стаж роботи позивача на посаді судді, до якого зараховується зазначений вище стаж, дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% (80% + 2%*7) від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На час призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання (13.07.2017) діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). Відповідно до п. 25 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" . За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Згідно з абз. 4 п. 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Відповідно до ч. 1 ст. 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону №2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Водночас, відповідно до п. 11 Перехідних положень Закону №2453-VI, в редакції чинній до 28.03.2015, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. До набрання чинності Законом №2453-VI, зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 №2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон №2862-ХІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Абзацом 2 ч. 4 ст. 43 Закону №2862-ХІІ передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Згідно з п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становив більше 10 років, до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Отже, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді календарний період проходження строкової служби (1 рік 11 місяців 2 дні за період з 29.06.1986 по 01.06.1988) та половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 5 місяців - половина періоду з 01.09.1988 по 30.06.1993). Разом з тим, станом на час роботи позивача в органах прокуратури діяв Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, відповідно до статті 56 якого, в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про прокуратуру" від 26.11.1993 №3662-XII, під поняттям "прокурор" у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 461, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 501, частині п`ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції. Таким чином, час роботи позивача на посадах помічника прокурора, старшого помічника прокурора, прокурора, підлягає зарахуванню до стажу роботи судді (5 років 6 місяців за період з 02.08.1993 по 01.02.1999). За таких обставин, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (17 років 9 місяців 12 днів), календарний період проходження строкової служби (1 рік 11 місяців 2 дні), половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 5 місяців) та роботу на посадах помічника прокурора, старшого помічника прокурора, прокурора (5 років 6 місяців), загалом 27 років 7 місяців 14 днів. Таким чином, не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та роботи на посадах прокурорів і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Враховуючи викладене, стаж роботи позивача на посаді судді, до якого зараховується зазначений вище стаж, дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% (80% + 2%*7) від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №589/4735/16-а, від 28.11.2019 у справі №607/5454/17, від 28.11.2019 у справі №127/27830/16-а, від 20.11.2019 у справі №308/5911/17, від 13.05.2020 у справі № 242/1890/17, яка було врахована судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення. Також аналогічна позиція була застосована Верховним Судом у постанові від 07.09.2020 у справі № 426/14458/16. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Стосовно посилань відповідача на порушення позивачем шестимісячного строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне. У постанові від 24.04.2018 у справі №646/6250/17 на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС України у системному зв`язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Верховний Суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком та незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Такий висновок ґрунтується на тому, що право особи на отримання пенсії є безумовним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань у соціальній сфері. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, непроведення виплати пенсії відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Також апеляційний суд враховує позицію Верховного Суду викладену у постанові від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, в якій вказано, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія. Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Таким чином, доводи відповідача про застосування до даних правовідносин шестимісячного строку звернення до суду є безпідставними. Крім того, колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. У мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 Конституційний Суд України вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Пунктом 6.1 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998 передбаченого, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12 від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи передбачено, що оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці. З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, №686/24597/16-а, №686/1938/17, №766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17. Таким чином, враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 11.07.2017 щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 90% суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням проведених виплат. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.