Постанова Запорізький апеляційний суд № 327/416/19

Дата документу 25.11.2020 Справа № 327/416/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 327/416/19 Головуючий у 1-й інстанції: Завіновська А.П. Провадження №22-ц/807/3045/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Гришко Романа Володимировича на рішення Розівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного нотаріуса Розівської державної нотаріальної контори Мацків Таї Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Розівська селищна рада Розівського району Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, визнання права спадкування у першу чергу, скасування постанови державного нотаріуса,- В С Т А Н О В И В: В грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного нотаріуса Розівської державної нотаріальної контори Мацків Таї Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Розівська селищна рада Розівського району Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, визнання права спадкування у першу чергу, скасування постанови державного нотаріуса. Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 6,81 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та знаходиться на території Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області, та яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на землю серії ІІ-ЗП № 024923. У передбачений законом шестимісячний строк вона з метою отримання спадщини звернулася до Розівської державної нотаріальної контори із відповідною заявою. Постановою державного нотаріуса № 1089/02-31 від 18 листопада 2019 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, однією з підстав чого послугувало наявність посвідченого 24 червня 2004 року, секретарем виконавчого комітету Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області заповіту ОСОБА_3 , згідно до якого остання заповідала усе своє майно ОСОБА_1 , який є рідним сином померлої. При цьому, державним нотаріусом у вказаній постанові зазначено, що заповіт посвідчено з порушенням вимог ст. 1247 ЦК України, але відповідно до ст. 1257 ЦК України не визнано недійсним, що позбавляє можливості визначити розмір часток у праві на спадщину кожного спадкоємця. Окрім цього, вказувала, що вона з 06 вересня 1996 року є пенсіонеркою за віком, тобто непрацездатною особою, а тому виходячи з положень ч. 1 ст. 1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку у спадковому майні. Посилаючись на положення ст. 1257 ЦК України ОСОБА_2 просила суд: Визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , посвідчений 24 червня 2004 року секретарем виконкому Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області. Визнати за ОСОБА_2 право спадкування за законом у першу чергу на земельну ділянку площею 6.81 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області, яка належала померлій ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ЗП №024923. Скасувати постанову державного нотаріуса Розівської державної нотаріальної контори Мацків Т.М. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 18 листопада 2019 року за №1089/02-31. Рішенням Розівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного нотаріуса Розівської державної нотаріальної контори Мацків Таї Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Розівська селищна рада Розівського району Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, визнання права спадкування у першу чергу, скасування постанови державного нотаріуса, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Гришко Роман Володимировичподав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив рішення Розівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2020 року,змінити виключивши з мотивувальної частини рішення констатації факту нікчемності правочину, в іншій частині залишити рішення без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не міг встановлювати нікчемність заповіту за вимогою позивача про його недійсність. Відповідно на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний заповіт в силу не дотримання форми під час його складання є нікчемним, а тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав. При цьому суд послався на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 -ц. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 24.06.2004 секретарем виконавчого комітету Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області було посвідчено заповіт ОСОБА_3 , згідно якому вона заповідала усе своє майно ОСОБА_1 . (а.с. 7). ІНФОРМАЦІЯ_2 заповідач ОСОБА_3 померла. (а.с. 135). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 6,81 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області, та яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на землю серії ІІ-ЗП № 024923. (а.с. 7). 14.05.2012 Розівською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_1 було заведено спадкову справу до майна померлої ОСОБА_3 , про що до Спадкового реєстру внесені дані про реєстрацію спадкової справи № 50/2012 року. (а.с. 134, 135, 138). 29.05.2012 ОСОБА_2 звернулася до Розівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в порядку ст. 1241 ЦК України, як непрацездатна за віком. (а.с. 154). Крім того, як свідчать матеріали спадкової справи на спадкове майно, окрім ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , також претендують і інші діти спадкодавця ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 149, 153). 18.11.2019 за № 1039/02-31 державним нотаріусом Розівської державної нотаріальної контори Мацків Т.М., винесено постанову якою ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, яка обгрунтована наступним .Так, всупереч п. 4.15 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 (зі змінами), заявником не було надано правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності спадкодавця на земельну ділянку. Крім того, існує посвідчений 24.06.2004 року, секретарем виконавчого комітету Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області заповіт ОСОБА_3 , який посвідчено з порушенням вимог ст. 1247 ЦК України, але в порядку ст. 1257 ЦК України не визнано недійсним, що позбавляє можливості визначити розмір часток у праві на спадщину кожного спадкоємця (а.с. 189). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Статтею 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, яка передбачає, що за дорученням такої особи текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України. Виходячи з положень ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні води не може сам прочитиати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках ( стаття 1251 ЦК України ). Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків. У частинах першій, другій статті 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_2 вказувала, що оспорюваний заповіт не був підписаний заповідачем ОСОБА_3 , а свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , крім того, у спірному заповіті, в порушення вимог ст. 40 Закону України «Про нотаріат» не зазначено де вчинено нотаріальну дію, отже заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому просила визнати його недійсним. Як вбачається зі змісту заповіту на ньому відсутній підпис заповідача ОСОБА_3 , не зазначено місце вчинення нотаріальної дії, що свідчить про те, що під час складання заповіту не було дотримано його форми та порушено вимоги щодо його посвідчення. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту порушених прав. Так, при оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що: "визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину". До подібних висновків про те, що нікчемний заповіт не підлягає визнанню недійсним, дійшов Верховний суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2424цс16, Верховний Суд у постановах: від 19 червня 2019 року у справі № 398/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18), від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц (провадження № 61-21521св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19). Вказане свідчить про обгрунтованість висновків суду першої інстанції, що за встановлених обставин справи, не має законних підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , оскільки предметом позову у цій справі, є те, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому визнання такого заповіту недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Крім того, колегія судді зауважає, що з спадкової справи вбачається, що на спадкове майно, окрім ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , також претендують інші спадкоємці діти спадкодавця ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 ,які в передбачений законом строк звернулися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , які не були залучені у справі в якості відповідачів. Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не повинен констатувати факт нікчесності заповіту не заслуговують на увагу, оскільки судом було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 внаслідок неналежного способу захисту прав, що не позбавляє права відповідача ОСОБА_8 за наявності спору між сторонами, підтверджувати чи спростовувати обставину нікчемності заповіту. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Гришко Романа Володимировича залишено без задоволення підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України , апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Гришко Романа Володимировича залишити без задоволення. Рішення Розівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 27 листопада 2020 року. Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.