Постанова 4855 № П/320/433/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/433/20 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року (повний текст рішення складено та підписано 03.08.2020, суддя Панченко Н.Д.) у справі за адміністративним позовом державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2019 № 0015794405. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 28.12.2019 № 0015794405. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Офіс великих платників податків Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, а посилання позивача в обґрунтування позову на протиправність дій відповідача при проведенні перевірки та складанні акту за її результатами є безпідставними. Також, апелянт зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №363 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» запроваджено норматив відрахування частини чистого прибутку з 01.01.2019, проте позивач не вжив заходів, спрямованих на виконання Постанови №363 щодо відрахування частини чистого прибутку в розмірі 90 відсотків. ДП «МА «Бориспіль» всупереч п. 50.1 ст. 50 ПК України не подано уточнюючий розрахунок, щодо застосування нормативу 90 відсотків та не здійснено доплату коштів до бюджету. ДП «МА «Бориспіль» в порушення статті 11-1 Закону України №185 «Про управління об`єктами державної власності» та пункту 1 Порядку №138 занижено основне зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) за ІІІ-й квартал 2019 року на загальну суму - 295 211 869,00 грн. Крім того, апелянт просить врахувати висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24.04.2019 у справі №2а-8123/12/1370 та від 19.03.2019 у справі №813/1814/17. 09.10.2020 від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 залишити без змін. 20.10.2020 до суду апеляційної інстанції від Офісу великих платників податків Державної податкової служби надійшло клопотання, у якому відповідач просить приєднати до матеріалів справи копію рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2019 у справі №640/12617/19, яким відмовлено Первинній профспілковій організації авіапрацівників державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №363 "Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" та копію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2020 у справі №640/12617/19, якою апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації авіапрацівників державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2019 - без змін. 30.10.2020 до суду апеляційної інстанції від ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" надійшло клопотання, у якому позивач просить долучити до матеріалів справи копію постанови Верховного Суду від 13.10.2020 по справі 640/19757/19 та врахувати висновки суду, викладенні в ній. Відповідно до положень ч. 2 ст. 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Враховуючи вищевказане, колегія суддів, виконуючи вимоги процесуального законодавства, приходить до висновку про необхідність продовження строку розгляду даної справи на п`ятнадцять днів. 26.11.2020 до суду апеляційної інстанції від Офісу великих платників податків Державної податкової служби надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у якому відповідач просить розглянути дану справу без участі представника Офісу ВПП ДПС та відкласти судовий розгляд справи. Розглянувши доводи такого клопотання, колегія суддів дійшли висновку про відсутність підстав для його задоволення в частині відкладення розгляду справи, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення даного спору. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (ідентифікаційний код юридичної особи: 20572069, місцезнаходження: 08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7) зареєстровано як юридична особа 23.03.1993, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до Статуту Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України 06.10.2017 №340, державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" є державним комерційним підприємством цивільної авіації, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (а.с.37- 57, т.1). Офісом великих платників податків Державної податкової служби 06.12.2019 було проведено камеральну перевірку з питань правильності обчислення та повноти нарахування державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" частини чистого прибутку за III квартал 2019 року - показників Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за 2019 рік, за результатами якої складений Акт від 06.12.2019 №655/28-10-44-05/20572069 (а.с. 15-20, т. 1). У вказаному Акті відповідач дійшов висновку про порушення позивачем статті 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» №185 та пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138, в результаті чого занижено основне зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) за III квартал 2019 року на загальну суму 295 211 869, 00 грн. Так, в Акті перевірки контролюючий орган зазначив, що позивач в порушення пункту 1 Порядку №138 при визначенні основного зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) за IV квартал 2019 року застосував норматив відрахування частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 40% замість 90%, оскільки не врахував зміни, внесені до Порядку №138 Постановою КМУ від 24.04.2019 №363, що і призвело до заниження основного зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу). Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки від 06.12.2019 №655/28-10-44-05/20572069, позивачем були подані до Офісу великих платників податків заперечення до акта (а.с.21-28, т.1), за результатом розгляду яких відповідач листом від 27.12.2019 №15516/10/28-10-44-05-11 повідомив позивачу про відповідність висновків акта перевірки вимогам чинного законодавства (а.с.29-34, т.1). На підставі висновків Акта перевірки Офісом великих платників податків ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2019 №0015794405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань)" за III квартал 2019 року на 295 211 869, 00 грн. (а.с.35-36, т.1). Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем такого податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-У (далі - Закону України №185-У) державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів", державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до статті 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" належать до наукових установ, а також науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств "Міжнародний дитячий центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія") та їх об`єднання зобов`язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абзацу першого пункту першого 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138 (далі - Порядок №138), (в редакції станом на 01.01.2019) згідно з цим Порядком частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, у розмірі 75 відсотків. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 11.04.2018 №259, яка набрала чинності 13.04.2018, було установлено, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до державного бюджету за відповідний період, визначається у розмірі 40 відсотків за умови спрямування 35 відсотків чистого прибутку (доходу) на виконання міжнародних зобов`язань та здійснення капітальних інвестицій. Використання 35 відсотків чистого прибутку (доходу) підлягає обов`язковому щорічному державному фінансовому аудиту. У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 24.04.2019 №363 (далі - Постанова №363), яка набрала чинності 27.04.2019, внесено зміни до пункту 1 Порядку №138, замінивши в абзаці першому слова і цифри "у розмірі 75 відсотків" словами і цифрами "за результатами фінансово-господарської діяльності починаючи з 1 січня 2019 р. у розмірі 90 відсотків для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50000 тис. гривень, і 50 відсотків - інших підприємств". При цьому, постановою Кабінету Міністрів України №363 визнано такою, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 №259. Таким чином, після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №363 (27.04.2019) частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до державного бюджету за відповідний період, була визначена на рівні 90%. Згідно з пунктом 2 Порядку №138, частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств. Пунктом 3 Порядку №138 визначено, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств. Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2019 позивачем через "Електронний кабінет платника" було подано контролюючому органу Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, за III квартал 2019 рік, в якому відображено, що чистий прибуток за звітний період складає 1382909497 грн.; норматив відрахування - 40%; сума чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету - 553163799 грн., з яких 316 994 303 грн. - частина чистого прибутку (доходу), нарахована за попередній звітний період поточного року; частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті - 236 169 496 (а.с.78-79, т.1). Сплата позивачем частини чистого прибутку (доходу) за III квартал 2019 року у розмірі 236 169 496 грн. підтверджується платіжним дорученням від 14.11.2019 №506 (а. с. 84, т.1). Як вбачається зі Статуту ДП "МА "Бориспіль", останнє є державним комерційним підприємством цивільної авіації, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Частиною першою статті 74 Господарського кодексу України визначено, що державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Абзацом першим частини другої статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів. Згідно з абзацом другим частини другої статті 75 Господарського кодексу України, фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому, якщо інше не передбачено законом: - підприємств, що є суб`єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, - Кабінетом Міністрів України; - інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони належать. Форма та методичні рекомендації по розробці фінансового плану затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку (частина четверта статті 75 Господарського кодексу України). Згідно із частиною 8 статті 75 Господарського кодексу України, державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов`язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану. Частиною дев`ятою статті 75 Господарського кодексу України передбачено, що розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів. Відповідно до частини 10 статті 75 Господарського кодексу України в фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України. Дані положення Господарського кодексу України узгоджуються з положеннями Статуту Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль". Відповідно до пункту 12.2. Статуту ДП "МА "Бориспіль" розподіл прибутку Аеропорту здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог законодавства. Згідно з пунктом 12.4 Статуту ДП "МА "Бориспіль", чистий прибуток аеропорту, який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, внеску передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету, відрахувань у цільові та інші фонди, залишаються у його розпорядженні і використовуються ним відповідно до законодавства та фінансового плану. Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження фінансового плану державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на 2019 рік" від 12.12.2018 №994-р затверджено фінансовий план Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на 2019 рік. Фінансовий план ДП "МА "Бориспіль" на 2019 рік розміщено на офіційному веб-сайті уповноваженого органу управління ДП МА "Бориспіль" - Міністерства інфраструктури України (https://mtu.gov.ua/news/30530.html), а також долучено позивачем до матеріалів справи. На виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 №259 та Порядку №138, а також відповідно до приписів Фінансового плану ДП "МА "Бориспіль" позивачем 14.11.2019 було здійснено сплату 236 169 496, 00 грн. При цьому 35% чистого прибутку згідно з Фінансовим планом позивача на 2019 рік мають бути спрямовані на виконання міжнародних зобов`язань та здійснення капітальних інвестицій підприємства. Процедуру складання, затвердження (погодження) та контролю виконання фінансового плану державного комерційного та казенного підприємства, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) прямо чи опосередковано належить державі, визначає Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектору економіки, затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.03.2015 №205 (набрав чинності 03.04.2015, далі - Порядок №205). Відповідно до пункту 2 Порядку №205 фінансовий план підприємства складається за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку на кожний наступний рік з поквартальною розбивкою і відображає очікувані фінансові результати в запланованому році. Фінансовий план підприємства містить інформацію щодо фактичних показників минулого року, планових і прогнозних показників поточного року, запланованих показників на плановий рік, а також інформацію згідно із стратегічним планом розвитку підприємства. Згідно з пунктом 4 Порядку №205, проект фінансового плану підприємства, підписаний керівником підприємства, з пронумерованими та прошнурованими сторінками у двох примірниках разом з пояснювальною запискою в паперовому та електронному вигляді подається суб`єкту управління об`єктами державної власності до 01 червня року, що передує плановому. Проект фінансового плану підприємства, суб`єктом управління якого є Кабінет Міністрів України, подається Мінекономрозвитку відповідно до абзаців першого і другого цього пункту. Пунктом 5 Порядку №205 передбачено, що суб`єкти управління у строк, що становить не більш як 10 робочих днів з дня надходження проекту фінансового плану підприємства, здійснюють аналіз зазначеного проекту з обов`язковим порівнянням його показників з показниками фінансово-господарської діяльності підприємства за два попередні роки, приймають рішення про затвердження/погодження фінансового плану або повернення його на доопрацювання та в письмовій формі повідомляють підприємство про прийняте рішення. Суб`єкти управління подають у паперовому та електронному вигляді Мінфіну до 15 липня року, що передує плановому, для врахування під час формування державного бюджету зведені основні фінансові показники підприємств, зазначені в додатку 1 до цього Порядку, з відміткою "Розглянуто", за винятком підприємств, що є суб`єктами природних монополій або плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, та підприємств, суб`єктом управління яких є Кабінет Міністрів України. Суб`єкти управління затверджують фінансовий план підприємства до 01 вересня року, що передує плановому, та в паперовому вигляді подають до Мінекономрозвитку, Мінфіну і ДФС завізовані зведені основні фінансові показники за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, а в електронному вигляді - фінансові плани щодо кожного підприємства в повному обсязі. Згідно з пунктом 6 Порядку №205, фінансові плани підприємств, що є суб`єктами природних монополій на загальнодержавних ринках, підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, та підприємств, суб`єктом управління яких є Кабінет Міністрів України, підлягають затвердженню шляхом прийняття відповідних рішень Кабінетом Міністрів України. Підприємством, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку якого перевищує 50 мільйонів гривень, вважається суб`єкт господарювання державного сектору економіки, який за показником "Чистий фінансовий результат" (прибуток) (далі - чистий прибуток) планує отримати в плановому році 50 мільйонів гривень і більше. Суб`єкти управління, до сфери управління яких належать підприємства, що є суб`єктами природних монополій на загальнодержавних ринках, та підприємства, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, подають до 01 липня року, що передує плановому, на погодження до Мінекономрозвитку і Мінфіну в електронному та паперовому вигляді проект рішення Кабінету Міністрів України з пояснювальною запискою, до якого додається проект фінансового плану підприємства за формою згідно з додатком 1, підписаний керівником підприємства, з пронумерованими та прошнурованими сторінками у двох примірниках (у тому числі по одному непрошнурованому примірнику) з відміткою "Розглянуто" із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові та дати його розгляду разом з пояснювальною запискою в порядку, визначеному абзацами першим і другим пункту 4 цього Порядку. Проекти фінансових планів підприємств, суб`єктом управління яких є Кабінет Міністрів України, подаються до 01 червня року, що передує плановому, на погодження до Мінекономрозвитку в порядку, визначеному абзацом третім пункту 4 цього Порядку. Суб`єкти управління, до сфери управління яких належать підприємства електроенергетики (що є суб`єктами природних монополій на загальнодержавних ринках та/або плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень), ліцензована діяльність яких регулюється шляхом затвердження Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та які складають фінансові плани з урахуванням затвердженої цією Комісією структури тарифів на електричну і теплову енергію, подають до 01 листопада року, що передує плановому, на погодження до Мінекономрозвитку і Мінфіну в електронному та паперовому вигляді проект рішення Кабінету Міністрів України з пояснювальною запискою, до якого додається проект фінансового плану підприємства за формою згідно з додатком 1, підписаний керівником підприємства, з пронумерованими та прошнурованими сторінками у двох примірниках (у тому числі по одному непрошнурованому примірнику) з відміткою "Розглянуто" із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові та дати його розгляду разом з пояснювальною запискою в порядку, визначеному абзацами першим і другим пункту 4 цього Порядку. Відповідно до пункту восьмого Порядку №205 зміни до затвердженого фінансового плану підприємства можуть уноситись не більше двох разів протягом календарного року. Зміни до фінансового плану підприємства не можуть уноситись у періоди, календарний строк яких закінчився. Відповідно до пункту дев`ятого Порядку №205, суб`єкти управління після прийняття рішення щодо внесення змін до фінансового плану підприємства подають зведені показники фінансових планів з урахуванням унесених змін до Мінекономрозвитку, Мінфіну і ДФС згідно з вимогами, передбаченими пунктом 5 цього Порядку, із зазначенням підстав унесення змін. Суб`єкти управління, до сфери управління яких належать підприємства, що є суб`єктами природних монополій на загальнодержавних ринках, та підприємства, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, подають завізований проект рішення Кабінету Міністрів України разом з проектом зміненого фінансового плану таких підприємств на погодження до Мінекономрозвитку і Мінфіну, а підприємства, суб`єктом управління яких є Кабінет Міністрів України, - до Мінекономрозвитку згідно з пунктом 6 цього Порядку. Проект рішення Кабінету Міністрів України погоджується згідно з пунктом 7 цього Порядку. На проекті фінансового плану підприємства ставиться відмітка "Змінений" та зазначається дата його затвердження або погодження. Пункт 10 Порядку №205 визначає, що контроль за своєчасним складанням фінансових планів підприємств та виконанням показників затверджених фінансових планів підприємств здійснюють суб`єкти управління. Таким чином, законодавством визначено чіткий порядок складання, затвердження (погодження), внесення змін та контролю виконання фінансового плану державного комерційного та казенного підприємства, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) прямо чи опосередковано належить державі. При цьому, участь у цьому процесі безпосередньо підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, (до яких відноситься позивач у цій справі), є суто обмеженою. Отже, вимоги Постанови №363, якою відрахування частини чистого прибутку (доходу) для державних унітарних підприємствам та їх об`єднань до державного бюджету за відповідний період збільшено з 40 до 90 відсотків, повинні узгоджуватися з приписами Порядку №205 щодо завчасного планування очікуваних фінансових результатів та можливості змінити показники з таким розрахунком, щоб зміни до фінансового плану підприємства не вносились у періоди, календарний строк яких закінчився. Проте, Постанова №363 вимог Порядку №205 не враховує, що ставить позивача у становище правової невизначеності. При цьому, Порядок №205 не визначає обов`язок позивача ініціювати питання щодо внесення змін до затвердженого фінансового плану. Постанова №363, також, не містить вимог про затвердження/внесення змін до затвердженого фінансового плану та не містить обов`язку позивача внести відповідні зміни до Фінансового плану. Більш того, процедура внесення змін до фінплану у даному випадку має здійснюватися суб`єктом управління позивача. Суд апеляційної інстанції зазначає, що неврегулювання на законодавчому рівні питання узгодженості нормативно-правових актів, зокрема Кабінетом Міністрів України, який з одного боку приймає Постанову №363 від 24.04.2019, якою суттєво з 27.04.2019 збільшено норматив відрахування частини чистого прибутку до державного бюджету для державних унітарних підприємств, та з другого боку Кабінет Міністрів України, який є уповноваженим органом вносити зміни до фінансового плану державного підприємства, не вчиняє дій, які мають бути наслідком зміни розміру частини чистого прибутку впродовж фінансового року, що свідчить про недотримання приписів Порядку №205, який містить норму про те, що зміни до фінансового плану підприємства не можуть уноситись у періоди, календарний строк яких закінчився - зумовило ситуацію правової невизначеності для суб`єкта господарювання, який діє на підставі фінансового плану підприємства, до якого не внесені відповідні зміни. Отже, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції, що на час нарахування позивачу частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за III квартал 2019 року, відповідно до Порядку №138 та затвердженого Кабінетом Міністрів України фінансового плану ДП "МА "Бориспіль", позивач був зобов`язаний сплатити чистий прибуток (дохід) в розмірі 40%, і цей обов`язок був ним повністю виконаний. Таким чином, позивач зобов`язаний направляти державі, як власнику, кошти (частину прибутку) в розмірі, встановленому в чинній редакцій фінансового плану. При цьому, колегія суддів враховує наявний у матеріалах справи лист відповідача від 26.09.2019 №325/9/28-10-44-05-09 на адресу Міністра інфраструктури України, у якому Офіс великих платників податків ДПС повідомляє Мініфраструктури про те, що фінансовим планом ДП "МА "Бориспіль" на 2019 рік встановлено розмір відрахувань частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 40% від прибутку підприємства, та просить Мініфраструктури переглянути фінансовий план ДП "МА "Бориспіль" в частині збільшення суми коштів для відрахування частини чистого прибутку (доходу) та посприяти у забезпеченні повноти декларування та сплати частини чистого прибутку (доходу) у відповідності з нормативами Постанови №363. Тим самим відповідач підтверджує необхідність дотримання норм Порядку №205. Враховуючи наведене, можна зробити висновок, що позивачем не допущено порушення статті 11-1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та п. 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 138 (зі змінами). Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до статті 62 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом (підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України). Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах. Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Пунктом 46.1. ст. 46 ПК України встановлено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого). на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Статтею 6 ПК України закріплено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Статтями 9 та 10 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів. До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; екологічний податок; рентна плата; мито. До місцевих податків та зборів належать: податок на майно; єдиний податок; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір; місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі). З аналізу вказаних норм вбачається, що в переліку загальнодержавних та місцевих податків (зборів), встановлених у статях 9 та 10 Податкового кодексу України, відсутній такий податок (збір) як "частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі № 826/19797/16. Той факт, що частина чистого прибутку (доходу) не є податковим платежем в розумінні Податкового кодексу України визнає й сама Державна фіскальна служба України у листі від 06.04.2016 № 7645/6/99-99-19-02-01-15. Стаття 48 Податкового кодексу України встановлює вимоги та порядок складення податкової декларації. Згідно із пунктом 48.2 статті 48 Податкового кодексу України обов`язкові реквізити податкової декларації - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої до кум єні втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків. Пункт 48.3 статті 48 Податкового кодексу України серед інших обов`язкових реквізитів податкової декларації визначає тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку). Форма Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого Наказом ДПА України від 16.05.2011 № 285, не містить таких обов`язкових реквізитів, і, як наслідок, Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, не є за своєю суттю податковою декларацією чи податковим звітом. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що частина чистого прибутку (доходу), яка підлягає сплаті, визначена державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями у формі Розрахунку, не є податковим зобов`язанням та відповідно Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями не є податковою декларацією у розумінні п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України. Відтак, є обґрунтованими доводи позивача, що відповідачем проведено камеральну перевірку з порушенням пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України, оскільки поданий позивачем Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за III квартал 2019 року не є податковою звітністю, у той час як відповідно до положень Податкового кодексу України камеральній перевірці підлягає лише податкова звітність. Крім того, відносини позивача з державою, як власником відповідного об`єкту не містять у собі податкових зобов`язань. Спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу з посиланням на пункт 54.3 статті 54, пункт 58.1 статті 58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), код платежу 21010100, на суму 295211869, 00 грн., складено за формою "Р". Підставою складення контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення за формою "Р", є виявлення за результатами перевірок завищення або заниження податкових зобов`язань платника податків та за наслідками таких перевірок, передбачених Кодексом, штрафних (фінансових) санкцій, пов`язаних з таким заниженням (завищенням) податкових зобов`язань (крім грошових зобов`язань та/або штрафних (фінансових) санкцій, визначених іншими формами податкових повідомлень-рішень). Проте, враховуючи, що частина чистого прибутку (доходу) не є податковим зобов`язанням платника податків, контролюючий орган взагалі не мав права збільшувати позивачу суму грошового зобов`язання з цього платежу на підставі податкового повідомлення-рішення форми "Р", оскільки така форма податкового повідомлення-рішення складається лише у разі виявлення за результатами перевірок завищення або заниження податкових зобов`язань платника податків, яким частина чистого прибутку не є. В той же час, колегія суддів з урахуванням доводів апелянта допускає, що оскільки розрахунок частини чистого прибутку (доходу) подається саме до податкового органу, останній, як контролюючий суб`єкт, повинен мати можливість контролювати своєчасність подання звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати частини чистого прибутку. Така думка суду апеляційної інстанції викликана тим, що відповідач має повноваження з відповідного контролю відносно сплати податку на прибуток, та під час здійснення такого контролю має обов`язок з встановлення чистого прибутку позивача, що входить до об`єкту оподаткування. Натомість, підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Колегія суддів зауважує, що у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В свою чергу, відповідачем не здійснено посилання на норми законів України, якими визначено відповідні контрольні функції податкового органу, право проводити камеральні перевірки та фіксувати її результати у формі податкових повідомлень-рішень відносно визначення розміру та сплати частини чистого прибутку (доходу) позивача. З огляду на наведене, колегія суддів позбавлена можливості враховувати доводи апеляційної скарги в якості підставі для обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. При цьому, колегія суддів не може врахувати висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2а-8123/12/1370, оскільки у вказаній справі посадовими особами ДПІ у Львівській області у період з 20.12.2011 по 07.03.2012 була проведена планова виїзна документальна перевірка, а не камеральна перевірка як у даній справі. Підстави адміністративного позову ДП "МА "Бориспіль" відрізняються від підстав позову ДП "Львіввугілля". Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд також дійшов висновку, що частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм Податкового кодексу України, оскільки цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. При цьому, у позові про скасування ППР було відмовлено лише на підставі встановленої правомірності здійсненого контролюючим органом розрахунку частини чистого прибутку, а також висновку суду касаційної інстанції про те, що покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів, а також сплата його до державного бюджету України, не змінює правової природи такого платежу і не звільняє позивача від обов`язку, встановленого статтею 11 Закону №185 щодо сплати частини чистого прибутку, визначеного підприємством у відповідному розрахунку. Крім того, у справі №2а-8123/12/1370 Верховний Суд не досліджував ті обставини, які покладені позивачем в якості підстави позову у цій справі, зокрема, щодо неузгодженості зміненого нормативу чистого прибутку з діючим фінансовим планом підприємства, а також можливості визначення контролюючим органом частини чистого прибутку, що підлягає перерахуванню до бюджету, шляхом проведення камеральної, а не документальної перевірки. Щодо необхідності врахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.03.2019 у справі №813/1814/17, колегія суддів зазначає, що підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України передбачено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, про те, відповідачем не здійснено посилання на норми законів України, якими визначено відповідні контрольні функції податкового органу, право проводити камеральні перевірки та фіксувати її результати у формі податкових повідомлень-рішень відносно визначення розміру та сплати частини чистого прибутку (доходу) позивача, а відтак висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 19.03.2019 у справі №813/1814/17 про те, що у органів ДФС (ДПС) наявні повноваження щодо збільшення зобов`язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних, унітарних підприємств та їх об`єднань), що підлягають сплаті до бюджету, не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету» (із змінами та доповненнями) визначено органи, що контролюють справляння надходжень до бюджету. Згідно даної постанови, код бюджетної класифікації 21010100 означає, що за Державною податковою службою закріплено контроль за справлянням надходжень бюджету «Частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), що вилучається до державного бюджету відповідно до закону». Однак, при цьому, покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів не змінює правової природи такого платежу. Колегія суддів зазначає, що серед переліку функцій, які закріплені за контролюючими органами статті 19-1 ПК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) також відсутня функція, яка б визначала обов`язок відповідача здійснювати адміністрування частини чистого прибутку (доходу). Лише Законом України № 466-IX від 16 січня 2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (який набув чинності 23.05.2020) стаття 19-1 доповнена підпунктом 19-1.1.51, яким визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є державна та/або комунальна власність. Крім того розрахунки (у тому числі розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), які подаються до контролюючих органів відповідно до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, прирівнюються до податкової декларації (пункт 46.1 статті 46 ПК України в редакції Закону № 466-IX). А пунктом 1-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України (в редакції Закону № 466-IX) встановлено, що стягнення заборгованості з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань здійснюється у порядку, визначеному статтями 59, 60 глави 4, статтями 87-101 глави 9 розділу II цього Кодексу. Відтак законодавець лише у 2020 році усунув неузгодженості у податковому законодавстві, в тому числі й щодо адміністрування частини чистого прибутку, який має сплачуватися до Державного бюджету України державними унітарними підприємствами. Ураховуючи викладене, відповідач на час виникнення спірних правовідносин не мав повноважень збільшувати суму грошового зобов`язання з платежу частина чистого прибутку та, відповідно, приймати спірне податкове повідомлення-рішення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/19757/19. З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв необґрунтовано, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією, Податковим кодексом України та законами України. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції, а, відтак, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді А. Б. Парінов О. О. Беспалов