Постанова 4813 № 522/18941/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5123/20 Номер справи місцевого суду: 522/18941/15-ц Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.11.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи: 522/18941/15-ц Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/5123/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюк О.В., Таварткіладзе О.М., - за участю секретаря судового засідання - Бикової К.А., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором займу, за апеляційною ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бойчука А.Ю. о 16 годині 27 хвилині 24 червня 2016 року, встановив: У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому з врахуванням уточнень просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі - 1 693 452, 00 грн.. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 28 жовтня 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено письмовий договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі - 28 175, 00 грн., що еквівалентно - 3 500, 00 дол. США, зі сплатою 36 % річних за користування грошовими коштами на строк - 24 місяці. У разі наявності заборгованості за договором станом на 28 жовтня 2013 року ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати 120 % річних до повного погашення боргу. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 належним чином не виконав умови договору та не повернув позику в обумовлений у ньому строк, ОСОБА_1 просить позов задовольнити (Т. 1, а. с. 2, 94, 101). У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги позову. ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував. Просив відмовити у його задоволенні (Т. 1, а. с. 115 - 118). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що між ним та відповідачем існували договірні правовідносини, пов`язані з наданням ним позики, відтак відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 123 - 124). Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 25 жовтня 2011 року у розмірі - 28 175, 00 грн. та проценти за користування позикою у розмірі - 32 561, 99 грн., а всього - 60 736, 99 грн.. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами 25 жовтня 2011 року укладено письмовий договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу у борг - 28 172, 00 грн. на строк 24 місяці та сплатою - 36 % річних за користування позикою. Оскільки ОСОБА_2 в обумовлений договором строк не повернув отримані у борг кошти, з нього на користь позивача підлягає стягненню борг за договором позики у розмірі - 28 175, 00 грн.. Передбачена умовами договору сплата 120% річних за користування одержаними у борг грошовими коштами у разі наявності заборгованості після 28 жовтня 2013 року є неспівмірною з розміром отриманих у борг коштів, тому за період з 29 жовтня 2011 року по день ухвалення рішення - 08 листопада 2016 року з відповідача на користь позивача підлягають стягненню річні за користування позикою, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, які становлять - 32 561, 99 грн. (Т. 1, а. с. 173 - 176). Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова касаційного суду мотивована тим, що суди встановили, що сторони під час укладення договору позики досягли згоди щодо його істотних умов, що підтверджується їх власноручними підписами. Спірний договір чи його окремі положення в установленому порядку не визнані недійсними. Частково задовольняючи позов та зменшуючи розмір процентів за користування позикою, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що визначення у договорі позики умови про сплату 120 % річних за користування нею порушує суть права на користування позикою та вказаний розмір процентів є неспівмірним з розміром отриманих у борг грошових коштів. Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що положеннями ЦК України не передбачена можливість зменшення розміру процентів за користування позикою, сплата яких визначена умовами договору. Відповідно до ч. 2 ст. 213, п. 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України 2004 року законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Однак в порушення вимог наведених правових норм в оскаржуваному рішенні апеляційний суд допустив порушення норм матеріального права та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову (Т. 2, а. с. 54 - 57 зворотна сторона). Під час нового розгляду справи апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким ухвалити нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі - 1 693 452, 00 грн.. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт в апеляційній скарзі вказує на низку обставин щодо наявності між сторонами укладеного договору позики, за умовами якого позивач надав відповідачу у борг у розмірі - 28 172, 00 грн. на строк 24 місяці та сплатою 36 % річних за користування позикою. Зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про недоведеність існування договірних правовідносин між сторонами по справі. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надійшло. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). На підставі рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), рішення Ради суддів України за №19 від 17 березня 2020 року, постанови головного державного санітарного лікаря України №16 від 09 травня 2020 року, рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації від 15 жовтня 2020 року, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в місті Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду ухвалено розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду». Пунктами 1, 5, 12 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний», зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Це розпорядження набрало чинності з 26 жовтня 2020 року. Отже, вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину, установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний». Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Між тим, заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надійшло. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, відсутність клопотань учасників справи про відкладення розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, відсутність обґрунтованих посилань учасниками справи на об`єктивну неможливість здійснення процесуальних прав у зв`язку з обмеженнями, запровадженими у зв`язку з карантином, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції щодо недоведеності існування договірних правовідносин між сторонами по справі. Вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів невірно встановив обставини по справі, дійшов неправильного вищезазначеного висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. 