Постанова 4824 № 756/10025/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/12745/2020 справа № 756/10025/18 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі: Суддя - доповідач: Андрієнко А.М. Суддів: Соколової В.В. Поліщук Н.В. При секретарі Дроздовій Ж.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва, постановленого суддею Яценко Н.О. 22 червня 2020 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби в м. Києві та Київської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, У С Т А Н О В И Л А : В серпні 2018 року заявник звернулася до суду з заявоюпро встановлення факту, що має юридичне значення, обґрунтовуючи тим, що в червні 1998 року прибула з Республіки Азербайджан на територію України разом з батьками (матір`ю - ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3 ). З вересня 1998 року по 2006 рік навчалась в середній школі № 2 м. Києва та проживала з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З 15 грудня 1999 року по 26 травня 2006 року навчалась в Київській дитячій музичній школі №31, про що отримала свідоцтво. З 2006 по 2008 роки навчалась в школі № 328 м. Києва. Там же отримала атестат про закінчення 11 класів. З 2008 по 2014 роки навчалась в Київському Міжнародному Університеті. В грудні 2007 року за місцем проживання батька заявниці в Генічеському РВ УМВС України в Херсонській області отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 від 05.12.2007 року, про що зроблена відмітка в свідоцтві про народження. 15.07.2008 року в виданому Генічеським РВ УМВС України в Херсонській області паспорті зроблена відмітка про зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому 28.05.2010 року Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві Заявниця зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , про що також зроблена відмітка в паспорті. З паспортом заявниця отримала ідентифікаційний код в ДПІ в Оболонському районі м. Києва 28.03.2008 року. В травні 2016 року їй виповнилось 25 років, тому звернулась до Оболонського РВ ГУ ДМС України в м. Києві для вклеювання фотографії в паспорт, на що листом від 27.09.16 № 6/вх. 1953-16 Оболонського РВ ГУ ДМС України в м. Києві повідомлено, що ще в жовтні 2008 року її паспорт громадянина України визнано недійсним. При цьому висновок щодо перевірки факту незаконного документування паспортом громадянина України від жовтня 2008 року не надано, посилаючись на його втрату. Лише листом Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 06.03.18 № 6501.3-3548/65.3-18 надано «новий» висновок від 16.01.18, відповідно до якого паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 від 05.12.07 визнано недійсним. Лист від 06.03.18 № 6501.3-3548/65.3-18 отримала 14.03.2018 року. У висновку зазначено, що вона незаконно документована паспортом громадянина України через недбале виконання посадових обов`язків працівниками Генічеського СГІРФО УМВС України в Херсонській області, а визначити конкретних осіб, винних в допущенні даного порушення не має можливості, оскільки керівник органу звільнений з органів внутрішніх справ. Заявник звернулася до Уповноваженого ВР України з прав людини та до президента України з проханням поновити громадянство України, оскільки: з 2008 року по 2016 рік її не повідомлялось про те, що її паспорт визнано недійсним та вона не знала про його недійсність; документування паспортом громадянина України здійснено через помилку службових осіб Генічеського СГІРФО УМВС України в Херсонській області; вона все своє свідоме життя прожила на території України, отримала середню та вищу освіту в Україні, жила та поводила себе як громадянка України; в державі громадянства вона не має роботи, місця проживання, не знає азербайджанської мови, не має рідних та знайомих в Азербайджані. В листі від 27.04.18 №М-5500-18/6.1/1575-18 ДМС України, зовсім не надано правової оцінки наслідків помилки працівників Генічеського СГІРФО УМВС України в Херсонській області. В листі від 02.05.18 № 2/9-МЗ14590.18/26-03 Уповноваженого Верховної Ради з прав людини зазначено, що такі дії органі ДМС України є неприпустимими та ганебними. Вважає, що з червня 1998 року (з часу прибуття на територію України з батьками по 27.09.2016 року (до часу, коли Оболонським РВ ГУ ДМС України в м. Києві повідомлено про недійсність паспорту), вона перебувала на території України на законних підставах, адже: про прийняте рішення про недійсність паспорту її вчасно не повідомлено; Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області визначило винних в прийнятті рішення про документування паспортом громадянина України - це співробітники Генічеського СГІРФО УМВС України в Херсонській області, а не вона; за період з грудня 2008 року по 27.09.2016 рік жоден державний орган не надав підстави їй сумніватися в тому, що вона є громадянкою України; вона вільно користувалася паспортом протягом періоду з грудня 2008 року по вересень 2016 року. Зазначає, що через недбале ставлення співробітників Генічеського СГІРФО УМВС України в Херсонській області до виконання своїх службових обов`язків, що виявилось в її документуванні паспортом громадянина України заявницю та у неповідомленні про його недійсність вона позбавлена права на громадянство, на можливість і далі жити, працювати, навчатись в Україні. Повернутись до Азербайджану не може, оскільки там у неї немає засобів до існування, житла, роботи, знайомих та рідних. Вона не знає азербайджанської мови, не отримувала жодного паспортного документу Республіки Азербайджан. Оскільки паспортом громадянина України для виїзду за кордон вона не документована, тому, в зазначений період вона перебувала на території України безперервно. Встановлення факту законного безперервного перебування в Україні їй необхідно для того, щоб бути прийнятою до громадянства України, в порядку ст. 9 Закону України «Про громадянство», шляхом подання необхідних документів до ГУ ДМС у м. Києві. З листа Уповноваженого ВР України з прав людини вбачається, що практика ДМС України про позбавлення осіб громадянства України, після того, як людина перебувала у цьому статусі десятки років є непоодинокою, однак, вона є неправильною та такою, що порушує принцип правової визначеності, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Просить суд встановити факт законного безперервного її, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України з червня 1998 по 27.09.2016 року. В подальшому заявник уточнила заяву та просила суд встановити факт законного безперервного перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України з червня 1998 року по 14 березня 2018 року . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року у задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби в м. Києві та Київської області, про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про встановлення факту законного безперервного перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України з червня 1998 року по 14 березня 2018 року, мотивуючи тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та не доведено обставини, що мають значення для справи. Вказує, що судом відмовлено в задоволенні заяви з підстав, які неможливо встановити через відсутність нормативного регулювання законності перебування батьків заявника на території України з 1998 року, крім того, інформація з реєстрів та відповідні документи за 20 років знищені за закінченням терміну зберігання. Заявниця та її представник у суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представник заінтересованої особи просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази законного безперервного перебування заявника на території України з червня 1998 року по 14.03.2018 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 у м.Ганжа, Азербайджан, про що свідчить свідоцтво про народження. Батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 (а.с. 9) З наданих заявником письмових доказів вбачається, що з вересня 1998 року по 2006 рік ОСОБА_1 навчалась в середній школі № 2 м. Києва та, як вказує, проживала з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З 15 грудня 1999 року по 26 травня 2006 року навчалась в Київській дитячій музичній школі №31, про що отримала свідоцтво. З 2006 по 2008 роки навчалась в школі № 328 м. Києва. Там же отримала атестат про закінчення 11 класів. З 2008 по 2014 роки навчалась в Київському Міжнародному Університеті. В грудні 2007 року за місцем проживання батька заявниці в Генічеському РВ УМВС України в Херсонській області отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 від 05.12.2007 року, про що зроблена відмітка в свідоцтві про народження. 15.07.2008 року в виданому Генічеським РВ УМВС України в Херсонській області паспорті зроблена відмітка про зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому 28.05.2010 року Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві Заявниця зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , про що також зроблена відмітка в паспорті. З паспортом заявниця отримала ідентифікаційний код в ДПІ в Оболонському районі м. Києва 28.03.2008 року. В травні 2016 року їй виповнилось 25 років, тому звернулась до Оболонського РВ ГУ ДМС України в м. Києві для вклеювання фотографії в паспорт, на що листом від 27.09.16 № 6/вх. 1953-16 Оболонського РВ ГУ ДМС України в м. Києві повідомлено, що ще в жовтні 2008 року її паспорт громадянина України визнано недійсним. У висновку зазначено, що заявник незаконно документована паспортом громадянина України через недбале виконання посадових обов`язків працівниками Генічеського СГІРФО УМВС України в Херсонській області, а визначити конкретних осіб, винних в допущенні даного порушення не має можливості, оскільки керівник органу звільнений з органів, внутрішніх справ. 12.03.2020 року судом першої інстанції витребовувалася інформація стосовно запису про шлюб № 2395 від 09.11.2006 року матері заявника. З актового запису про шлюб убачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , держава Азербайджанська Республіка, м. Ганжа, Азербайджанської республіки, проживання: м. Ганжа. Мати заявника паспортом громадянина України не документована. У суду відсутні докази і щодо законного перебування батька заявника на територіїУкраїни саме з червня 1998 року. Для встановлення факту законного безперервного перебування малолітньої дитини на території держави України в першу чергу слід встановити законність перебування її батьків на території України, проте вказані обставини судом не встановлені. Встановлення юридичного факту заявнику необхідно для отримання громадянства України та відповідно для отримання паспорта громадянина України. Так, у порядку ч. 2 ст. 293 ЦПК України (в редакції Закону від 03.10.2017 року), суди встановлюють факти, що мають юридичне значення. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до п. 1,2 ч. 1ст. 3 цього Закону. При цьому питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, крім Закону України «Про громадянство України», також Указом Президента України від 27 березня 2001р. № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень». Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001р. № 215/2001 в редакції від 27 червня 2006р. № 588/2006, передбачає, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до п.1ст. 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає до відповідного органу заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням, зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. Прийняття до громадянства України дитини, яка проживає в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка відповідно до цього Закону є її законним представником і має дозвіл на імміграцію в Україну, здійснюється без урахування умов, передбачених пунктами 1, 3-6 частини другої цієї статті. Дозвіл на імміграцію в Україну не вимагається, якщо законним представником дитини є особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, або іноземець чи особа без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 року) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні. Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» та Порядку заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду. Ст. 1 Закону України «Про громадянство України» дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах», а саме: «проживання на території України на законних підставах» - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні; «безперервне проживання на території України» - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні (абзац 10 статті 1 Закону України «Про громадянство України»). Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території У країни (абзац 11 статті 1 Закону України «Про громадянство України»). При цьому батьки заявника є громадянами Азербайджану, у зв`язку з чим їх проживання на території України підпадає під дію Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в частині законності проживання на території України. Відповідно до частини 17 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Відповідно до частини 18 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Як вбачається з матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в Азербайджані. Заявником не надано жодних відомостей щодо законності підстав постійного проживання на території України, документів про постійну чи тимчасову прописку на території України, або про реєстрацію на території України паспорту батьків на вказаний період часу. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим та не може бути скасоване з підстав, зазначених в апеляційній скарзі, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови виготовлено 24 листопада 2020 року. Суддя - доповідач: Судді: