Ухвала КЦС ВС № 490/7708/18

Ухвала 28 жовтня 2020 року м. Київ справа № 490/7708/18 провадження № 61-10797вно20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. С., Погрібного С. О. Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-соціальної допомоги № 5», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-соціальної допомоги № 5» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-соціальної допомоги № 5» про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» (далі - КНП ММР «ЦПМСД № 5», Центр), у якому просив: - скасувати наказ головного лікаря комунального закладу Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» (далі - КЗ ММР «ЦПМСД № 5») від 20 серпня 2018 року № 286-к «Про звільнення з роботи внутрішнього сумісника», яким його було звільнено з роботи з 20 серпня 2018 року як сторожа Центру, внутрішнього сумісника, у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); - скасувати наказ головного лікаря КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 20 серпня 2018 року № 287-к «Про звільнення з роботи», яким його було звільнено з 20 серпня 2018 року як сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України); - поновити його як внутрішнього сумісника на посаді сторожа у КНП ММР «ЦПМСД № 5», починаючи з 20 серпня 2018 року; - поновити його за основним місцем роботи на посаді сторожа у КНП ММР «ЦПМСД № 5», починаючи з 20 серпня 2018 року; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 20 серпня 2018 року. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 24 грудня 2001 року до 20 серпня 2018 року він працював на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу №

1. Із 22 листопада 2017 року його тимчасово переміщено на посаду сторожа КНП ММР «ЦПМСД № 5». Надалі тимчасові переміщення відбувалися неодноразово. 20 січня 2018 року він був прийнятий внутрішнім сумісником на посаду сторожа Центру. Наказом головного лікаря Центру з 15 серпня 2018 року зі штатного розпису виведені посади сторожів, зокрема й посада сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, а 18 липня 2018 року його попереджено про скорочення посади. 20 серпня 2018 року наказом головного лікаря № 286-к його звільнено з посади сторожа Центру як внутрішнього сумісника за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України та в той же день наказом № 287-к звільнено з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивач стверджував, що накази про його звільнення прийняті відповідачем з порушенням норм КЗпП України, оскільки звільнення фактично не пов`язано з реорганізацією установи та належним чином не обґрунтовано. При звільненні роботодавець не пропонував йому жодних посад та не врахував його переважного права на залишення на роботі, його звільнено з порушенням права на щорічну відпустку. Також він був незаконно переміщений на інше робоче місце, а договір на прийняття на посаду внутрішнього сумісника був укладений на невизначений строк, отже, його звільнення з цієї посади за закінченням строку дії трудового договору є необґрунтованим. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач при звільненні позивача діяв відповідно до норм трудового законодавства, порушення трудових прав позивача при його звільненні не доведені, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу головного лікаря КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 20 серпня 2018 року № 287-к про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення цих вимог. Скасовано наказ головного лікаря КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 20 серпня 2018 року № 287-к про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 з 20 серпня 2018 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач був звільнений у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України саме з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, а не з посади сторожа Центру. Водночас при звільненні позивача з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 роботодавець не дотримався процедури, встановленої трудовим законодавством, зокрема статті 42 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки при звільненні відповідач не врахував переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі та не запропонував усіх вакантних посад у Центрі та його структурних підрозділах. Тому суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним. Водночас суд зазначив, що оскільки позивач наполягає на його поновленні виключно на посаді сторожа Центру та виключає можливість поновлення на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, то підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 відсутні, таке поновлення не відповідає волі позивача. Суд також відмовив у задоволенні позову в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимог про поновлення на роботі. Щодо вимог про поновлення позивача внутрішнім сумісником на посаді сторожа Центру, то суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивача з цієї посади відбулось відповідно до норм пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки про строковий характер такого трудового договору свідчить те, що в наказі відповідача від 01 лютого 2018 року зазначено, що такий трудовий договір укладається на час тимчасового переміщення, тобто закінчення договору зумовлюється конкретними обставинами, зазначеними в наказі відповідача від 27 червня 2017 року № 117-л. Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року в частині вирішення вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано. Позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 КНП ММР «ЦПМСД № 5» з 20 серпня 2018 року. Стягнуто з КНП ММР «ЦПМСД № 5» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 61 839,18 грн. У решті рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Короткий зміст вимог заяви У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява КНП ММР «ЦПМСД № 5» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року. На обґрунтування заяви посилається на те, що на адресу заявника надійшла претензія Миколаївського обласного центру зайнятості від 06 липня 2020 року № 1612/2-20М на суму 29 542,53 грн, у якій зазначалося, що Миколаївський обласний центр зайнятості у період з 25 вересня 2018 року до 19 вересня 2019 року виплатив ОСОБА_1 29 542,53 грн допомоги з безробіття. Проте відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. Позивач не повідомив суду той факт, що він перебував на обліку та отримував допомогу з безробіття, у матеріалах справи зазначена інформація відсутня, а відповідач дізнався про нарахування позивачу допомоги лише після отримання від Миколаївського обласного центр зайнятості претензії. Тому Верховний Суд, ухвалюючи постанову, зазначені обставини не врахував, що призвело до надмірного нарахування суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням наведеного, КНП ММР «ЦПМСД № 5» просить переглянути за нововиявленими обставинами постанову Верховного Суду від 15 квітня 2020 року та зменшити суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито провадження за заявою КНП ММР «ЦПМСД № 5» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та призначено справу до судового розгляду. Правове обґрунтування та висновки Верховного Суду Перевіривши доводи заяви КНП ММР «ЦПМСД № 5», Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалюючи своє рішення про задоволення позову в цій частині, Верховний Суд виходив з того, що установивши, що відповідач при звільненні позивача не врахував його переважного права на залишення на роботі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог статті 42 КЗпП України, у зв`язку з чим визнав незаконним наказ про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з посади сторожа амбулаторії сімейного типу №

1. Проте суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив суть предмета спору, яким є вимоги про поновлення на роботі, а не лише клопотання позивача про поновлення його на певній конкретній посаді. Встановивши незаконність наказу про звільнення позивача з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, апеляційний суд на підставі частини першої статті 235 КЗпП України мав поновити позивача на цій попередній роботі. Натомість апеляційний суд помилково відмовив у позові про поновлення на роботі в повному обсязі з мотивів відсутності клопотання позивача про поновлення його на конкретній посаді. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про поновлення позивача на роботі та про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі. Відповідно до частини п`ятої статті 423 ЦПК України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Отже, необхідними умовами для визначення відповідної обставини нововиявленою є те, що вона існувала на час розгляду справи; ця обставина не могла бути відома заявникові на час розгляду справи; вона входить до предмета доказування у справі та може вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової позовної вимоги або інших вимог на стадії виконання судового рішення. Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року). Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені КНП ММР «ЦПМСД № 5» у заяві обставини (виплата позивачу допомоги з безробіття) не можуть бути віднесені до нововиявлених, оскільки вони не відповідають усім необхідним умовам для віднесення їх до таких. Крім того, наведені обставини не впливають на правильність висновків Верховного Суду при вирішенні спору по суті з огляду на таке. Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), не знайшла підстав для відступлення від указаного правового висновку.. Викладені у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»роз`яснення були надані з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-15 «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». З урахуванням наведеного, посилання заявника про те, що суд касаційної інстанції має переглянути за нововиявленими обставинами рішення та зменшити розмір компенсації за час вимушеного прогулу з урахуванням виплати позивачу допомоги з безробіття, є безпідставними, оскільки наведені у заяві обставини не відносяться до нововиявлених, вони не відповідають усім необхідним умовам для віднесення їх до таких, а також наведені обставини не впливають на правильність висновків Верховного Суду під час вирішення касаційної скарги по суті. Відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не містить доводів, що свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 429 ЦПК України, для її задоволення та скасування судового рішення, що переглядається, а тому у задоволенні цієї заяви необхідно відмовити. Керуючись статтями 423, 429 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-соціальної допомоги № 5» про перегляд постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-соціальної допомоги № 5» про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Постанову Верховного Суду від 15 квітня 2020 року залишити в силі. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко