Постанова 4850 № 200/6706/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року справа №200/6706/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г. суддів: Блохіна А.А. Ястребової Л.В. за участю секретаря судового засідання Кобець О.А., за участю сторін по справі: позивач: не з`явився відповідач: Пономарьов А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного Управління ДПС у Донецькій області та ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного (суддя Абдукадирова К.Е.) від 22 вересня 2020 року (повне рішення складено 22 вересня 2020 року у м.Слов`янськ) у справі №200/6706/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 105054-43-У від 17 лютого 2020 року про визначення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 11016,72 гривень.. Рішенням Донецького окружного адміністративного від 22 вересня 2020 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 105054-43-У від 17 лютого 2020 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 11016,72 гривень.. В апеляційній скарзі позивач просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції шляхом вилучення з її змісту висновку суду про те, що до спірних правовідносин суд не може застосовувати п.9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та одночасного зазначення, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та ст.58 Конституції України. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що виключення з 13.02.2020 року п.9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» із Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не є підставою для визнання поведінки неправомірною на той період часу, коли вказана норма була чинною. Також це свідчить про не можливість застосування цього пункту до спірних правовідносин, які хоча і виникли з моменту складання спірної податкової вимоги 17.02.2020 року, але стосуються такого періоду нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ (2019 рік), коли вищезазначена норма законодавства була чинною та формувала відповідну правомірну поведінку щодо несплати ЄСВ за 2019 рік. На думку позивача, висновок суду першої інстанції про незастосування до спірних правовідносин п.9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підлягає вилученню з рішення, а зазначена норма застосуванню, що відповідатиме положенням ст.58 Конституції України, принципам законності та правової визначеності. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що ним правомірно прийнято спірну вимогу, оскільки за позивачем обліковувалась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності. Згідно із реєстраційними даними ІС "Податковий Блок", позивач перебуває на обліку, як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність. Позивачем у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач здійснює незалежну професійну адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3007 від 10.09.2008 року, виданого на підставі рішення Донецької обласної кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури №49 від 10.09.2008 року. Відомості щодо позивача, як адвоката, внесені до Єдиного реєстру адвокатів України, з яких вбачається, що формами адвокатської діяльності є: індивідуальна адвокатська діяльність та діяльність в адвокатському об`єднанні «Юскутум». З 26.01.2010р. позивача взято на облік в Державній податковій інспекції міста Дзержинська Донецької області, як платника податків (адвокат, що здійснює незалежну професійну діяльність) за адресою: Донецька область, місто Торецьк, вул. Віктора Сорочука. На теперішній позивач обліковується як платник податків в територіальному органі ГУ ДПС у Донецькій області, а саме: Костянтинівсько-Дружківському управлінні ДПС у Донецькій області (Торецьке відділення (м.Торецьк)). Взяття позивача на облік органом ГУ ДПС у Донецькій області, як самозайнятої особи, що провадить незалежну професійну адвокатську діяльність, підтверджується довідкою податкового органу про взяття на облік платника податків від 26.01.2010р. за №18495 та публічними відомостями з Реєстру страхувальників (реєстраційний номер платника єдиного внеску 05-13-11-5279; дата взяття на облік - 30.03.2011 року) (а.с. 11-20). Судом також встановлено, що позивач працює в Адвокатському об`єднанні «ЮСКУТУМ» на посаді юриста та всі нарахування на заробітну плату в т.ч. ЕСВ перераховується до бюджету (а.с. 32-34). Відповідачем відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) була винесена вимога від 17 лютого 2020 року за № Ф-105054-43-У про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 11016,72 грн. (а.с. 22). Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. У відповідності до вимог частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що системний аналіз наведених норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Тобто, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Таким чином, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 (провадження № К/9901/25439/19), який судом першої інстанції у відповідності до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України КАС України правомірно застосовано до спірних правовідносин. В матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем у період офіційного працевлаштування доходів від провадження адвокатської діяльності. Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача колегією суддів не прийнято до уваги. Щодо доводів апеляційної скарги позивача колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до № 2464-VI та доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року № 219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. На підставі вище наведеної норми, позивач звільнявся від відповідальності за невиконання вимог щодо своєчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції саме за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020р. №440-IX (далі - Закон №440-IX), який набув чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, спірна вимога прийнята відповідачем 17 лютого 2020 року, тобто після вступу в дію Закону №440-IX. На час формування спірної вимоги Закон № 2464-VI не містив положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону. Посилання позивача на ті обставини, що під час формування спірної вимоги відповідачем враховано минулі періоди, під час яких діяв пункт 9-4 Закону № 2464-VI, судова колегія вважає безпідставними, оскільки зазначена норма тимчасово визначала право позивача не виконувати обов`язки зі сплати єдиного внеску, а не звільняла від вказаного обов`язку повністю. Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 9-4 Закону № 2464-VІ під час своєї чинності не скасовував обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційні скарги і залишає судове рішення без змін. Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного Управління ДПС у Донецькій області та ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного від 22 вересня 2020 року у справі №200/6706/20-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного від 22 вересня 2020 року у справі №200/6706/20-а - залишити без змін. Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 01 грудня 2020 року. Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 01 грудня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 01 грудня 2020 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін Л.В. Ястребова