Постанова 4823 № 748/41/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 04 листопада 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 748/41/20 Головуючий у першій інстанції - Кухта В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/984/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В., за участі секретаря - Зіньковець О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинська Тетяна Віталіївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - ОСОБА_5 , на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 30 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину, скасування реєстрації, витребування майна та визнання права власності на нерухоме майно, - У С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому, посилаючись на ст. 203, 215, 232 ЦК України, просив: 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425581600:02:000:0150, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 03.04.2019; 2) скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425581600:02:000:0150, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області; 3) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425581600:02:000:0150, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 05.07.2019, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; 4) скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425581600:02:000:0150, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області; 5) витребувати земельну ділянку загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425581600:02:000:0150, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області з незаконного володіння ОСОБА_4 ; 6) визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425581600:02:000:0150, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. 7) судові витрати покласти на відповідачів. Позов обґрунтовував тим, що він у зв`язку з поганим здоров`ям за нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив свою невістку - відповідачку ОСОБА_2 бути його представником з питання відчуження належної йому земельної ділянки для ведення садівництва, загальною площею 0,1200 га, кадастровий номер 7425581600:07:00012, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. 03.09.2019 без відома позивача та без жодного попередження, а також без його реального бажання продавати земельну ділянку, ОСОБА_2 від його імені уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3 купив земельну ділянку, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425581600:02:000:0150. При цьому, ОСОБА_2 була уповноважена вирішувати питання щодо продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7425581600:07:00012, а у вищевказаному договорі купівлі-продажу вказаний кадастровий номер 7425581600:02:000:0150. За яких обставин відбулася зміна кадастрового номеру позивачу не відомо. Воля позивача на вчинення оспорюваного правочину була відсутня, а волевиявлення, яке було продемонстроване ОСОБА_2 , відображає лише її особисте бажання отримати матеріальну вигоду, жодних коштів від продажу земельної ділянки позивачу не було передано. ОСОБА_2 не погодила з позивачем як своїм довірителем продаж земельної ділянки, скористалася тим, що він є інвалідом ІІ групи, переніс інсульт, інфаркт та пережив клінічну смерть, в силу свого здоров`я не міг самостійно вирішувати земельні питання, вчинила даний правочин, що суперечить волі та внутрішнім переконанням позивача. Також позивач вказує на можливість вчинення вказаного правочину шляхом зловмисної домовленості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , адже ціна в договорі купівлі-продажу є значно нижчою від ринкової ціни. Крім того, невдовзі (05.09.2019) спірна земельна ділянка була продана ОСОБА_3 ОСОБА_4 , що викликає сумнів у добросовісності правочину. Не виключає позивач і можливості введення ОСОБА_3 відповідачкою ОСОБА_2 в оману, якщо вона повідомляла ОСОБА_3 , що позивач надав згоду на вчинення такого правочину та бажає настання відповідних наслідків. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26.05.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Додатковим рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.06.2020 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 2 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В апеляційній скарзі адвокат Лопатка В.М., діючи від імені позивача, просить вказані вище рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до домовленості між позивачем та ОСОБА_2 спірна земельна ділянка мала бути продана виключно за попереднім погодженням всіх моментів угоди з позивачем і лише у випадку погіршення його самопочуття та невідкладної потреби у грошових коштах. Відповідно до тексту довіреності ОСОБА_2 була уповноважена продати земельну ділянку за ціною та на умовах, які попередньо погоджені з позивачем. Заявник вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що ціна за якою була продана спірна земельна ділянка відповідає ринковій вартості такої земельної ділянки, всі наявні в матеріалах справи звіти збігаються між собою, оскільки виконані однією і тією ж юридичною особою для одних і тих же осіб (відповідачів). Не погоджується заявник із відмовою суду першої інстанції у задоволенні клопотання сторони позивача про призначення у справі оціночно-земельної експертизи. Заявник наголошує, що жодні докази, надані представником відповідача (у тому числі договори про надання правової допомоги), не були направлені стороні позивача. Судом залишено поза увагою факт відсутності будь-яких доказів понесення (сплати) витрат на професійну правничу допомогу відповідачами. У відзиві на апеляційну скаргу, поданому представником відповідачів - адвокатом Шевченком О.А., сторона відповідачів просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що зміст апеляційної скарги не містить доводів, в чому саме полягає незаконність та/або необґрунтованість оскаржуваних рішень. Вважає, що укладаючи 03.04.2019 договір купівлі - продажу земельної ділянки, ОСОБА_2 від імені та за дорученням позивача діяла в межах наданих їй повноважень у спосіб, який відповідав волі ОСОБА_1 , на підставі довіреності, яка була цілеспрямовано видана ОСОБА_2 з метою продажу земельної ділянки. Змістом довіреності не було передбачено необхідності погодження повіреним з довірителем умов продажу земельної ділянки безпосередньо перед її продажем Отже, дії останньої, як представника ОСОБА_1 за довіреністю, повністю відповідали волі позивача та його внутрішньому переконанню. Звертає увагу на те, що статтею 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі наданих до закінчення судових дебатів доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, у зв`язку з чим, додаткове рішення про стягнення вказаних витрат, на його думку, скасуванню не підлягає. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Лопатки В.М., який просив задовольнити апеляційну скаргу, представника відповідачів - адвоката Шевченка О.А. та третьої особи приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинської Т.В., які просили залишити рішення суду та додаткове рішення суду без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що ОСОБА_2 при укладанні договору купівлі-продажу від 03.04.2019 діяла в межах, наданих їй самим же позивачем повноважень відповідно до довіреності від 27.07.2016; матеріалами справи спростовуються твердження сторони позивача щодо укладання договору купівлі-продажу від 03.04.2019 спірної земельної ділянки під впливом обману або ж внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2 з ОСОБА_3 . З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що відповідно до Держаного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 915203 позивачу ОСОБА_1 належала земельна ділянка площею 0,1200 га у межах згідно з планом, розташована на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер 7425581600:07:000:0012 (т. 1 а.с. 12). 27.07.2016 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Крайчинською Т.В. посвідчено довіреність за реєстровим номером 789, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути її представником з дотриманням норм чинного законодавства у будь-яких органах, установах, організаціях та підприємствах, незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, але не виключно: в органах державної влади, державних адміністраціях будь-якого рівня, органах місцевого самоврядування, виконавчих комітетах, в сільських, селищних радах та їх виконавчих комітетах, спеціалізованих службах та управліннях; органах нотаріату (у приватного та/або державного нотаріуса, державного реєстратора), у відносинах з державними реєстраторами та адміністраторами Центру надання адміністративних послуг; у Відділі державної реєстрації Чернігівської районної державної адміністрації; в територіальних органах Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру; в Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру», його філіях; експертних установах, проектних та землевпорядних організаціях; у будь-яких банках країни (державних, комерційних, їх відділеннях та філіях), фінансових установах; органах Державної фіскальної служби України, її управліннях, інспекціях, структурних підрозділах та інших органах при вирішенні усіх без винятку питань, що його стосуються, в тому числі пов`язаних з оформленням всіх необхідних документів, зазначених чинним законодавством України, для відчуження (продажу), а також відчуженням (продажем) належної йому земельної ділянки, загальною площею 0,1200 га, у межах згідно з планом, цільове призначення: для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки: 7425581600:07:000:0012, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, за ціну та на умовах, які заздалегідь погоджені з представником. Для цього позивач надав ОСОБА_2 право: складати, заповнювати, підписувати, подавати та отримувати всі необхідні документи (оформлені для нього та від його імені) від усіх осіб, підприємств, установ, організацій України: заяви (про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виправлення технічної помилки, надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у формі інформаційної довідки/витягу, про правовий режим належного йому майна, заяви про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та інші); документи щодо погодження (відновлення) меж земельної ділянки, схеми розташування земельної ділянки за необхідності уточнення кадастрового номеру: довідки, архівні довідки, висновки, виписки, запити, відповіді на запити, скарги, повідомлення, клопотання (як усні, так і письмові), технічну документацію на земельну ділянку, акти, дозволи, постанови, судові рішення, декларації, тощо; експертні висновки та звіти (в тому числі про оціночну (ринкову) вартість вищевказаної земельної ділянки), картки, рішення компетентних органів, квитанції, розрахункові документи, витяги (в тому числі з Державних та/чи Єдиних реєстрів інформаційних систем Міністерства юстиції України, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, Витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки тощо), інформаційні довідки, дублікати та копії належних йому документів, а також будь-які інші документи, що стосуються передбаченого у довіреності та які передбачені вимогами чинного законодавства; - зареєструвати право власності на вищевказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; подавати та підписувати для цього всі необхідні заяви та документи; отримати за результатами державної реєстрації прав Інформаційну довідку; - продати від його імені вищевказану земельну ділянку, за ціну та на умовах, які попередньо погоджені з представником, для чого укласти та підписати договір купівлі-продажу; у разі необхідності укладати та підписувати договори про внесення змін; отримати для нього примірники договорів та/або їх нотаріально завірені копії; отримати належні йому грошові кошти за продану земельну ділянку, в тому числі в готівковій формі та/або з банківських рахунків готівкою (через касу банків або банкомати) та/або з депозиту нотаріуса; за необхідності відкрити рахунок (поточний, вкладний, депозитний, картковий) у будь-якому банку за вибором представника для зарахування грошових коштів (розрахунок за результатами продажу) в національній валюті України, та отримати готівкові кошти з цього рахунку, подавати та підписувати для цього всі необхідні заяви та договори; - мати вільний доступ до належного йому рухомого майна; розписуватися та підписувати за нього на всіх без винятку документах, які видаються, подаються, складаються, оформлюються у зв`язку з цією довіреністю та обґрунтовувати прохання та побажання, викладені в них; здійснювати від його імені оплату наданих послуг за виготовлення та оформлення документів, виконання робіт, договорів, сплачувати державне мито (плату), збори, податки та інші необхідні платежі; заповнювати необхідні квитанції на оплату, інші платіжні документи, підписувати їх, а також вчиняти інші дії, в межах та обсязі, передбаченому чинним законодавством України для такого роду уповноважень, які належало б виконувати йому, якби він особисто займався цим питанням, та які будуть необхідними і доцільними для правильного й ефективного виконання дорученого. Довіреність була видана без права передоручення, строком на 3 роки, терміном до 27.07.2019. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений зі змістом даної довіреності, її зміст йому зрозумілий та повністю відповідає його намірам. В тексті довіреності технічних, логічних та інших помилок нема, всі відомості вказано вірно. Зазначено, що довіреність підписана ОСОБА_1 у присутності нотаріуса. Особу його встановлено, дієздатність перевірено. У зв`язку із станом здоров`я, довіреність підписана ОСОБА_1 у присутності нотаріуса, удома за місцем його проживання (т. 1 а.с. 10-11, 60 зворот - 61). 13.09.2016 Державним кадастровим реєстратором Євтушенко С.М. складено повідомлення про виявлення технічної помилки (виявлення дублювання кадастрового номеру), згідно якого у зв`язку з дублюванням кадастрового номеру 7425581600:07:000:0012 земельній ділянці, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, Дніпровська сільська рада, площа 0,1200 га відповідно до Державного акту ЯЖ № 915203 від 17.07.2009 присвоєно новий кадастровий номер 7425581600:02:000:0150. Підтвердженням є Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.09.2019 НВ-7403384652016. (т. 1 а.с. 65-66, 115). В цей же день, 13.09.2016, державним кадастровим реєстратором Євтушенко С.М. сформовано Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7403384652016, який надано на заяву (запит) ОСОБА_6 від 06.09.2016, ЗВ-7404187622016, відповідно до якого державна реєстрація земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 7425581600:02:000:0150, цільове призначення для ведення садівництва, розташованої на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту ЯЖ 915203 від 17.07.2009 року, здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 12.08.2016 року (т. 1 а.с. 61 зворот - 63, 116-118). 02.04.2019 ТОВ «Центр оцінки та права «ПРАВЕКС» складено звіт про оцінку земельної ділянки для індивідуального садівництва, згідно з яким ринкова вартість спірної земельної ділянки становить 23 304 грн (т. 1 а.с. 59). 03.04.2019 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Крайчинською Т.В. посвідчено договір купівлі-продажу, реєстровий № 308, за яким ОСОБА_1 (продавець) в особі представника - ОСОБА_2 (на підставі довіреності, посвідченої 27.07.2016 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Крайчинською Т.В., зареєстровано в реєстрі за № 789) передав ОСОБА_3 (покупець) у власність, а ОСОБА_3 прийняв у власність земельну ділянку, що знаходиться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, загальною площею 0,1200 га, у межах згідно з планом, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення садівництва, кадастровий номер: 7425581600:02:000:0150 (т. 1 а.с. 13-18). Пунктами 2.1, 2.2 вказаного договору встановлено, що згідно Звіту про оцінку земельної ділянки, наданого 02.04.2019 ТОВ «Центр оцінки та права «ПРАВЕКС» (Сертифікат № 706/18 суб`єкта оціночної діяльності, виданий 11.09.2018 Фондом державного майна України), оціночна (ринкова) вартість даної земельної ділянки становить 23 304 грн. За домовленістю сторін ціна продажу земельної ділянки складає 23 304 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладання цього договору не підлягає. Визначену суму покупець сплатив представнику продавця повністю готівкою до підписання цього договору. 25.06.2019 ТОВ «Центр оцінки та права «ПРАВЕКС» на замовлення ОСОБА_3 складено звіт про оцінку земельної ділянки для індивідуального садівництва, згідно з яким ринкова вартість земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,1200 га, кадастровий номер 7425581600:02:000:0150 становить 24 696 грн (т. 1 а.с. 124). 05.07.2019 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Крайчинською Т.В. посвідчено договір купівлі-продажу, реєстровий № 797, за яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв у власність земельну ділянку, що знаходяться на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, загальною площею 0,1200 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер: 7425581600:02:000:0150, за ціною в сумі 24 969 грн (т. 1 а.с. 128-130). В цей же день, 05.07.2019, приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку (т. 1 а.с. 131). Згідно наявних у матеріалах справи документів ОСОБА_4 також є власником земельної ділянки, розташованої на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, загальною площею 0,1200 га, з кадастровим номером 7425581600:02:000:0151, яка є суміжною із спірною ділянкою з кадастровим номером 7425581600:02:000:0150, придбаною останнім за вищевказаним договором у ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 110-114, 122-123, 125-127, 132). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 підставами для визнання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 03.04.2019 недійсним зазначав: - відсутність його волі на укладення вказаного правочину; - вчинення правочину за зловмисною домовленістю його представника ОСОБА_2 та іншої сторони правочину ОСОБА_3 , оскільки ціна в договорі купівлі-продажу є значно нижчою від ринкової ціни; - можливість введення ОСОБА_3 відповідачкою ОСОБА_2 в оману, якщо вона повідомляла ОСОБА_3 , що позивач надав згоду на вчинення такого правочину та бажає настання відповідних наслідків. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, правочин - правомірна, не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: - дефекти (незаконність ) змісту правочину; - дефекти (недотримання) форми; - дефекти суб`єктного складу; - дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з положеннями ч. 1-5 ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За положеннями ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Згідно зі ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України). Представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 240 ЦК України). Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України). Представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 248 ЦК України). Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною (ч. 1 ст. 249 ЦК України). Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України). Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України). Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України). Відповідно до приписів ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень. Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. В ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2009 року по справі № 6-6639вов09 зроблено висновок про те, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину. Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 справа № 638/2324/14-ц. У постанові ВС від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц та від 11.09.2019 справа № 554/10202/13-ц зроблено висновок щодо застосування ст. 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють». Статтею 230 ЦК України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. У своїй постанові від 01.08.2018 у справі № 445/1011/17 Верховний Суд вказав, що тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу. Згідно ч.ч.1,3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний /постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17/. Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, норм чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду, саме ОСОБА_1 як позивач та особа, яка стверджує про вчинення його представником ОСОБА_2 договору купівлі-продажу земельної ділянки за відсутності його волі на укладення оспорюваного правочину, за наявності зловмисної домовленості між нею та другою стороною договору, а також під впливом обману, повинен довести обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - наявність зловмисної домовленості та введення в оману. На виконання вимог ст. 12 ЦПК України, всупереч процесуального обов`язку, позивачем в розпорядження суду належних та допустимих доказів на підтвердження підстав та обставин позовних вимог не надано. Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вірно встановив, що ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив Білоус Т.О. на відчуження (продаж) належної йому земельної ділянки загальною площею 0,1200 га, розташованої на території Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, кадастровий номер 7425581600:02:000:0150, для чого надав ОСОБА_2 як представнику, крім іншого, право продати від його імені вищевказану земельну ділянку, за ціну та на умовах, які попередньо погоджені з представником ( ОСОБА_2 ), для чого укласти та підписати договір купівлі-продажу, з огляду на що, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 при укладанні спірного договору купівлі-продажу діяла поза волею ОСОБА_1 . Видаючи довіреність, позивач повинен був усвідомлювати, що наділив відповідачку ОСОБА_2 правом продажу земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Довіреність вчинена у законодавчо визначеній формі, не скасовувалась та не відкликалась, тобто була чинною. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до домовленості між позивачем та ОСОБА_2 спірна земельна ділянка мала бути продана виключно за попереднім погодженням всіх моментів угоди з позивачем і лише у випадку погіршення його самопочуття та невідкладної потреби у грошових коштах, відповідно до тексту довіреності ОСОБА_2 була уповноважена продати земельну ділянку за ціною та на умовах, які попередньо погоджені з позивачем, оскільки вказаних умов видана позивачем довіреність не містить. Оскільки право продажу спірної земельної ділянки було передбачено довіреністю, а дії представника здійснювалися в межах наданих їй повноважень, за відсутності інших належних доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем укладення оспорюваного договору купівлі-продажу під впливом обману або ж внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2 з ОСОБА_3 . Посилання заявника в апеляційній скарзі на передчасність висновку суду першої інстанції про те, що ціна за якою була продана спірна земельна ділянка відповідає ринковій вартості такої земельної ділянки, як і його твердження про те, що спірна земельна ділянка була продана за ціною, яка точно співпадає з вартістю, визначеною у відповідному звіті про оцінку земельної ділянки, не мають правового значення для вирішення даного спору та ніяким чином не впливають на дійсність оспорюваного договору. Ціна земельної ділянки була визначена за експертною грошовою оцінкою, що проводилася суб`єктом господарювання, який є суб`єктом оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до закону. Продаж земельної ділянки за ціною, визначеною у звіті про її оцінку, не свідчить про наявність злочинної домовленості при укладенні договору купівлі-продажу або введення позивача в оману. Відповідно до ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі, зокрема, для з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зважаючи на предмет позову та встановлені обставини справи, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання сторони позивача про призначення у справі оціночно-земельної експертизи, оскільки її висновки в будь-якому випадку, не вплинули б на результат розгляду справи. Посилання позивача на можливість введення ОСОБА_3 відповідачкою ОСОБА_2 в оману, якщо вона повідомляла ОСОБА_3 , що позивач надав згоду на вчинення такого правочину та бажає настання відповідних наслідків, є припущеннями позивача, на яких не може ґрунтуватись судове рішення. Зважаючи на те, що укладаючи 03.04.2019 оспорюваний договір купівлі-продажу ОСОБА_2 діяла в межах визначених ОСОБА_1 у довіреності повноважень, об`єктивних і переконливих доказів існування злочинної змови ОСОБА_2 з ОСОБА_3 та/або введення останнього в оману суду не надано, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.04.2019 недійсним. Враховуючи, що інші позовні вимоги, зокрема про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05.07.2019, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , скасування державної реєстрації права власності останніх на земельну ділянку і визнання права власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_1 , позивачем заявлені як похідні, районний суд вірно відмовив у їх задоволенні. За вказаних обставин, відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26.05.2020 підлягає залишенню без змін. Однак є слушними доводи заявника, що стосуються обґрунтованості ухвалення додаткового рішення у справі, зважаючи на таке. Ухвалюючи додаткове рішення у даній справі, районний суд, враховуючи заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та вимоги п. 1, 4 ч. 4 ст. 137 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності та справедливості, дійшов висновку про стягнення на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 6 000 грн, по 2 000 грн на користь кожного із відповідачів. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України). Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Представництво у суді відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвокат Шевченко О.А. здійснював відповідно до ордерів на надання правової допомоги серії ЧН № 107106 від 31.01.2020, серії ЧН № 107107 від 01.02.2020 та серії ЧН № 107108 від 03.02.2020, виданих на підставі договорів про надання правової допомоги № 03/20, № 04/20 та № 5/20 від 23.01.2020 відповідно (т. 1 а.с. 69-70, 91-92, 138-139, 226-231). Згідно до акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 31.05.2020 за договором про надання правничої допомоги № 3/20 від 23.01.2020 сукупна вартість наданих адвокатом послуг клієнту ОСОБА_2 становить 8 000 грн (т. 1 а.с. 232). Згідно до акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 31.05.2020 за договором про надання правничої допомоги № 4/20 від 23.01.2020 сукупна вартість наданих адвокатом послуг клієнту ОСОБА_3 становить 8 000 грн (т. 1 а.с. 233). Згідно до акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 31.05.2020 за договором про надання правничої допомоги № 5/20 від 23.01.2020 сукупна вартість наданих адвокатом послуг клієнту ОСОБА_4 становить 8 000 грн (т. 1 а.с. 234). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність у матеріалах справи документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оформлених у встановленому законом порядку. За відсутності вказаних документів додаткове рішення суду є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального законодавства та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви відповідачів про ухвалення додаткового рішення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - ОСОБА_5 , - задовольнити частково. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2020 року - залишити без змін. Додаткове рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2020 року - скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , поданої їх представником - адвокатом Шевченком Олександром Анатолійовичем, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину, скасування реєстрації, витребування майна та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 листопада 2020 року. Головуюча Судді: