Постанова 4804 № 265/2241/17

22-ц/804/3279/20 265/2241/17 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „17 листопада 2020 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 265/2241/17 Номер провадження 22-ц/804/3279/20 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів : Пономарьової О.М., Ткаченко Т.Б. за участю секретаря : Сікори М.М. учасники справи : позивач керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області, діючий в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області відповідачі Маріупольська міська рада Донецької області, Петросян Н. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області, діючої в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 серпня 2020 року головуючого судді Гноєвого С.С. зі складанням повного тексту судового рішення 02 вересня 2020 року по цивільній справі про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,0195 га, нормативною грошовою оцінкою 330 140, 85 гривень, зобов`язання її звільнення та повернення за актом прийому-передачі,- В С Т А Н О В И В : У березня 2017 року керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області, діючий в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області, звернувся до суду з вказаним позовом до Маріупольської міської ради Донецької області, ОСОБА_1 . Позов мотивовано тим, що рішення Маріупольської міської ради № 6/52-5790 від 08 вересня 2015 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання із земель запасу житлової та громадської забудови ОСОБА_1 в оренду строком на 10 років земельної ділянки (кадастровий № 14123369000:01:025:0144) площею 0,0195 га з розміром орендної плати на рівні 3% від її грошової оцінки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгівельних павільйонів) по АДРЕСА_1 , суперечить чинному земельному законодавству, зокрема, не була дотримана спеціальна процедура отримання у користування земельних ділянок. Так, ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як це передбачено ч.2 ст.123 ЗК України, не зверталась, а міська рада, згідно із вимогами ч.3 ст.123 ЗК України, не надавала дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,0195 га по АДРЕСА_1 . У мотивувальній частині оскаржуваного рішення міської ради зазначено, що проект землеустрою для ОСОБА_1 розроблено та погоджено на підставі ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя від 02 грудня 2014 року (справа № 266/4376/14-цс) про визнання мирової угоди, укладеної між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , яке не має відношення до земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Запроектована земельна ділянка раніше нікому не надавалась. Натомість, всупереч ст.134 ЗК України, Маріупольська міська рада без проведення торгів, затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надала в оренду вільну від забудови земельну ділянку з метою будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Згідно п.9 висновку до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03 квітня 2015 року № 06-03-7/27-05, наданим головним управлінням містобудування та архітектури Маріупольської міської ради, наміри замовника не відповідають встановленим видам дозволеного використання земельної ділянки. За таких підстав, міська рада згідно ч.13 ст.123 ЗК України зобов`язана була відмовити у затверджені проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у користування. На підставі оскаржуваного рішення міськради від 08 вересня 2015 року № 6/52-5790 між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 27 жовтня 2015 року був укладений договір оренди земельної ділянки, предметом якого є строкове платне користування земельною ділянкою площею 0,0195 га по АДРЕСА_1 , який також суперечить вимогам ст.134 ЗК України. Тому,просили визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 08 серпня 2015 року № 6/52-5790 «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 27 жовтня 2015 року між Маріупольською міською радою Донецької області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412336900:01:025:0144, площею 0,0195 га та нормативною грошовою оцінкою 330 140, 85 грн, зобов`язати її звільнення та повернути за актом прийому-передачі. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 серпня 2020 року в задоволенні позовних вимог керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області, діючого в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області до Маріупольської міської ради Донецької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,0195 га, нормативною грошовою оцінкою 330 140, 85 грн , зобов`язання її звільнення та повернення за актом прийому-передачі відмовлено. В апеляційній скарзі Маріупольська місцева прокуратура № 2 Донецької області просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального права. Зокрема, зазначено, що звертаючись до суду з даним позовом керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області зазначав, що чинним законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, тому прокурор самостійно виступає як позивач у даній справі.Під час судового засідання встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , до надання в оренду відповідачу, раніше нікому не надавалась та була вільною від забудови. Натомість всупереч процедурі конкурсних торгів Маріупольською міською радою вказану земельну ділянку надано в користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі ОСОБА_1 . Також зазначено, що в мировій угоді, затвердженій ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя від 02 грудня 2014 року по справі № 266/4376/14-ц (зі змінами внесеними ухвалою цього ж суду 15 січня 2015 року про виправлення описки) не зазначено, що ОСОБА_1 буде надана саме земельна ділянка по АДРЕСА_1 . Крім цього, ОСОБА_1 в порушення вимог ст.123 ЗК України не зверталась до міської ради із відповідним клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою, а міською радою не приймалось рішення про надання їй такого дозволу. До того ж, судом першої інстанції при винесені судового рішення не звернуто уваги на те, що згідно п.9 висновку до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03 квітня 2015 року № 06-03-7/27-05, наданим головним управлінням містобудування та архітектури Маріупольської міської ради, наміри замовника не відповідають встановленим видам дозволеного використання земельної ділянки. За таких підстав, міська рада, згідно ч.13 ст.123 ЗК України, зобов`язана була відмовити у затвердженні проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у користування. Відзив на апеляційну скаргу представника Маріупольської міської ради Зінов*єва І.Г. мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду від 28 серпня 2020 року . Зокрема зазначено,що фактично, прокурором викладено позовну заяву у вигляді апеляційної скарги, без зазначення будь-яких обставин, які не були досліджені та відносно яких судом прийнято рішення. Матеріалами справи підтверджується повне виконання орендарем умов договору, за яким своєчасно та в повному обсязі надходить орендна плата, останній використовує земельну ділянку відповідно до мети та цільового призначення, відтак Маріупольська міська рада в особі територіальної громади отримує те, на що сподівалась на час укладання договору оренди землі на момент розгляду даної справи. Просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ботман О.О. мотивований необґрунтованістю апеляційної скарги виконувача обов`язків керівника Донецької обласної прокуратури . Зокрема, зазначає,що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт встановлення порушення прав та інтересів держави. Позивач не зазначає , які саме та чиї права та інтереси, порушуються оскаржуваним рішенням Маріупольської міської ради № 6/52-5790 від 08 вересня 2015 року та договором оренди земельної ділянки від 27 жовтня 2015 року, а взагалі зазначає про порушення інтересів держави в особі територіальної громади міста Маріуполя. Крім того , посилання апелянта на те, що земельна ділянка площею 0,0195 га по АДРЕСА_1 раніше нікому не надавалась та була вільною від забудови, а тому мала бути надана згідно вимог ст. 134 ЗК України шляхом проведення торгів, є безпідставними та необґрунтованими, що і було встановлено судом першої інстанції. Крім того ,судом було враховані ті обставини,що ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області по справі № 266/4376/14-ц від 02 квітня 2014 року та ухвалою від 15 січня 2015 року було, зокрема, вилучено в землі запасу житлової громадської забудови земельну ділянку площею 0,0016 га для розміщення та експлуатації кіоску по ремонту взуття за адресою: АДРЕСА_2 . Демонтувати розміщені об`єкти на земельній ділянці і виключити запис про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивач дозволив відповідачу розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 0195 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 . Так, ОСОБА_1 була орендарем земельної ділянки на підставі відповідного договору оренди та власником нерухомого майна, яке знаходилось на орендованій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , та згідно вказаної мирової угоди, вказану земельну ділянку у ОСОБА_1 було вилучено та демонтовано об`єкти нерухомого майна, що знаходились на вказаній ділянці, замість чого вона отримала в оренду іншу земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Рішенням Маріупольської міської ради № 6/52-5790 від 08 вересня 2015 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0195 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи зазначене, Маріупольською міською радою було виконано вимоги ст.ст. 123, 124 ЗК України, а саме рішенням надано дозвіл на розробку проекту землеустрою та рішенням затверджено проект землеустрою, тобто, дотримано двоетапну процедуру передачі вказаної земельної ділянки у користування. З огляду на вказане, за наявності вже триваючих договірних правовідносин, у ОСОБА_1 не було необхідності звертатись до Маріупольської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки орієнтовною площею 0,0195 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 , який на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області по справі № 266/4376/14-ц від 02 грудня 2014 року та ухвалою від 15 січня 2015 року вже було надано, тому ОСОБА_1 звернулась з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду від 06 липня 2015 року. Наявні правовідносини не підлягають регулюванню ст. 134 ЗК України, оскільки на земельній ділянці, що була вилучена у ОСОБА_1 було розташовано об`єкт нерухомого майна, який належав ОСОБА_1 на праві власності. Крім того, ОСОБА_1 була орендарем земельної ділянки та власником нерухомого майна, яке знаходилось на орендованій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , та на підставі мирової угоди, затвердженої рішенням Маріупольської міської ради № 26/42-4982 від 30 жовтня 2014 року , ухвалами Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області, ОСОБА_1 мала правомірні очікування на отримання замість орендованої земельної ділянки та нерухомого майна, розміщеного на ній, іншої земельної ділянки, рівноцінної вилученій земельній ділянці та нерухомому майну, розміщеному на ній. Просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишити без змін рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 25 серпня 2020 року. У судовому засіданні апеляційного суду представник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області Сущенко В.А. підтримав доводи апеляційної скарги . Представник Маріупольської міської ради Донецької області Зінов*єв І.Г. та представник ОСОБА_1 адвокат Ботман О.О. підтримали доводи відзивів та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення,рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що у жовтні 2014 року Маріупольська міська рада звернулась до Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки площею 0,0021 га по АДРЕСА_2 та приведення її у придатний для використання стан у справі № 266/4376/14-ц. Під час розгляду вказаної вище справи представник Маріупольської міської ради звернувся до суду із клопотанням про затвердження мирової угоди. Відповідно до ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області по справі № 266/4376/14-ц від 02 грудня 2014 року було визнано мирову угоду, укладену між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , затверджену рішенням Маріупольської міської ради № 6/42-4982 від 30 жовтня 2014 року «Про затвердження мирової угоди», відповідно до якої, зокрема: «1. позивач дозволяє відповідачу розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0016 га для розміщення та експлуатації кіоску по ремонту взуття за адресою: АДРЕСА_2 ; 2. судові витрати, а також будь-які інші витрати, що прямо або опосередковано пов`язані з виконання даної мирової угоди, сторони одна одній не відшкодовують і покладаються виключно на сторону, яка їх зазнала». 15 січня 2015 року Приморським районним судом міста Маріуполя Донецької області було прийнято ухвалу по справі № 266/4376/14-ц про виправлення описки у судовому рішенні, згідно з якою було ухвалено виправити описку в ухвалі Приморського районного суду м. Маріуполя від 02 грудня 2014 року в цивільній справі за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , про повернення земельної ділянки, замість «позивач дозволяє відповідачу розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,16 га для розміщення та експлуатації кіосків по ремонту взуття за адресою: АДРЕСА_2 » на « вилучити в землі запасу житлової громадської забудови земельну ділянку площею 0,0016 га для розміщення та експлуатації кіоску по ремонту взуття за адресою: АДРЕСА_2 . Демонтувати розміщені об`єкти на земельній ділянці і виключити запис про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно». 08 вересня 2015 року Маріупольською міською радою було прийнято рішення № 6/52-5790 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 », відповідно до якого було затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано із земель запасу жилої та громадської забудови в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий номер 1412336900:01:025:0144) площею 0,0195 га з розміром орендної плати на рівні 3% від її грошової оцінки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгових павільйонів) по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 . У мотивувальній частині рішення Маріупольської міської ради № 6/52-5790 від 08 вересня 2015 року зазначено, що відповідно до ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області по справі № 266/4376/14-ц провадження № 2/266/1310/14, що набрала законної сили та є чинною, для громадянки ОСОБА_1 було розроблено та узгоджено у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0195 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів по АДРЕСА_1 . На підставі рішення Маріупольської міської ради № 6/52-5790 від 08 вересня 2015 року між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки від 27 жовтня 2015 року, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 листопада 2015 року за № 11947516. Предметом договору є строкове платне користування орендарем земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412336900:01:025:0144, площею 0,0195 га. Згідно з п.3.1. договору оренди земельної ділянки від 27 жовтня 2015 року строк дії договору становить 10 років з моменту державної реєстрації договору оренди у встановленому законом порядку. Пунктом 4.1. договору встановлено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки на 2015 рік становить 1114,59 грн. м

2. Висновком № 1-д експертного будівельно-технічного дослідження від 11 лютого 2017 року встановлено, що павільйон на території земельної ділянки, виділеної ОСОБА_1 та розташованої по АДРЕСА_1 , не є нерухомим майном. Відповідно до п. 9 висновку від 03 квітня 2015 року № 06-03-7/27-05 головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради відповідність намірів замовника встановленим видам дозволеного використання земельної ділянки не відповідають. У висновку від 03 квітня 2015 року № 06-03-7/27-05 головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради встановило: затвердження землевпорядної документації здійснювати у встановленому законом порядку з врахуванням вимог п.п. 7, 8, 9 даного висновку. Згідно з висновку від 07 травня 2015 року управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області погоджується проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгових павільйонів) по АДРЕСА_1 за умов дотримання вимог ЗК України, Закону України «Про охорону земель», Закону України «Про державний земельний кадастр». Довідкою про відсутність заборгованості з орендної плати за землю від 08 листопада 2019 року № 28.2-31059-28.1 підтверджується належність оплати орендної плати ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою та виконання умов договору оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2015 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ,суд першої інстанції виходив з того,що позивачем не визначено суб`єкта чиї права та інтереси порушуються оскаржуваним рішенням міської ради та договором оренди земельної ділянки та не надано доказів, які б підтверджували порушення прав та інтересів. Судом встановлено,що між громадянкою ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою, на час укладення мирової угоди, затвердженої рішенням Маріупольської міської ради №6/42-4982 від 30 жовтня 2014 року, ухвалами Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області по справі №266/4376/14-ц від 02 грудня 2014 року та від 15 січня 2015 року, що набрали законної сили та є чинними, вже були триваючі договірні правовідносини щодо оренди земельної ділянки площею 0,0016 га за адресою: АДРЕСА_2 . Мировою угодою, затвердженою ухвалами Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області по справі № 266/4376/14-ц від 02 грудня 2014 року та від 15 січня 2015 року, було вилучено у громадянки ОСОБА_1 одну земельну ділянку та надано замість неї іншу, тобто фактично було змінено предмет оренди. За умов вказаного, наявні правовідносини не підлягають регулюванню ст. 134 ЗК України, оскільки на земельній ділянці, що було вилучено у ОСОБА_1 було розташовано об`єкт нерухомого майна, який належав ОСОБА_1 на праві власності. Твердження позивача про те, що земельна ділянки площею 0,0195 га по АДРЕСА_1 раніше нікому не надавалась та була вільною від забудови, а тому мала бути надана згідно вимог ст. 134 ЗК України шляхом проведення торгів, спростовуються вказаним. Громадянка ОСОБА_1 , як орендар земельної ділянки по АДРЕСА_2 , та власник розміщеного на ній нерухомого майна, мала правомірні очікування на отримання замість орендованої земельної ділянки та нерухомого майна, розміщеного на ній, іншої земельної ділянки, рівноцінної вилученій земельній ділянці та нерухомому майну, розміщеному на ній. У відповідності до ст. ст. 123, 124 ЗК України мировою угодою, затвердженою рішенням Маріупольської міської ради № 6/42-4982 від 30 жовтня 2014 року, ухвалами Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області по справі № 266/4376/14-ц від 02 грудня 2014 року та від 15 січня 2015 року, Маріупольська міська рада надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0195 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 .Рішенням Маріупольської міської ради №6/52-5790 від 08 вересня 2015 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0195 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 . Виходячи з вказаного, суд встановив ,що Маріупольською міською радою було виконано вимоги ст.ст. 123, 124 ЗК України, а саме рішенням надано дозвіл на розробку проекту землеустрою та рішенням затверджено проект землеустрою, тобто дотримано двоетапну процедуру передачі земельної ділянки у користування. З копій висновків до проекту землеустрою земельної ділянки, вбачається ,що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років громадянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 було належним чином погоджено відповідно до чинного законодавства. У висновку від 03 квітня 2015 року головне управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради встановило, що затвердження землевпорядної документації необхідно здійснювати у встановленому законом порядку з врахуванням вимог п.п. 7, 8, 9 даного висновку, тобто фактично погодження було надано, хоча за певних умов, вказаних у самому висновку. З вказаних підстав відхилені твердження позивача про те, що головним управлінням містобудування та архітектури Маріупольської міської ради надано негативний висновок щодо проекту землеустрою, а тому на підставі ч. 13 ст. 123 ЗК України міська рада мала відмовити у затвердженні такого проекту землеустрою та наданні у користування земельної ділянки. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи . Розглядаючи позовні вимоги керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області ,діючого в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області , суд першої інстанції всебічно, повно з`ясував всі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Відповідно до ст.12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування. Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до статті 25 цього закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. І згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Частина 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Відповідно до ч.1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції у цій справі вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України відповідає. З досліджених матеріалів справи вбачається,що у жовтні 2014 року Маріупольська міська рада звернулась до Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки площею 0,0021 га по АДРЕСА_2 та приведення її у придатний для використання стан (справа №266/4376/14-ц). Під час розгляду вказаної справи представник Маріупольської міської ради звернувся до суду із клопотанням про затвердження мирової угоди. Згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області по справі № 266/4376/14-ц від 02 грудня 2014 року та ухвалою від 15 січня 2015 року було, зокрема, вилучено в землі запасу житлової громадської забудови земельну ділянку площею 0,0016 га для розміщення та експлуатації кіоску по ремонту взуття за адресою: АДРЕСА_2 . Демонтувати розміщені об`єкти на земельній ділянці і виключити запис про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивач дозволяє відповідачу розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.0195 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 ). З огляду на вказане, Маріупольська міська рада згідно вказаної мирової угоди вилучила у громадянки ОСОБА_1 одну земельну ділянку та надала їй замість неї іншу земельну ділянку. При ухваленні рішення судом першої інстанції було враховано висновок від 03 квітня 2015 року № 06-03-7/27-05 Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради (т.1. а.с.46), відповідно висновку якого затвердження землевпорядної документації здійснювати у встановленому законом порядку з врахуванням вимог п.п.7,8,9 даного висновку та висновок від 07 травня 2015 року № 52/15 управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки,відповідно до п.п.9,10,13 якого , існуючі обмеження (обтяження) у використанні земельної ділянки: рекомендовано укласти договір сервітуту з КП «МВУ ВКГ» на право обслуговування мереж водопостачання та каналізації, ПАТ «ДТЕК «Донецькобленерго» на право обслуговування мереж енергопостачання. Згідно п. 10 вказаного висновку відповідність вимогами законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ЗК України,ст. 48 Закону України «Про охорону земель», ст. 50 Закону України «Про землеустрій», Закон України «Про оренду землі»), відповідає вимогам діючого законодавства. Пунктом 13 висновку від 07 травня 2015 року зазначено, що зауваження до проекту землеустрою відсутні (т.1.а.с.47-50). Вказаним висновком головне управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради надало погодження, з доповненням певних умов,тобто було оцінено позитивно , що було встановлено судом першої інстанцій в тексті оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги з цього приводу не є слушними . Доводи скаржника про порушення ОСОБА_1 вимог ст.123 ЗК України спростовуються змістом ухвали Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області по справі № 266/4376/14-ц від 02 грудня 2014 року та ухвали від 15 січня 2015 року,відповідно яких позивач по вказаній справі Маріупольська міська рада дозволяє відповідачу розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 0195 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 . Як встановлено,громадянка ОСОБА_1 була орендарем земельної ділянки на підставі відповідного договору оренди та власником нерухомого майна, яке знаходилось на орендованій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , та згідно вказаної мирової угоди, вказану земельну ділянку у неї було вилучено та демонтовано об`єкти нерухомого майна, що знаходились на вказаній ділянці, замість чого вона отримала в оренду іншу земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Маріупольська міська рада діяла в межах наданих їй повноважень при прийнятті рішення № 6/52-5790 від 08 вересня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 » Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах,передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому ,у справі відсутні належні та допустимі докази факту порушення інтересів держави та суспільства ,а тому суд апеляційної інстанції вважає правильним зазначення судом про те,що позивачем не було надано підтвердження факту ,яким чином було встановлено порушення інтересів держави (не надано ні заяв,скарг чи інших звернень у яких повідомлялось про порушення прав чи інтересів ) . Ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зроблених судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги не містять. Аргументи відзивів на апеляційну скаргу є прийнятними,оскільки ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області, діючої в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 27 листопада 2020 року . Судді: