Постанова 4807 № 328/1931/17

Дата документу 25.11.2020 Справа № 328/1931/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 328/1931/17 Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко П.Л. Провадження №22-ц/807/3149/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним,- В С Т А Н О В И В: В липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,5800 га, що знаходиться на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області. На даний час належна ОСОБА_1 на праві приватної власності земельна ділянка знаходиться в орендному користуванні ОСОБА_2 на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 25 вересня 2009 року №041028000266, про що 22 грудня 2010 року вчинено запис у Державному реєстрі земель за №041028000266. В 2009 році ОСОБА_1 усно домовився з ОСОБА_2 про те, що відповідач бере в оренду належну позивачеві земельну ділянку в орендне платне користування строком на три роки з щорічною виплатою позивачеві орендної плати у розмірі 2000,00 гривень, що складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. У зв`язку з тим, що розмір орендної плати вказаний у попередній домовленості і який буде в наступному вказаний у складеному договорі оренди не великий, ОСОБА_2 пообіцяв ОСОБА_1 виплатити разову грошову винагороду за укладення з ним договору оренди в розмірі 10 000,00 гривень. Відповідач передав позивачу грошову винагороду в розмірі 10 000,00 гривень. В розписці ОСОБА_2 попросив вказати, що начебто ОСОБА_1 отримав від нього 51 450,00 гривень та пояснив, що ця розписка буде для нього гарантією, що в майбутньому він не відмовиться від підписання договору оренди. Після попередніх перемовин стосовно укладення договору оренди земельної ділянки, отримання ОСОБА_1 винагороди в розмірі 10 000,00 гривень за намір передати земельну ділянку в оренду, протягом трьох років ОСОБА_2 так і не надав ОСОБА_1 для ознайомлення та підписання договір оренди. ОСОБА_1 , в свою чергу, не надавав інших документів стосовно передачі ОСОБА_2 земельної ділянки Договір оренди та додатки до нього ОСОБА_1 не підписував і орендної плати не отримував, ОСОБА_2 надалі продовжує використовувати земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської продукції. Через три роки після усної домовленості, позивач звернуся до відповідача, щоб повідомити про сплив фактичних договірних відносин по закінченні сільськогосподарського року та повернення земельної ділянки. На що відповідач повідомив, що договір оренди земельної ділянки укладений в письмовій формі строком на 49 років та зареєстрований в державному реєстрі. Не погоджуючись з цим позивач звернувся до Токмацької прокуратури з заявою про порушення зі сторони відповідача норм цивільного та земельного законодавства та його прав як власника земельної ділянки, але 22 червня 2012 року отримав відповідь, що прокуратура не бачить в діях відповідача порушень, а тому обставин для прокурорського реагування немає. Копію договору оренди ОСОБА_1 отримав лише 16 червня 2017 року і тільки тоді зміг ознайомитися з умовами договору. Посилаючись на невідповідність та розбіжності в діях ОСОБА_2 та в документах, які надані у відділ земельних ресурсів для реєстрації договору оренди, незаконне використання та утримання земельної ділянки, несплату орендної плати, що вказують на факт фальсифікації зі сторони відповідача, на незаконність дій відповідача всупереч волі позивача при укладені та реєстрації договору оренди, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Із урахуванням зазначеного, посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України ОСОБА_1 просив суд: Визнати недійсним договір оренди земельної частки (паю), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25 вересня 2009 року, зареєстрованим в Державному реєстрі земель за №041028000266 від 22 грудня 2010 року. Зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 4,5800 га, що знаходиться на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку посвідчене державним актом серії ЯИ №418879. Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 06 серпня 2020 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що факт отримання орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою не свідчить про обізнаність позивача зі спірним договором оренди земельної ділянки, умовами такого договору та погодження всіх істотних умов. Про існування спірного договору, про його умови ОСОБА_1 стало відомо лише в 2017 році. До цього часу він не знав і не міг знати про те, що він існує. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно відхилив висновок експерта та не взяв до уваги, що Договір оренди земельної ділянки від 25 вересня 2009 року ОСОБА_1 не підписував, тобто відсутнє його волевиявлення на встановлення його цивільних прав та обов`язків щодо укладання договору оренди землі, що є підставою для визнання договору недійсним за приписами статей ,203, 215 ЦК України. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що вказану апеляційну скаргу не визнає та вважає необґрунтованою. Під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повіній мірі не відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , будучи власником земельної ділянки, виявив свою волю на укладення договору оренди землі, про що свідчить передача ним відповідачеві документів на землю та написання розписки про отримання наперед орендної плати за договором оренди, укладеного на 49 років у сумі 51450.00 грн, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору оренди землі від 25.09.2009 року № 041028000266 недійсним . З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 2325280500:08:001:0001, площею 4,5800 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Запорізька область, Токмацький район, Виноградненська сільська рада за межами населеного пункту. Підставою виникнення права власності є Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №418879 від 19 квітня 2012 року. (т.1 а.с.7). Раніше земельна ділянка належала ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП №062385 від 01 листопада 2001 року, який в подальшому з наявними в ньому помилками був замінений на Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №418879 від 19 квітня 2012 року. 25 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної частки (паю) №041028000266, про що 22 грудня 2010 року вчинено запис у Державному реєстрі земель за №041028000266. Відповідно до договору оренди, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 4,5800 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 65267,33 грн. Договір укладено строком на 49 років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Відповідно до п.9 договору орендна плата визначається у грошовому вираженні і складає 2000,00 грн за один календарний рік оренди, що складає 3% від нормативно-грошової оцінки, яка дорівнює 65267, 33 грн. (т.1 а.с.8-13). Договір оренди від 25 вересня 2009 року №041028000266, зареєстрований у Державному реєстрі земель, що також підтверджується листом від 22 вересня 2017 року за №2637/120-17 (т.1 а.с.54). 21 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Токмацької міжрайонної прокуратури із заявою з приводу незаконного використання належної йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №418879 земельної ділянки, яка перебуває в оренді ОСОБА_2 (т.1 а.с.14). 22 червня 2012 року за підписом прокурора Токмацької міжрайонної прокуратури Сардаряна Р.Г., ОСОБА_1 надано відповідь, згідно з якою проведеною перевіркою встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної частки (паю) від 25.09.2009 №041028000266, який зареєстровано в Державному реєстрі 22.12.2010. За користування земельною ділянкою ОСОБА_1 отримано грошові кошти в сумі 51450,00 грн. Порушень з боку ОСОБА_2 не встановлено. Рекомендовано ОСОБА_1 у разі порушення його прав ОСОБА_2 звернутися до суду. Також ОСОБА_1 роз`яснено про його право на оскарження рішення прокуратури, прийнятого за наслідками розгляду його звернення. (т.1 а.с.15). Пред`являючи позов, ОСОБА_1 стверджував, що оспорюваний договір він не підписував, підпис у них вчинено іншою особою. Для з`ясування цих обставин у справі, ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 09 січня 2018 року призначалась судова почеркознавча експертиза документів, проведення якої було доручено Запорізькому відділенню Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз. (т.1 а.с. 78-79). Відповідно до висновку експерта №541-18 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по матеріалам цивільної справи №328/1931/17 від 01 жовтня 2018 року, судовим експертом вирішено наступне: підписи, виконані від імені ОСОБА_1 у двох примірниках договору оренди земельної частки (паю) від 25.09.2009 №041028000266, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 4,58 га, актах визначення меж земельної ділянки в натурі, кадастровий №2325280500:08:001:0001, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1 а.с.154-168). Експертиза щодо достовірності тексту та підпису ОСОБА_1 в розписці від 25 вересня 2009 року не проводилася. Водночас, суд з`ясував, що з розписки від 25 вересня 2009 року слідує, що ОСОБА_1 отримав орендну плату за договором оренди, укладеним строком на 49 років у повному розмірі в сумі 51 450,00 грн. Претензій не має. (т.1 а.с.46). Із платіжного доручення №97 від 13 червня 2012 року слідує, що ОСОБА_2 сплачено податок в розмірі 8779,41 грн з орендної плати за земельний пай ОСОБА_1 (т.1 а.с.197.). За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договору оренди, посилаюсь на те, що цей договор не підписував, умови його не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, покликаючись до умов договору, підписаного невстановленою особою замість позивача. Судом першої інстанції повно та достеменно встановлено обставини справи, за якими спірний договорів позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цього договору не погоджував. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Тобто, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що цей договір не підписував, умови його не погоджував, тож ОСОБА_2 безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на умови договору, підписаного не ОСОБА_1 .. Висновки суду першої інстанції фактично зводяться до того, що ОСОБА_1 , будучи власником земельної ділянки, виявив свою волю на укладення договору оренди землі, про що свідчить передача ним ОСОБА_2 документів на землю та написання розписки про отримання орендної плати за договором оренди, укладеним строком на 49 років у повному розмірі в сумі 51450,00 грн, тому вказав, що відсутні підстави для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі № 145/2047/16-ц, Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Враховуючи підстави позову, наведені ОСОБА_1 у позовній заяві, а також заперечення ОСОБА_2 , позивач у цій справі наполягає на визнанні договору недійсним, поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (подібні висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)). У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Тому в позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав неспростованості презумції правомірності укладеного договору. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Європейський суд зправ людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша цієї ж статті). Враховуючи висновок апеляційного суду про зміну мотивувальної частини судового рішення суду першої інстанції і залишення без змін резолютивної частини цього рішення, якими в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України , апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 серпня 2020 року у цій справі змінити, виклавши його мотивувальну частину підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 30 листопада 2020 року. Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.