61 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 534, 535, 546, 553, 554, 610, 612, 629, 625, 1054 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 2, 82, 263, 264 ЦПК України) права. На підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 28 жовтня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали письмовий договір позики, за умовами якого останній отримав у борг 28 172, 00 грн. під 36 % річних на 24 місяці зі встановленням плати за користування позикою у розмірі 36% річних (три відсотки в місяць - 850 грн.) на строк 24 місяці. Цього ж дня відповідач отримав зазначені кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером. Факт підписання вказаного договору та отримання грошових коштів ОСОБА_2 не заперечувалися. Відповідно до пункту 8.1. договору позики він діє до повного виконання позичальником зобов`язань за договором. Згідно з пунктом 9.5. договору якщо після 28 жовтня 2013 року залишається заборгованість за договором, незалежно від причин її виникнення, на всю суму заборгованості діє ставка у розмірі 120 % річних. ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, отримані у борг грошові кошти не повернув. Між сторонами виникли правовідносини з договору позики. Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України). За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст. ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України). У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Ідентичні правила вищенаведеним приписам містить ЦК України 2004 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин). Частиною 2 ст. 16 ЦК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) зокрема передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути захист цивільного права або інтересу способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Встановлено, що сторони під час укладення договору позики досягли згоди щодо його істотних умов, що підтверджується їх власноручними підписами. Спірний договір чи його окремі положення в установленому порядку не визнані недійсними. Отже, доводи апеляційної скарги щодо наявності між сторонами правовідносин з договору позики є обґрунтованими. Висновок суду першої інстанції про недоведеність існування договірних правовідносин між сторонами по справі є помилковим. Таким чином, виходячи з умов договору позики, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики станом на 17.05.2016 року, згідно останніх уточнень розміру заборгованості, зроблених ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції (Т. 1, а. с. 101): 1) тіло боргу (позики) - 28 175,00 грн.; 2) проценти за користування позикою всього - 106 615,50 грн., у тому числі: - за період з 29.10.2011 року по 28.10.2013 року - 20 400,00 грн. = 850,00 грн. х 24 місяці; - за період з 29.10.2013 року по 17.05.2016 року - 86 215,50 грн. = 2 817,50 грн. х 30 міс.18 днів.; 3) пеня за 12 місяців становить - 177 298,30 грн. = 485,75 грн. х 365 днів. Вказаний розмір пені значно перевищує розмір боргу по тілу позики та процентам. Тому, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України колегія суддів приходить до висновку про можливість її зменшення до - 134 790,50 грн. = 28 175,00 грн. (тіло позики) + 106 615,50 грн. (проценти). Всього підлягає стягненню заборгованість за договором позики станом на 17.05.2016 року в розмірі - 269 581,00 грн. = 28 175,00 грн. (тіло позики) + 106 615,50 грн. (проценти) + 134 790,50 грн. (пеня). Уточненні ОСОБА_1 позовні вимоги щодо розміру заборгованості станом на 23.06.2016 року, зроблені ним в апеляційному суді (Т. 1, а. с. 160 - 160 зворотна сторона), колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з положень ст. 367 ЦПК України. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, частково, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пунктів 3, 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 за вищевказаного обґрунтування. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат. Керуючись статтями 133, 141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним/відмовленим у задоволенні позовним вимогам: 1) з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання позову, оскільки ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору за подання позову (Т. 1, а. с. 8) пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі - 1 766,10 грн. = 6 090,00 грн. х 29%; 2) ) з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 за подання останнім апеляційної скарги (Т. 1, а. с. 141) пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі - 1 942,71 грн. = 6 699,00 грн. х 29%; 3) з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 за подання останнім касаційної скарги (Т. 2, а. с. 23) пропорційно відмовленим у задоволенні позовним вимогам - 5 188,68 грн. = 7 308,00 грн. х 71%. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження вищевказаних судових рішень зазначені в частині 2 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2016 року- скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) суму боргу за договором займу від 28 жовтня 2011 року, станом на 17 травня 2016 року у загальному розмірі - 269 581 (двісті шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят одна) грн. 00 коп., яка складається з: - заборгованість за тілом позики - 28 175 (двадцять вісім тисяч сто сімдесят п`ять) грн. 00 коп.; - заборгованість по процентам - 106 615 (сто шість тисяч шістсот п`ятнадцять) грн. 50 коп.; - пеня - 134 790 (сто тридцять чотири тисячі сімсот дев`яносто) грн. 13 коп.. В решті позову - відмовити. Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі - 1 942 (одна тисяча дев`ятсот сорок дві) грн. 71 коп.. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 )на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі - 5 188 (п`ять тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 68 коп.. Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )в дохід держави судовий збір у сумі - 1 766 (одна тисяча сімсот шістдесят шість) грн. 10 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 25 листопада 2020 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе