Постанова 4804 № 227/1212/20

Єдиний унікальний номер 227/1212/20 Номер провадження 22-ц/804/3332/20 П О С Т А Н О В А Іменем У К Р А Ї Н И 25 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд колегією в складі: Суддів Никифоряка Л.П. (доповідач), Космачевської Т.В., Папоян В.В., розглянувши в м. Бахмут цивільну справу без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати та компенсації, в якій подано апеляційну скаргу Акціонерним товариством «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2020 року (головуючий у суді 1 інстанції Хандурін В.В.), - ВСТАНОВИВ: 30 березня 2020 року ОСОБА_1 подала позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця»-Товариства в якому виклала вимоги про стягнення заробітної плати з березня по липень 2017 року в розмірі 17 205,77грн. В обґрунтування позову заявник посилалась на те, що вона перебувала у трудових відносинах з Товариством по 17 липня 2017 року, про що має відповідний запис у трудовій книжці, та у вказаний період виконувала роботу згідно своїх посадових обов`язків і була звільнена з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, однак в день звільнення роботодавець не виплатив заробітну платню що належала працівнику. Також з огляду на порушення строків виплати заробітної плати працівник просила захистити її право на компенсацію втрати частини доходів і стягнути з Товариства компенсацію в загальному розмірі 3 738,02грн. У відзиві на позовну заяву від 12 червня 2020 року /а.с.91-130/ представник Товариства зазначав, що за першу половину березня 2017 року ОСОБА_1 нарахований аванс в сумі 246,00грн, який виплачено, що підтверджено касовим ордером від 18 вересня 2017 року. Згідно відзиву, за період з березня по липень 2017 року інша заборгованість із заробітної плати у позивача відсутня, так як нарахування заробітної плати за березень (другу половину березня) - липень 2017 року Товариством не здійснювалось через відсутність первинних документів, а надані позивачем докази виготовлені на непідконтрольній українській владі території. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року в сумі 16 900,18грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 937,14грн та вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат. В апеляційній скарзі Товариство просило скасувати рішення та відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що судом неправильно застосовані норми матеріального права та визнані встановленими обставини, які позивачем не підтверджені, оскільки позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період і не надано доказів на підтвердження своїх вимог. Позивачем не надані документи на підтвердження виконання роботи за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Заявник стверджував про те, що не підтверджено обставин щодо виконання ОСОБА_1 службових обов`язків та обставин щодо перебування на робочому місці, яке знаходиться на території тимчасово непідконтрольній Україні, з огляду на що, відсутні підстави для нарахування заробітної плати за вказаний період. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що суд не врахував висновок торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року яким щодо ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території непідконтрольній українській владі, які унеможливили виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. На час розгляду справи відзив не надходив. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Товариством до 17 липня 2017 року та була звільнена у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України /копія трудової книжки а.с.6-16, наказ про припинення трудового договору № 6263/ДН - ОС а.с.18/. Товариство у період часу з березня 2017 року по липень 2017 року продовжувало діяльність та працівник ОСОБА_1 працювала машиністом компресорних установок виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», якій нарахована заробітна плата з березня 2017 року по липень 2017 року розмір якої склав: за березень 3 401,67грн (при 91 відпрацьованих годинах та 61 годинах простою); за квітень 1 646,62грн (при 157 годинах простою); за травень 1 821,26грн (при 159 годинах простою); за червень 0,00грн (при 159 годинах простою); за липень 10 336,22грн, з яких, компенсація за невикористану відпустку 5637,32грн та вихідна допомога 4 489,18грн /розрахунок заробітної плати за березень-липень 2017 року а.с.27-31/. Наказом № 236/ДНД від 17 березня 2017 року на Товаристві встановлено початок простою з 20 березня 2017 року /а.с.17/. За змістом довідки про доходи Товариства від 22 травня 2020 року ОСОБА_1 машиністу компресорних установок 3 розряду виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» за березень 2017 року була нарахована заробітна плата в розмірі 305,59грн за фактичну кількість відпрацьованих годин - 0; 59,59грн утримано та до видачі визначено 246,00грн /а.с.55/. Відомість на видачу грошей № 2164 від 18 вересня 2017 року містить інформацію про те, що ОСОБА_1 своїм підписом засвідчила отримання депонованої заробітної плати від Товариства за першу половину березня 2017 року в загальному розмірі 246,00грн /а.с.115/. У той же час, страхувальник Регіональна філія «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надав в Пенсійний фонд України індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 які внесені до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до яких за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року для нарахування пенсії брався 31 трудовий день, який включено в страховий стаж та вказано розмір заробітної плати в сумі 3401,67; за звітній період з квітня по липень жодних відомостей страхувальником не внесено /довідка ПФУ за формою ОК-5 а.с.44/. Висновком торгово-промислової палати України визнано настання форс-мажорних обставин для відповідача з 20 березня 2017 року /а.с.97-113/. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Частина 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» гарантує працівнику право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив із того, що відповідач, в порушення вимог статті 116 КЗпП України не провів розрахунок з позивачем при звільненні. Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що безпосереднє місце роботи позивача знаходиться в зоні проведення воєнних дій на території тимчасово непідконтрольній Україні та саме ця обставина призвела до порушення прав позивача щодо своєчасного розрахунку при звільненні та свідчить про відсутність вини в діях Товариства, оскільки відсутні відомості щодо виходів, відпрацьованого часу та фактично виконуваної працівником роботи. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав що, обов`язок здійснювати облік робочого часу, нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік покладено на працедавця, та саме останній повинен забезпечити неухильне виконання вимог трудового законодавства України. Беззаперечним є та обставина що в період часу з березня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач та відповідач перебували у трудових відносинах та позивач мав правомірні і законні очікування на оплату своєї праці. Працівник в обґрунтування своїх вимог вказувала на те, що в період часу з березня 2017 року по 17 липня 2017 року вона продовжувала виконувати роботу визначену трудовим договором та при цьому посилалася на докази, які спромоглася отримати враховуючи обставини що склалися. Відповідно до норм статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Товариство свої заперечення проти позовних вимог обґрунтовувало довідкою від 22 травня 2020 року №846/2 в якій зазначено, що заборгованість станом на день звільнення відсутня, оскільки згідно відомостей на виплату грошей ОСОБА_1 за березень отримала 246,00грн /а.с.114-115/); однак така інформація не узгоджується із відомостями наданими Товариством до Пенсійного фонду України, які внесені до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно яких розмір нарахованої Товариством заробітної плати працівнику ОСОБА_1 становив суму (3 401,67грн) та для нарахування пенсії ОСОБА_1 за березень 2017 року брався 31 трудовий день. Тобто докази надані Товариством враховані судом першої інстанції та містять протиріччя які не спростовано в ході судового розгляду. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Товариством не доведено належними та допустимими доказами відсутності заборгованості із виплати заробітної плати перед позивачем у розмірі 16 900,18грн. Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /частини 1,3 статті 77, частина 2 статті 78 ЦПК України/. Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за березень-липень 2017 року які Товариство надало до Пенсійного фонду України та які містяться в довідці по формі ОК-5 по своїй суті не замінюють відомість про виплату грошей на отримання працівником спірних сум чи іншого документу за змістом якого можна дійти висновку про фактичну виплату працівнику заробітної плати. За змістом частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/. Та обґрунтування Товариства щодо відсутності заборгованості по заробітній платі за березень-квітень 2017 року ґрунтуються на припущеннях з приводу того, що Товариство безумовно дотрималося чинного законодавства з приводу внесення відомостей до ПФУ і добросовісного виконання вимог законодавства з приводу черговості дій з безпосередньої виплати заробітної плати працівникам та внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період. Визначальним у даній справі є не безпосередньо факт внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з березня по липень 2017 року які містяться в довідці по формі ОК-5, а встановлення обставин про виплату саме працівнику коштів в розмірі що визначений в розрахунках за березень-липень 2017 року. Докази наявні у справі навпаки спростовують зміст довідки по формі ОК-5 та довідки Товариства про доходи. В підтвердження таких висновків апеляційного суду свідчить також та обставина що за змістом довідки по формі ОК-5 до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року вже були внесенні Товариством відомості про розмір заробітної плати в сумі 3401,67, з яких згідно Відомості на виплату грошей № 2164 тільки частина в розмірі 246,00грн були безпосередньо виплачені працівнику ОСОБА_1 та тільки 18 вересня 2017 року. У той же час, відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи якими, згідно положень статті 174 ЦПК України є також відзив на позовну заяву. Товариство у відзиві на позовну заяву фактично не заперечувало обставин з приводу того, що Товариство виплатило заробітну плату ОСОБА_1 тільки за першу половину березня 2017 року як аванс в іншій сумі ніж та що визначена в Довідці про доходи сумі 246,00грн, в підтвердження чого надано відомість на виплату грошей, підставою для виплати стали ті самі розрахунки за відповідний період. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем за березень - липень 2017 року в сумі 16 900,18грн, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що аргументи заявника апеляційної скарги щодо недостовірності наявних і наданих позивачем документів не підтверджено, оскільки відповідачем не спростовано, що письмові докази, в тому числі Розрахунки заробітної плати є неналежними доказами. Доводи про відсутність первинної документації, що унеможливлює нарахування заробітної плати та інших виплат за березень липень 2017 року, не можуть бути підставою відмови працівнику у виплаті заробітної плати, оскільки підтверджено, що працівник виконувала покладені на неї обов`язки згідно трудового договору за що була нарахована заробітна плата, також інші виплати що підтверджено відповідними докази. Та вирішальним для результатів розгляду даної справи суд апеляційної інстанції вважає те, що обставини на які посилається відповідач, щодо здійснення діяльності на території тимчасово непідконтрольній Україні виникли не з 16 січня 2018 року як визначено висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2, а мали місце, що загальновідомо у період з 14 квітня 2014 року в населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, згідно з положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та суд апеляційної інстанції виходить з того, що Товариство, яке на час проведення антитерористичної операції продовжувало здійснювати діяльність на території непідконтрольній Україні визначивши свої права та реалізовуючи їх за своїм розсудом повинно відповідати за негативні наслідки від такої діяльності. З огляду на зазначене, суд першої інстанції належним чином відреагував на аргументи відповідача щодо достовірності та надійності наданих позивачем документальних доказів та обґрунтовано вважав, що відповідач у жодний належний спосіб не спростував наявні в письмових доказах відомості. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач за обставини що склалися не має практичної доступної для неї можливості для виправлення встановленого в її справі порушення щодо розміру та строків здійснення з нею розрахунків при звільненні в спосіб інший ніж шляхом судового тлумачення та постановлення рішення судом. Тому рішення в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та інших платежів, відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду в частині задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25 листопад 2020 року. Судді: