Постанова 4804 № 235/803/20

Єдиний унікальний номер 235/803/20 Номер провадження 22-ц/804/2936/20 Єдиний унікальний номер 235/803/20 Головуючий у 1 інстанції Величко О.В. Номер провадження 22-ц/804/2936/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Гапонова А.В., Канурної О.Д., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу №235/803/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення матеріальної і моральної шкоди, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року у складі судді Величко О.В., - ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення матеріальної і моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що 22.05.2019 р. між ним та відповідачем по справі ОСОБА_2 , який є суб`єктом підприємницької діяльності, укладено договір №9 на поставку продукції: кухні М 8 ціною 35000 грн., шафу-купе комбінованою ціною 32000 грн., загальною вартістю 67000 грн. На підтвердження укладення цього договору ним було сплачено 47000 грн. Згідно умов договору відповідач гарантував якість продукції у відповідності до стандартів та здійснення поставки протягом 45 днів з моменту підписання договору. Всупереч умов договору відповідачем на його адресу з порушенням строків було передано лише шафу-купе. Крім того, у поставленій меблі були виявлені наступні недоліки: невідповідність кольору шафи-купе, замість кольору береза майнау була виконана в кольорі світлий дуб, замість подушки на сидінні з шкірозаміщення було поставлено в замші, замість кремового кольору подушку було поставлено у коричневому; на меблі були виявлені сколи стінок, подряпини наскрізні отвори на стінках шафи; м`яке сидіння шафи не відповідає розміру; деталі шафи відрізняються друг від друга та складаються з трьох різних відтінків кольорів; відсутня заглушка для рейки та конформати; не рівно встановлено дзеркало. З метою усунення недоліків він звернувся до відповідача з відповідною вимогою. Відповідачем зазначені недоліки не усунуті, не надані документи за його вимогою на підтвердження якості виготовленої продукції стандартам, у зв`язку з чим він вимушений був звернутися до підприємця ОСОБА_3 з проханням відремонтувати ці меблі та надати висновок про недоліки цієї меблі. ФОП ОСОБА_3 складено акт та надано висновок з причин не виконання ремонтних робіт, зокрема зазначено, що виготовлені меблі є дефектом виробничого характеру, не може бути віднесена до готової продукції. Згідно звіту про оцінку майна від 13.01.2020р. шафа-купе та її елементи не підлягають видаленню (ремонту) та не відповідають замовленню, ремонт її економічно необґрунтований, вартість шафи не відповідає нормальній ціні. Вважає, що він як споживач, має право на розірвання договору про надання послуг на поставку меблі і повернення коштів з відшкодуванням збитків у розмірі 32000 грн. Вважає, що діями відповідача з приводу поставки неякісної продукції йому завдано моральну шкоду, яка полягає у втраті укладу життя і переживань, які були наслідком таких дій, і оцінює її на суму 15000 грн. Також зазначив, що поніс втрати за надання правової допомоги адвокатом в сумі 6000 грн., та послуг оцінювача в сумі 500 грн. Позивач просить розірвати договір на надання послуг №9 від 22.05.2019р., укладений між ним та ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_2 32000 грн., сплачених ним на виконання договору, моральну шкоду в розмірі 15000 грн., та понесені судові витрати. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення матеріальної і моральної шкоди відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. В мотивування апеляційної скарги зазначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18. Предметом позову у цій справі є розірвання договору про надання послуг №9 від 22 травня 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розірвання договору пов`язане з неякісно наданими послугами з виготовлення та доставки меблі. Суд першої інстанції, розглядаючи питання обрання позивачем ефективного способу захисту порушених прав, не врахував того, що вимога про розірвання договору про надання послуг є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку. Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Підтвердженням того, що спори про розірвання договору та стягнення моральної шкоди та сплачений за послуги грошові кошти в рамках ЗУ «Про захист прав споживачів» суд розглядає по суті, є, зокрема, рішення по справі Гагарінського районного суду м.Севастополя, де суд розглянув цивільну справу за позовом Фізичної особи 1 до Фізичної особи 2 про розірвання договору підряду, відшкодування майнової та моральної шкоди. Заочним рішенням від 7 квітня 2009р. суд позов задовольнив частково: розірвав договір, укладений між Фізичною особою 1 і Фізичною особою 2; стягнув із Фізичної особи 2 на користь Фізичної особи 1 пеню відповідно до Закону № 1023-ХІІ. Крім того, зазначає, що в рішенні суду від 14 липня 2020 року судом зазначено про невизначеність істотного порушення договору зі сторони відповідача, тобто відсутній грошовий вираз завданої шкоди (прямі збитки), можливість потерпілою стороною використовувати результат договору, а також співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Так, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим правопорушенням шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України). В наданому звіті про оцінку, крім виявлених порушень, що зазначені в рішенні суду, вказаний процент зносу нового товару. Процент зносу дорівнює 51 %. Тобто стан меблі не задовільний, де дефекти не піддаються видаленню, або видалення яких економічно не доцільно. Зазначає, що є очевидним, що йому, як замовнику укладати договір та сплачувати 32 000 грн. відповідачу з метою отримання меблі з дефектами та 51 % зносу є безглуздим. Відповідно до акту огляду від 13.12.2019 року, поставлена шафа купе є дефектним виробом, так як має видимі та приховані виробничі дефекти тому ремонт шафи економічно невигідний, так як вартість ремонту буде коштувати як виробництво нової шафи купе. Зазначає, що через дії відповідача змінився звичайний уклад його життя, він постійно принижувався телефонуючи відповідачу з приводу не виконання ним своїх зобов`язань, у зв`язку з чим постійно перебував у психологічній напрузі. Крім того, відповідач байдуже віднісся до його прохання виправити якість поставленої продукції добровільно, так як це його провина, що шафа - купе не була належного розміру з візуальними пошкодженнями та невідповідностями до розміру квартири. Зухвалість та безнаказаність відповідача змусила його з дружиною переживати сильні душевні хвилювання та почувати себе незахищеним перед недобросовісними діями відповідача. Те, що відповідач нелегально займається виробництвом меблі (без офіційного працевлаштування та реєстрації) робить його беззахисним та безпомічним. Вважає, що суд першої інстанції відмовив йому у задоволенні позову не лише з підстав обрання останнім неналежного способу захисту, але й по суті спору. Відзив на апеляційну скаргу позивача не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду, що проводилось в режимі відео конференції з Красноармійським міськрайонним судом Донецької області, представник відповідача адвокат Молчанова Н.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити. Інші учасники справи до судового засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору про надання послуг №9 від 22.05.2019 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , продавець ОСОБА_2 приймає на себе зобов`язання поставити, а покупець ОСОБА_1 прийняти та оплатити продукцію: кухню МРФ, шафу-купе (а.с.8). Пунктом 1.1 Договору визначена загальна сума оплати надання послуг 67000 грн., та сума передоплати 47000 грн. Згідно п.2.1 Договору поставка продукції проводиться автотранспортом продавця протягом 45 банківських днів з моменту підписання договору. Згідно п.2.2 Договору товар переходить у власність з момента підписання договору. Згідно п.2.3 Договору сума договору на момент його укладення становить 67000 грн. Згідно п.4.1 Договору продавець гарантує якість продукції, які відповідають стандартам, які діють в країні продавця і підтверджуються сертифікатом якості виконавця. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 двічі в листопаді 2019 року та січні 2020 року, звертався до відповідача ОСОБА_2 з претензією та вимагав розірвання укладеного між ними договору, повернення йому (позивачу) сплачених грошей, а меблів відповідачу ( а.с.16-22). Як вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_4 є суб`єктом господарювання та здійснює такі види господарської діяльності: виробництво інших меблів, виробництво кухонних меблів, надання інших індивідуальних послуг, роздрібна торгівля меблями, освітлювачами, приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (а.с.12, 13). 13.12.2019р. ФОП ОСОБА_4 складено акт огляду меблі для виявлення браку недоліків у виготовленні продукції (а.с.28). Згідно акту огляду об`єкт огляду є шафа-купе, мета огляду - встановити відповідність меблі вимогам технічного завдання та виявити недоліки продукції. Внаслідок огляду виявлено, що меблі виготовлені з ОДСП 18 мм шафа-купе в передпокій була в нетривалій коректній експлуатації. Вказаний виріб має явні дефекти виробничого характеру, наявність яких порушує його загальне зорове враження і художнє оформлення, ремонт шафи-купе є економічно необґрунтований, не може бути віднесений до продукції (а.с.28). Згідно звіту про оцінку майна від 13.01.2020р., виконаного ФОП ОСОБА_5 яка має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності з 2016 року (а.с.77 зв. бік), об`єкт оцінки - шафа-купе комбінована у передпокій розмірами 5,49м. х 2,40м., основні елементи якої не піддаються видаленню, або видалення яких економічно не доцільне, як наслідок втрата якості, естетичної цінності, товарної вартості та абсолютно не відповідають замовленню (а.с.29-41). Згідно витягну з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 значиться зареєстрований як ФОП з 19.02.2014 року, а 22.07.2014 р. внесений запис про державну реєстрацію припинення ним підприємницької діяльності (а.с.74). Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про захист прав споживача до ФОП ОСОБА_2 , проте, як встановлено в судовому засіданні, відповідач не має статусу підприємця, та в даному випадку законом унеможливлюється подання позову відповідно до Закону «Про захист прав споживачів», тобто позивачем неправильно обраний спосіб захисту свого права, передбачений ст.16 ЦК України. При цьому суд зазначив, що відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин, котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. На відносини по виготовленню та продажу товарів, виконанню робіт і наданню послуг громадянином, який не є підприємцем, а також на випадки придбання товарів, користування послугами громадянином лише для підприємницької діяльності або підприємствами, установами, організаціями дія цього Закону не поширюється. Отже, відповідачами у справах про захист прав споживачів можуть виступати лише суб`єкти господарювання виробники, продавці товарів, виконавці робіт або надавачі послуг. Відповідно, такими відповідачами не можуть бути фізичні особи, що не є підприємцями. Суд послався в рішенні на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 04.12.2019 року по справі №917/1739/17 і зазначив, що в разі самосійного застосування судом норм матеріального права, це призведе до зміни обраного позивачем способу захисту, чим, в свою чергу, будуть порушені норми ст.13 ЦПК України. Крім того, судом першої інстанції з посиланням на ч.2 ст.651 ЦК України, згідно якої договір може бути розірвано за вимогою однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, зазначено, що в звіті наданого позивачем не визначено основні характеристики істотного порушення договору (грошового виразу завданої шкоди), чи є можливість потерпілої сторони використовувати результат договору, а також співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/11511/18: «7.1. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. 7.2. За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. 7.3. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. 7.4. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. 7.5. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України. 7.6. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. 7.7. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. 7.8. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16. 7.9. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. 7.10. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. 7.11. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. 7.12. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. 7.13. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. 7.14. Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. 7.15. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства». Дійсно, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилається на норми Закону «Про захист прав споживачів» і просить захистити його права як споживача і розірвати договір, стягнути на його користь з ОСОБА_2 вартість шафи-купе у розмірі 32000 грн., сплачену ним за договором та моральну шкоду у розмірі 15000 грн., а також понесені судові витрати. При цьому в позові ОСОБА_1 також посилається на норми цивільного кодексу, а саме 203, 215, 227 ЦК України. Судом першої інстанції в рішенні зазначено, що відповідач не є суб`єктом господарювання, тобто в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» не є відповідачем по справі. Також судом встановлено, що між позивачем і відповідачем склалися договірні відносини, а саме укладено договір про надання послуг № 9 від 22.05.2019 року, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 повинен був поставити продукцію - предмети меблі (кухню, шафу-купе), а позивач повинен був прийняти товар та оплатити. Загальна ціна за договором складає 67000 грн., з яких позивачем передплачено 47000 грн., залишок становив 20000 грн. Відповідач не виконав умов договору і у встановлений термін (45 днів з дати укладення договору) не поставив позивачу частину меблів, а саме кухню. Тому 14.11.2019 року, на вимогу позивача, відповідач повернув частину коштів в розмірі 15000 грн. Крім того, згідно обставин справи і наданих позивачем доказів, поставлена позивачу відповідачем шафа-купе не відповідала якості виробу. Про що позивач направив двічі відповідачу претензії, де просив усунути недоліки шафи-купе. Відповідачем зазначені недоліки не усунуті, не надані документи на підтвердження якості виготовленої продукції стандартам. В зв`язку з чим позивач звернутися до ФОП ОСОБА_3 з проханням надати висновок про недоліки цієї меблі та можливість їх відремонтувати. ФОП ОСОБА_3 складено дефектний акт згідно якого об`єкт (шафа-купе) має дефекти виробничого характеру, не може бути віднесений до готової продукції, має явні та скриті виробничі дефекти, його ремонт не є економічно доцільним (а.с.28). Згідно звіту про оцінку майна від 13.01.2020р. шафа-купе та її елементи не підлягають видаленню (ремонту), та не відповідають замовленню, ремонт її економічно не доцільний, не відповідає замовленню. Відповідно таблиці 10.2 «Втрата якості меблів, внаслідок зносу та наявності дефектів» звіту шафа має коефіцієнт зносу 51%. Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем порушені права позивача ОСОБА_1 передбачені зокрема п.п.2.1 та п.4 укладеного між сторонами договору про надання послуг №9 від 22 травня 2019 року на отримання якісної продукції у встановлений договором строк і ці права підлягають захисту. Суд правильно послався у рішенні на норми Цивільного Кодексу України які регулюють спірні правовідносини, що виникли між сторонами. Так, відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Сторонами про надання послуг є виконавець і замовник, якими можуть бути фізичні особи. Згідно до ч.1 ст.906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням умов договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.520 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 907 Кодексу передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 , останній просить достроково розірвати договір про надання послуг у зв`язку з неякісним наданням відповідних послуг та у зв`язку з порушенням строків виконання договору. Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного і розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18, від 17.03.2020 у справі № 911/1102/19. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів вважає, що позивачем доведено, з наданням відповідних доказів (зокрема договором від 22.05.2020р. та звітом про оцінку майна) істотність порушення вимог договору про надання послуг, укладеного між сторонами, в результаті чого позивач не може використовувати результат договору за призначенням, оскільки з наданого звіту вбачається, що коефіцієнт зносу шафи-купе складає 51%. Відповідачем по справі не спростовано, з наданням належних та допустимих доказів, що він належним чином виконав умови договору і істотно не порушив його умов. Таким чином суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту у спосіб обраний позивачем, тобто шляхом розірвання спірного договору і такий спосіб буде ефективним, відповідати змісту порушеного права та забезпечить реальне поновлення його прав. Враховуючи наведе висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог через неправильно обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права не відповідає вимогам процесуального і матеріального закону, рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права , має право на їх відшкодування. Згідно ч.ч.4, 5 ст.653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. З договору про надання послуг, укладеного між сторонами, вбачається, що вартість шафи-купе, яка сплачена позивачем відповідачу за договором, складає 32000 грн. і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В зв`язку з задоволенням вимог позивача про розірвання договору про надання послуг і приведенням сторін у первісний стан, суд вважає за необхідне повернути відповідачеві ОСОБА_6 передану за даним договором шафу-купе та зобов`язати останнього за власний рахунок здійснити його вивезення. Також слід зазначити, що відмовляючи у задоволенні позову в основній частині - про розірвання договору, з наведених в даному рішенні підстав, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, зазначивши про це в резолютивній частині. Колегія суддів, розглядаючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди виходить з наступного. Як вбачається з тексту позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог в цій частині ОСОБА_1 , не пославшись на жодну норму матеріального права, зазначив що шкода полягає у втраті нормального укладу життя і переживаннях, які були наслідком дій відповідача, він був вимушений сперечатись з останнім, звертатись до відповідних фахівців та до суду, з метою захисту прав, а також на те, що щоденно бачить у своєму помешканні неякісний виріб і це викликає певне обурення. Оцінює розмір матеріальної компенсації моральних страждань у 15000 грн. Згідно вимог ст.23 ч.1, 2 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Колегія суддів, розглянувши дану вимогу приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки позивачем в суді не доведено, з наданням належних та допустимих доказів, факту моральних страждань та з яких критеріїв він (позивач) виходив визначаючи розмір даної шкоди саме в 15000грн.. Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховую вище наведене колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, скасуванню судового рішення та ухвалення нового по суті позовних вимог. Крім того, відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Очеретько О.В. був укладений договір про представництво інтересів особи в суді (надання правничої допомоги) (а.с.25). Згідно акту виконаних робіт від 31.01.2020 року витрати ОСОБА_1 на надані юридичні послуги становлять 6000 грн. (а.с.26). Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру вказана сума була позивачем сплачена 31.01.2020р. і вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (а.с.27). За правилом ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частини 1, 2, 6 цієї статті передбачають, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п/п 1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Згідно п/п 2 пункту 1 частини 2, частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року, в якому позивач ОСОБА_1 звернувся до суду, встановлено у розмірі 2 102 гривні. Тобто, за подання позовної заяви ОСОБА_1 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1681 грн. 60 коп. Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Враховуючи що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів, він судовий збір не сплачував. Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З огляду на вищезазначені положення, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1681 грн. 60 коп. Відповідно до п/п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Тобто, за подання апеляційної скарги позивачем підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2522 грн. 40 коп. (1681,60 х 150%), однак за наявності пільги передбаченої ч. 3 ст. 22 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», позивач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги позивача, судові витрати пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2522 грн. 40 коп. слід віднести на рахунок відповідача. Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення матеріальної і моральної шкоди задовольнити частково. Розірвати договір про надання послуг №9 від 22 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) у відшкодування матеріальної шкоди 32 000 (тридцять дві тисячі) гривень, сплачених ОСОБА_1 на виконання договору про надання послуг №9 від 22 травня 2019 року. Повернути ОСОБА_2 шафу-купе поставлену за договором про надання послуг №9 від 22 травня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок здійснити повернення шафи-купе поставленої за договором про надання послуг №9 від 22 травня 2019 року. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1681,60 грн., пов`язаний з розглядом справи в суді першої інстанції та 2522,40 грн. - з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а разом у розмірі 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 26 листопада 2020 року. Головуючий суддя О.В. Агєєв