Постанова 4824 № 368/1473/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Апеляційне провадження № 22-ц/824/1766/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 368/1473/17 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Шевченко І.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку в порядку спадкування, встановив: 27 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування після батька - ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку (загальна площа приміщень 104,90 кв.м., житлова площа 49,30 кв.м., допоміжна площа 55,60 кв.м.) з надвірними спорудами та будівлями (погріб з шийкою під -а1, прибудова під літ. а1, прибудова під літ. а2, прибудова під літ. а3, прибудова під літ. а4, сарай під літ. Б, сарай під літ. В, сарай під літ. Г, сарай під літ. Ж, колодязь питний під літ L, вимощення під літ. t, огорожа під літ. h, убиральня під літ. Д), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача та відповідача - ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_3 належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . При житті ОСОБА_3 заповіт на все його майно складено не було. Після смерті ОСОБА_3 із спадкоємців першої черги залишились діти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Інших спадкоємців першої черги після ОСОБА_3 не залишилось. Отже, позивач та відповідач, як спадкоємці за законом, успадковують всю спадщину ОСОБА_3 , в тому числі і житловий будинок, в рівних частках. У зв`язку з відкриттям спадщини ОСОБА_3 позивач та відповідач прийняли спадщину шляхом звернення до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 . Після прийняття спадщини та для оформлення свідоцтва про право на спадщину позивач звернувся до приватного нотаріуса, який попросив позивача надати правовстановлюючий документ на право власності на житловий будинок на ім`я ОСОБА_3 . На вимогу нотаріуса позивач не зміг надати правовстановлюючий документ на будинок, оскільки такий документ відсутній. У зв`язку з чим нотаріус відмовив позивачу в оформленні свідоцтва про право на спадщину на спадковий житловий будинок, оскільки відсутній правовстановлюючий документ. Позивач звернувся до КП КОР «Південне БТІ» для виготовлення технічного паспорту на житловий будинок та з`ясування питання щодо документів на право власності на житловий будинок. На звернення позивача було виготовлено копію технічного паспорту та повідомлено позивача про неможливість видачі дублікатів правовстановлюючих документів на ім`я ОСОБА_3 на житловий будинок. В зв`язку з чим державним нотаріусом було рекомендовано позивачу звернутись до суду щодо визнання за ним в порядку спадкування права власності на Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_3 . За умови відсутності правовстановлюючого документу на право власності на житловий будинок за ОСОБА_3 , позивач не може у встановленому порядку оформити через нотаріальну контору та прийняти у спадщину житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . 16 квітня 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок у цілому. Зустрічний позов ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який за життя заповіту не склав. Після смерті спадкодавця залишився будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є синами спадкодавця. Проте батько за життя подарував ОСОБА_1 земельну ділянку та мав намір подарувати йому і спірний житловий будинок, але не встиг після оформлення документів укласти відповідний договір дарування за життя. Тому позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вважає, що право власності на спірний будинок у цілому у порядку спадкування за законом повинне бути визнане за ним. Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року зустрічну позовну заяву відповідача ОСОБА_1 було залишено без розгляду. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування після ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку (загальна площа приміщень 104,90 кв.м., житлова площа 49,30 кв.м., допоміжна площа 55,60 кв.м.) з надвірними спорудами та будівлями (погріб з шийкою під -аі, прибудова під літ. аі, прибудова під літ. а2, прибудова під літ. аЗ, прибудова під літ. а4, сарай під літ. Б, сарай під літ. В, сарай під літ. Г, сарай під літ. Ж, колодязь питний під літ L, вимощення під літ. 1, огорожа під літ. її. убиральня під літ. Д), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6300 гривень понесених судових витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями відповідач ОСОБА_1 оскаржив їх до суду апеляційної інстанції. За наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року до ухвалення судового рішення Кагарлицьким районним судом Київської області за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку (загальна площа приміщень 104,90 кв.м., житлова площа 49,30 кв.м., допоміжна площа 55,60 кв.м.) з надвірними спорудами та будівлями (погріб з шийкою під -а1, прибудова під літ. а1, прибудова під літ. а2, прибудова під літ. а3, прибудова під літ. а4, сарай під літ. Б, сарай під літ. В, сарай під літ. Г, сарай під літ. Ж, колодязь питний під літ L, вимощення під літ. t, огорожа під літ. h, убиральня під літ. Д), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2019 року залишено без змін. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року поновлено, справу призначено до судового розгляду з повідомленням учасників справи. Предметом апеляційного перегляду у цьому апеляційному провадженні є рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку в порядку спадкування. В апеляційній скарзі на рішення від 12 червня 2018 рокувідповідач ОСОБА_1 просить рішеннясуду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування цієї апеляційної скарги відповідач зазначав, що на даний час він є власником земельної ділянки, на якій розміщений спірний житловий будинок. 13 жовтня 2012 року батько подарував йому земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Воля спадкоємця була спрямована на те, щоб подарувати йому не тільки земельну ділянку, а й житловий будинок. Дана умова була передбачена у договорі дарування земельної ділянки від 13 жовтня 2012 року. Відповідно до п. 1.5. договору дарування земельної ділянки передбачено, що дарувальник та обдарований, стверджують, що на земельній ділянці, яка є предметом його договору, розміщений житловий будинок з відповідними будівлями та спорудами, який належить дарувальнику, і який буде предметом окремого договору дарування між сторонами за цим договором після оформлення необхідних для цьогодокументів. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_2 батько помер, так і не встигнувши за час життя отримати витяг БТІ з реєстру прав власності на нерухоме майно, який був виготовлений лише 18.12.2012 року. Зазначав, що визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за позивачем суперечить волі та бажанню спадкодавця. Звертав увагу на те, що батько перебував в безпорадному стані та потребував стороннього догляду. Саме хвороба стала на заваді спадкодавцю оформити договір дарування та є тією причиною та обставиною, яка унеможливлювала посвідчити договір дарування житлового будинку. Між сторонами відбулося досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, на підтвердження цього ОСОБА_1 отримав від спадкодавця правовстановлюючі документи на земельну ділянку та всі документи на будинок, проте посвідчити нотаріально договір можливість була втрачена. Саме така була воля спадкодавця, яка спрямована була на укладення договору дарування житлового будинку та земельної ділянки. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати. Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, представник позивача ОСОБА_4 належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини своєї неявки суд не повідомили Враховуючи те, що відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України позивач належним чином повідомлений про розгляду справи, колегія суддів вважала можливим розглянути справу за його відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції враховуючи положення ч.1 ст. 1278 ЦК України дійшов висновку, що позивач ОСОБА_2 має право на спадкування після смерті його батька ОСОБА_3 на 1/2 частину спірного жилого будинку. Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Згідно із ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т.1 а.с. 8), який за життя заповіту не склав, тому його спадкоємці спадкують спадщину за законом. За життя ОСОБА_3 був власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 38645304, який йому належить на підставі свідоцтва про право власності від 26.11.1990 року. ОСОБА_3 є батьком позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження, тому вони є спадкоємцями першої черги за законом відповідно до ст. 1261 ЦК України. 07 лютого 2013 року позивач ОСОБА_2 подав заяву до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, при цьому вказав про існування ще одного спадкоємця - ОСОБА_1 20 квітня 2013 року відповідач ОСОБА_1 подав заяву до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, при цьому вказав про існування ще одного спадкоємця - ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0900 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд відповідно до договору дарування земельної ділянки, укладеного 13 жовтня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденком А.В.( а.с. 131-132, т. 1). З п. 1.5 договору дарування земельної ділянки від 13.10.2012 року вбачається, що на земельній ділянці, яка є предметом цього договору, розміщений житловий будинок з відповідними будівлями та спорудами, який належить ОСОБА_3 , і який буде предметом окремого договору дарування між сторонами за цим договором після оформлення необхідних для цього документів. Отже, право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку припинилось на підставі вказаного договору дарування. Таким чином, на день смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на вищевказаний житловий будинок, з приводу якого і виник даний спір. В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» в п.26 зазначено, що при поділі спадщини між спадкоємцями необхідно враховувати правило частини першої статті 1278 ЦК про те, що коли спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між спадкоємцями, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. При розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності. Отже, стаття 1278 ЦК України встановлює презумпцію рівності часток спадкоємців, яка може бути спростована лише заповітом. Таким чином, вона не дозволяє спадкоємцям поділити спадщину на свій розсуд, одержавши при поділі частку меншу від встановленої законом або заповітом, а вимагає проведення поділу у суворій відповідності із спадковими частками. Встановивши, що позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги за законом на спадкове майно після їх померлого батька ОСОБА_3 , до складу якого входить спірний житловий будинок, та відповідно до ст. 1267, 1278 ЦК України частки у спадщині кожного із них за законом є рівними, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку визначаючи Ѕ частину спірного житлового будинку за позивачем ОСОБА_2 в порядку спадкування. Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти такого поділу спадкового майна, вважає що право власності на житловий будинок, що є спадковим майном, повинно бути визнано за ним в цілому, оскільки така була воля спадкодавця, що виражена у пункті 1.5 нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 13 жовтня 2012 року, згідно з яким сторони указали, що житловий будинок з відповідними будівлями і спорудами, який належить дарувальнику, буде предметом окремого договору дарування між сторонами за цим договором після оформлення необхідних для цього документів. Проте такі доводи відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки предметом договору дарування від 13.10.2012 року є лише земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За змістом п. 1.5 договору дарування, житловий будинок буде предметом окремого договору дарування між сторонами за цим договором після оформлення необхідних для цього документів. Разом з тим, іншого договору дарування, предметом якого є спірний житловий будинок, спадкодавцем за життя укладено не було. Заповіт, який підтверджував би волю спадкодавця про розпорядження вказаним будинком, - відсутній. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що при переході права власності на земельну ділянку до нього повинно перейти і право власності на жилий будинок, - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи суперечать вимогам ч. 1 ст. 120 ЗК України, якою визначено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на підставі договору дарування, а не власником будинку, який належав спадкодавцю ОСОБА_3 , то правові підстави для переходу права власності на увесь будинок до відповідача ОСОБА_1 у зв`язку з набуттям ним права власності на земельну ділянку - відсутні. Також відсутні підстави вважати, що відбувся перехід права власності на житловий будинок разом з земельною ділянкою на підставі договору дарування від 13.10.2012 року, оскільки це суперечить положенням ст. ст. 1216, 1218 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, було частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішуючи спір щодо визначення частки кожного спадкоємця на спадщину суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався положеннями статті 1267 ЦК України, відповідно до якої частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, та враховуючи ту обставину, що між спадкоємцями відсутня нотаріально посвідчена угода про інший розмір часток. Також суд апеляційної інстанції посилався на те, що положення ст. ст. 1234 та 1233 ЦК України не дають підстав вважати, що у пункті 1.5 нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 13 жовтня 2012 року, засвідчена належним чином воля спадкодавця про розпорядження належним йому житловим будинком шляхом заповідання його ОСОБА_1 після смерті спадкодавця. Оскільки власником спірного житлового будинку був ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, право на яку за змістом ст.ст. 1216, 1218 ЦК України мають сторони по справі в рівних частках, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо відсутності у позивача ОСОБА_2 права на спадкування у зв`язку з негідною поведінкою позивача, який залишив батька у безпорадному стані, не надавав йому допомоги, якої батько потребував, - колегія суддів відхиляє, оскільки особа може бути усунена від права на спадкування за законом у разі встановлення, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, - лише за рішенням суду, як визначено ч. 5 ст. 1224 ЦК України. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 368/1073/13-ц було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування з підстав недоведення позивачем обставин, що мають значення для вирішення спору. Судом було встановлено, що ОСОБА_2 проживав в одному будинку з батьком і по справі не надано жодних належних та допустимих доказів його свідомого ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ( а.с. 9-11, т.3). Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06 березня 2020 року у справі № 368/80/19 також було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування. Однак, постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 06 березня 2020 року скасовано, провадження у цій справі закрито. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги на наявність рішення, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той саме предмет і з тих саме підстав, що унеможливлює розгляд даної справи. Отже, доводи апеляційної скарги, які зводяться до відсутності у позивача права на спадкове майно, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції встановлено відсутність передбачених законом підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті батька. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Згідно з рішенням у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 30 листопада 2020 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.