Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/3142/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 340/3142/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Завод залізобетонних виробів" Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенергобудпром" на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі № 340/3142/20 за позовом Дочірнього підприємства "Завод залізобетонних виробів" Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенергобудпром" до Світловодської міської ради Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення,- встановив: Дочірнє підприємство «Завод залізобетонних виробів» товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроенергобудпром» звернулось до суду із адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Світловодської міської ради Кіровоградської області №2008 від 02 червня 2020 року «Про відмову у передачі в постійне користування земельних ділянок за адресами: вул. Героїв Чорнобиля, 29 та вул. Героїв Чорнобиля, 32, м. Світловодськ ДП «Завод залізобетонних виробів» ТОВ «Дніпроенергобудпром». Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Ухвала суду вмотивована тим, що у спірних правовідносинах чітко вбачається наявність у позивача майнового інтересу, а переданий на вирішення суду спір обумовлений порушенням приватного майнового права конкретного суб`єкта (позивача). З огляду на зазначене вище, суд дійшов переконання, що спір між позивачем та відповідачем не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Позивач, не погодившись з ухвалою суду, оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі посилається на рішення Конституційного Суду України №10-рп/2010 від 01 квітня 2010 року у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 143 Конституції України, п. а, б, в, г ст. 12 Земельного кодексу України, п.1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, у якому КСУ дійшов висновку, що визначені у зазначених нормах Земельного кодексу України повноваження сільських, селищних, міських рад вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності потрібно розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень. З огляду на це, Конституційний Суд України вирішив, що положення п.1 ч. 1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. Відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання. Згідно зі ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. В той же час, судом першої інстанції назване рішення Конституційного Суду України не враховане, а його норми не застосовані. Згідно із ч. 1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних і юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до положень ст. ст.116,118, 123 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Зокрема, у процесі передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування зазначені органи приймають наступні рішення: про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні; про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність; про надання земельної ділянки у користування. При цьому відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність (наданні у користування) або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У даному випадку позивач - ДП «Завод залізобетонних виробів» ТОВ «Дніпроенергобудпром» в своєму позові не порушує питання щодо визнання за ним права користування земельною ділянкою, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке перешкоджає йому в реалізації законодавчо закріпленого права на отримання земельної ділянки у користування. Приватноправові відносини між позивачем та відповідачем у справі ще не склалися, приватний інтерес позивача на час звернення до суду з цим адміністративним позовом відсутній, і може виникнути лише після реалізації права на отримання земельної ділянки в користування. Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічні правові позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №536/233/16- ц та від 22 січня 2019 року у справі №371/957/16-а. Однак, висновки даних постанов Кіровоградський окружний адміністративний суд не врахував, чим порушив вимоги ч. 5 ч. 242 Кодексу адміністративного судочинства України - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №918/843/17, є недоречним, оскільки предметом оскарження у справі №918/843/17 є рішення суб`єкта владних повноважень у сфері публічних закупівель, а не у сфері земельних відносин. Отже, висновок суду першої інстанції про приватно-правовий характер спору та необхідність розгляду його у порядку господарського судочинства не відповідає обставинам справи. Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Колегія суддів зазначає, що вимоги позивача зокрема ґрунтуються на тих підставах, що попереднім землекористувачем спірних земельних ділянок було ЗАТ «Об`єднання Дніпроенергобудпром» (в наступному ТДВ «Об`єднання Дніпроенергобудпром»). У 2004 році вказаним товариством створено дочірнє підприємство «Завод залізобетонних виробів». У 2016 році ТДВ «Об`єднання Дніпроенергобудпром» продає ТОВ «Дніпроенергобудпром» корпоративні права у статутному капіталі Дочірнього підприємства «Завод залізобетонних виробів», внаслідок чого дочірнє підприємство «Завод залізобетонних виробів» ТОВ «Дніпроенергобудпром», на думку позивача, є правонаступником ТДВ «Об`єднання Дніпроенергобудпром» щодо прав, обов`язків та майна заводу залізобетонних виробів, власником майнового комплексу якого, є позивач. Майновий комплекс розташований на спірних земельних ділянках. Позивач вважає, що згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України він має право на користування цими земельними ділянками на умовах попереднього землекористувача. Отже, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги стосуються не лише здійснення суб`єктом владних повноважень, яким є відповідач, своїх розпорядчих функцій, але й захисту порушеного, на думку позивача майнового інтересу щодо набуття права постійного користування земельними ділянками внаслідок переходу такого права від попереднього землекористувача. Крім того, оскарженим рішенням відповідача було зобов`язано позивача у визначені терміни звернутися до Світловодської міської ради з клопотанням про передачу спірних земельних ділянок в оренду та укласти угоди з виконкомом Світловодської міської ради про відшкодування втрат від недоотриманих коштів міським бюджетом за фактичне користування земельними ділянками без дозвільних документів у розмірі орендної плати за період з 01 серпня 2018 року по 01 березня 2020 року. З цього вбачається, що відповідач, приймаючи рішення, діяв не як суб`єкт владних повноважень в частині розпорядження земельними ділянками, що належать територіальній громаді, але й як власник названих земельних ділянок в контексті розпорядження ними та відшкодування втрат від безпідставного землекористування. Посилання на рішення КСУ № 10-рп/2010 в цій справі, на думку колегії суддів, є недоречними, оскільки стосується визначення компетенції адміністративних судів щодо спорів, в яких органи місцевого самоврядування здійснюють лише управлінські функції, в той час як в цьому випадку правовідносини мають усі ознаки майнових та спір щодо них повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства. За таких обставин доводи апеляційної скарги не приймаються судом до уваги, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні. Керуючись статтями 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Завод залізобетонних виробів" Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенергобудпром" залишити без задоволення. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі № 340/3142/20 залишити без змін. Роз`яснити, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов