Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14146/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14146/20 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги акціонерного товариства "РВС Банк" та Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2020 у справі за адміністративним позовом Національного банку України до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа - акціонерне товариство «РВС Банк» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: Національний банк України звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати повідомлення головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Савченко Ю.Й. від 18.05.2020 № 62075852/11 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання щодо примусового виконання рішення комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем №173/БТ «Про накладення штрафу на акціонерне товариство «РВС Банк»; - зобов`язати Подільський районний відділ Державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва відкрити виконавче провадження про примусове виконання рішення комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем № 173/БТ «Про накладення штрафу на акціонерне товариство «РВС Банк». Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2020 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано повідомлення головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Савченко Ю.Й. від 18.05.2020 № 62075852/11 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання щодо примусового виконання рішення від 30.03.2020 комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем № 173/БТ "Про накладення штрафу на акціонерне товариство "РВС БАНК"; зобов`язано Подільський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва (адреса: 04208, м. Київ, пр-т. Георгія Гонгадзе, буд. 5-б, ідентифікаційний код - 34482497) потворно розглянути заяву № 25-0012/21855/БТ від 05.05.2020 щодо примусового виконання рішення від 30.03.2020 комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем (адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код - 00032106) № 173/БТ "Про накладення штрафу на акціонерне товариство "РВС БАНК". Не погоджуючись з вказаним рішенням акціонерне товариство "РВС Банк" та Подільський районний відділ Державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва звернулись із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2020 комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України прийнято рішення № 173/БТ. Зі змісту резолютивної частини відповідного рішення вбачається, що воно є виконавчим документом та може бути пред`явлено до виконання до державної виконавчої служби для примусового виконання протягом трьох місяців із 31.03.2020 (п. 6). Вказане рішення 02.04.2020 супровідним листом № 25-0012/16940/БТ від 02.04.2020 відправлено Національним банком України до АТ "РВС Банк" для добровільного виконання вказаним товариством. Рішення отримано АТ "РВС Банк" 03.04.2020, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення за № 0100812931908. 05.05.2020 Національний банк України, на підставі Закону та ст. 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", направлено на адресу ДВС заяву № 25-0012/21855/БТ від 05.05.2020 про примусове виконання рішення № 173/БТ, в якій просив здійснити усі передбачені законодавством заходи для фактичного повного виконання рішення № 173/БТ. 18.05.2020 головним державним виконавцем Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Ю.Й. прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. З вказаного повідомлення випливає, що стягувачем є НБУ, а боржником - Акціонерне товариство "РВС Банк". Також, у повідомленні зазначено, що накладення штрафу на боржника не є заходом примусового виконання рішення, а тому ДВС, керуючись п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону, повертає виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання. Вважаючи повідомлення головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Савченко Ю.Й. від 18.05.2020 № 62075852/11 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що рішення НБУ є виконавчим документом в розумінні Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про виконавче провадження», що обумовлює можливість пред`явлення такого до виконання до державної виконавчої служби для примусового виконання, а тому оскаржуване повідомлення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню. При цьому, з огляду на дискреційні повноваження відповідача щодо відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем № 173/БТ «Про накладення штрафу на акціонерне товариство «РВС Банк», суд першої інстанції зобов`язав відповідача повторно розглянути по суті заяву позивача № 25-0012/21855/БТ від 05.05.2020 щодо примусового виконання рішення № 173/БТ. Апелянти у своїх скаргах зазначають, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянти зазначили, що накладення штрафу на боржника не є заходом примусового виконання рішення, а тому 18.05.2020 ДВС правомірно винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. До заходів примусового виконання рішень належить, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувана про примусове виконання рішення. Частиною 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Згідно із пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 74 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом та набирає законної сили з дня його прийняття. У разі невиконання такого рішення воно передається Національним банком України до органів державної виконавчої служби для примусового виконання. Пунктом 9.33 глави 9 розділу ІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346, рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом та набирає законної сили з дати його прийняття. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Колегія суддів звертає увагу, що в пункті 3 рішення від 30.03.2020 № 173/БТ зазначено: «Встановити, що штраф підлягає сплаті протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання акціонерним товариством «РВС Банк» цього рішення на користь Національного банку України». У пункті 9.34 глави 9 розділу II Положення № 346 передбачено, що банк / власник істотної участі, особа, яка набула або збільшила істотну участь у банку з порушенням вимог статті 34 Закону про банки, сплачує нараховану суму штрафу протягом строку, установленого Національним банком, та письмово повідомляє Національний банк про сплату штрафу в установленому Національним банком порядку. Рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу передається Національним банком до органів державної виконавчої служби для примусового виконання в разі невиконання банком, філією іноземного банку такого рішення в добровільному порядку (пункт 9.33 глави 9 розділу II Положення № 346). У пункті 5 рішення № 173/БТ вказано: «У разі ненадходження від акціонерного товариства «РВС Банк» на адресу Національного банку України у строк, зазначений у пункті 4 цього рішення, документів, що підтверджують сплату штрафу, Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України ( ОСОБА_1 ) надіслати дане рішення для примусового виконання органу державної виконавчої служби України». Більш того, пунктом 6 рішення № 173/БТ передбачено: «Відповідно до статті 74 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом. Рішення набирає законної сили 30.03.2020 (дата прийняття рішення) і може бути пред`явлене до виконання до державної виконавчої служби для примусового виконання протягом трьох місяців з 31.03.2020 (дня наступного за днем після набрання цим рішенням законної сили)". З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем №173/БТ «Про накладення штрафу на акціонерне товариство «РВС Банк» є виконавчим документом в розумінні Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про виконавче провадження», що обумовлює можливість пред`явлення його до виконання до державної виконавчої служби для примусового виконання. Колегія суддів зауважує, що повідомлення головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Савченко Ю.Й. від 18.05.2020 № 62075852/11 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання щодо примусового виконання рішення комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем №173/БТ «Про накладення штрафу на акціонерне товариство «РВС Банк», прийнято на підставі п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», що, на переконання колегії суддів, свідчить про порушення норм чинного законодавства, та, як вірно встановлено судом першої інстанції, є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовних вимог про зобов`язання ДВС відкрити виконавче провадження з примусового виконання рішення №173/БТ, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Колегія суддів звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції останній дійшов висновку про те, що повідомлення головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Савченко Ю.Й. від 18.05.2020 № 62075852/11 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання щодо примусового виконання рішення комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем №173/БТ «Про накладення штрафу на акціонерне товариство «РВС Банк», є протиправним та підлягає скасуванню. За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), а тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). Колегія суддів зауважує, що постанова про відкриття виконавчого провадження є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. При цьому, прийняття такого рішення без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва потворно розглянути заяву № 25-0012/21855/БТ від 05.05.2020 щодо примусового виконання рішення від 30.03.2020 комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем № 173/БТ "Про накладення штрафу на акціонерне товариство "РВС БАНК", що вірно було встановлено судом першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Також, посилання апелянтів на обставини, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення на момент його прийняття, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі відомості не були зазначені серед покладених в основу рішення обставин. Крім того, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги акціонерного товариства "РВС Банк" та Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.