Постанова 4857 № 380/1018/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1018/20 пров. № А/857/8714/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Большакової О.О., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р., представника позивача Яценка С.А., представника ГУДФС у Львівській області Ярової А.А., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України про визнання неправомірними дій, скасування рішення, зобов`язання здійснити нарахування і виплату одноразової грошової допомоги,- суддя (судді) в суді першої інстанції - Гулик А.Г., час ухвалення рішення - 15:25:30, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - 19 червня 2020 року, В С Т А Н О В И В: 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просив: визнати неправомірними дії ДФС України та Головного управління ДФС у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України «Про міліцію»; визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України від 17 січня 2020 року №42/С/99-99-04-04-02-14 щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України «Про міліцію»; зобов`язати ДФС України та Головне управління ДФС у Львівській області здійснити нарахування і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України «Про міліцію» в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відмова ДФС України у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю працівника з підстав втрати чинності Закону України «Про міліцію» є протиправною, оскільки відповідні положення вказаного Закону застосовуються згідно з пунктом 15 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію». Крім цього, ДФС України безпідставно пов`язує отримання грошової допомоги з ухваленням судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Львівській області щодо відмови у наданні висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах державної податкової служби (податкової міліції). Визнано протиправним та скасовано рішення ДФС України від 17 січня 2020 року №42/С/99-99-04-04-02-14 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції. Зобов`язано Головне управління ДФС у Львівській області надати висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала в період проходження служби в податковій міліції відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року № 208-VІІІ та направити висновок щодо виплати грошової допомоги до Державної фіскальної служби України для прийняття рішення про призначення виплати. Зобов`язано Державну фіскальну службу України призначити до виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із ІІІ групою інвалідності, що настала в період проходження служби в податковій міліції відповідно до Закону України № 565-XII в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року № 208-VІІІ в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач подав всі наявні у нього необхідні відповідно до Порядку № 850 документи для складення висновку щодо виплати грошової допомоги, однак, ГУ ДФС у Львівській області безпідставно відмовило у складенні висновку щодо виплати грошової допомоги позивачу, чим порушило вимоги Порядку № 850, а тому дії ГУ ДФС у Львівській області є протиправними. Разом з тим, відсутні підстави для визнання протиправними дій ГУ ДФС у Львівській області щодо відмови у нарахуванні одноразової грошової допомоги, оскільки у відповідності до Порядку № 850 на ГУ ДФС у Львівській області не покладено такого обов`язку. З метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ДФС у Львівській області надати висновок щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала в період проходження служби в податковій міліції відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року №208-VІІІ та направити висновок щодо виплати грошової допомоги до Державної фіскальної служби України для прийняття рішення про призначення виплати. Рішення ДФС України від 17 січня 2020 року №42/С/99-99-04-04-02-14, яким ДФС України фактично відмовило у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, оскільки прийняте не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, є необґрунтованим, недобросовісним та непропорційним. Водночас, ДФС України не вчинила дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, а прийняла рішення про відмову у призначенні такої допомоги. Також, з метою повного та ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати ДФС України призначити до виплати позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із ІІІ групою інвалідності, що настала в період проходження служби в податковій міліції відповідно до Закону України № 565-XII в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року № 208-VІІІ в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Щодо зобов`язання ГУ ДФС у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України «Про міліцію» в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб то таке є передчасним, оскільки ДФС України не прийняло рішення про призначення такої допомоги у відповідності до пункту 9 Порядку №850. Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна фіскальна служба України подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції не поширюється на працівників податкової міліції, тому для проведення розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції згідно з даною постановою законні підстави відсутні. Аналогічно відсутні і підстави для виплати одноразово грошової допомоги по інвалідності працівникам податкової міліції, звільненим зі служби. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що питання виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі(смерті) або інвалідності працівника податкової міліції законодавчо урегульоване нормами п. 5 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та нормами ст. 23 Закону України «Про міліцію». Також, з 31 жовтня 2015 року умови призначення і розмір одноразової грошової допомоги визначаються не нормами Порядку № 707, а нормами Закону України «Про міліцію» та нормами Порядку № 850 і її розмір становить 150-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб. В судовому засіданні представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Представник ГУ ДФС у Львівській області апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. ДФС України та третя особа явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника ГУ ДФС у Львівській області, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, наказом ГУ ДФС у Львівській області від 30 вересня 2019 року № 551-о позивача звільнено з податкової міліції у запас за підпунктом «б» пункту 64 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України» з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів оперативного управління Головного управління ДФС у Львівській області. Відповідно до свідоцтва про хворобу № 202, виданого медичною (військово-лікарською) комісією від 26 вересня 2019 року, захворювання позивача пов`язане із проходженням військової служби. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 грудня 2019 року серії 12ААБ № 333181 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби. У довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 12 грудня 2019 року серії 12ААА № 011278 ступінь втрати професійної працездатності становить 45%. 16 грудня 2019 року позивач звернувся із заявою (рапортом) до ГУ ДФС у Львівській області, в якій просив провести виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що йому встановлено ІІІ групу інвалідності, пов`язану з проходженням служби в податковій міліції. До заяви позивач долучив: копію свідоцтва про хворобу від 26 вересня 2019 року № 202, копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 грудня 2019 року серії 12ААБ № 333181, копію довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 12 грудня 2019 року серії 12ААА №011278, копію довідки про грошове забезпечення для виплати одноразової грошової допомога від 16 грудня 2019 року № 602-05.0-31, копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків. Листом від 19 грудня 2019 року №1901/10/04.1-11 ГУ ДФС у Львівській області повідомило позивача про те, що виплата працівникам міліції одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності та втратою працездатності проводиться на підставі судових рішень, що набрали законної сили. 23 грудня 2019 року позивач звернувся із заявою (рапортом) до ДФС України, в якій просив провести виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що йому встановлено ІІІ групу інвалідності пов`язану з проходженням служби в податковій міліції. До заяви позивач долучив: копію свідоцтва про хворобу від 26 вересня 2019 року № 202, копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 грудня 2019 року серії 12ААБ № 333181, копію довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 12 грудня 2019 року серії 12ААА № 011278, копію довідки про грошове забезпечення для виплати одноразової грошової допомога від 16 грудня 2019 року № 602-05.0-31, копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків. Рішенням від 17 січня 2020 року №42/С/99-99-04-04-02-14 ДФС України відмовило у виплаті зазначеної допомоги, у зв`язку з недостатністю документів та судового рішення для виплати допомоги. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Львівській області щодо відмови у наданні висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах державної податкової служби (податкової міліції); визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 17 січня 2020 року №42/С/99-99-04-04-02-14 щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції; зобов`язання Головного управління ДФС у Львівській області надати висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала в період проходження служби в податкової міліції відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року № 208-VІІІ та направити висновок щодо виплати грошової допомоги до Державної фіскальної служби України для прийняття рішення про призначення виплати; зобов`язання Державної фіскальної служби України призначити до виплати одноразову грошову допомогу у зв`язку із ІІІ групою інвалідності, що настала в період проходження служби в податковій міліції відповідно до Закону України № 565-XII в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року № 208-VІІІ в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до п. 356.1 ст. 356 Податкового кодексу України, держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист». В силу ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Закон України «Про міліцію» втратив чинність 07 листопада 2015 року, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII. Пунктом 15 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850). Пунктом 2 Порядку №850 передбачено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 року №208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707. З матеріалів справи та довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №333121 слідує, що інвалідність ІІІ групи позивачу встановлена 12 грудня 2019 року, тобто після набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 року №208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» та Порядком №850, відтак, за позивачем, як колишнім працівником податкової міліції, якому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених Законом України «Про міліцію» та Порядком №850. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладеною в постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 580/103/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 441/722/16-а, від 28 лютого 2020 року у справі № 813/886/17, від 07 березня 2018 року у справі №464/5571/16-а, від 19 квітня 2018 року у справі №822/31/18, від 20 травня 2019 року у справі №405/704/17. Доводи апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносини не розповсюджується дія Порядку №850, який, відповідно до пункту 1, визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Враховуючи те, що останнім в часі є Порядок №850, то пріоритетними, в даному випадку, є положення саме цього Порядку. Таким чином, недосконалість у законодавчому регулюванні спірних правовідносин на рівні підзаконного нормативно - правового акту не повинна впливати на можливість реалізації позивачем гарантованого йому Конституцією України права на соціальний захист й не нівелює обов`язкових для суб`єктів владних повноважень вимог Порядку №850, який затверджено відповідною постановою Уряду України пізніше, ніж Порядок №707, і підлягає безпосередньому застосуванню відповідачами при розгляді заяви позивача про виплату йому спірної грошової допомоги. Відповідно до пп. 2 п. 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі: установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи. Згідно із п. 7 Порядку №850 виплата грошової допомоги у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з призначенням виплати, а саме працівник міліції, якому призначається грошова допомога, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до Порядку №850; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Пунктом 8 Порядку №850 передбачено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги. Відповідно до п. 9 Порядку №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. З матеріалів справи слідує, що ГУ ДФС у Львівській області за результатами розгляду заяви (рапорту) від 16 грудня 2019 року листом від 19 грудня 2019 року №1901/10/04.1-11 повідомило позивача про те, що виплата працівникам міліції одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності та втратою працездатності проводиться на підставі судових рішень, що набрали законної сили. Проте, матеріалами справи підтверджується, що позивач подав всі наявні у нього необхідні відповідно до Порядку № 850 документи для складення висновку щодо виплати грошової допомоги, а саме: копію свідоцтва про хворобу від 26 вересня 2019 року № 202, копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 грудня 2019 року серії 12ААБ № 333181, копію довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 12 грудня 2019 року серії 12ААА № 011278, копію довідки про грошове забезпечення для виплати одноразової грошової допомога від 16 грудня 2019 року № 602-05.0-31, копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління ДФС у Львівській області щодо відмови у наданні висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу, у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в органах державної податкової служби(податкової міліції). При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено про відсутність підстав для визнання протиправними дій ГУ ДФС у Львівській області щодо відмови у нарахуванні одноразової грошової допомоги, оскільки у відповідності до Порядку № 850 на ГУ ДФС у Львівській області не покладено такого обов`язку та безпідставність вимог про визнання протиправними дій ГУ ДФС у Львівській області щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки ДФС України у відповідності до Порядку № 850 не прийняла рішення про призначення вказаної допомоги. Також, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність та обгрунтованість виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень та зобов`язання ГУ ДФС у Львівській області надати висновок щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала в період проходження служби в податкової міліції відповідно до Закону України «Про міліцію» в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року №208-VІІІ та направлення висновку щодо виплати грошової допомоги до Державної фіскальної служби України для прийняття рішення про призначення виплати. Враховуючи викладені в рішенні ДФС України від 17 січня 2020 року №42/С/99-99-04-04-02-14 мотиви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що що рішення не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, оскільки прийняте не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, є необґрунтованим, недобросовісним та непропорційним, а тому вказане рішення є протиправним. Також, колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог про зобов`язання ДФС України здійснити позивачу нарахування і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України «Про міліцію» в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, оскільки ДФС України не вчинила дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті такої допомоги, а прийняла рішення про відмову у призначенні такої допомоги. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачами не надано доказів існування передбачених вичерпним переліком випадків, за наявності яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначених у пункті 14 Порядку №850, і підстави відмови, з якої виходили відповідачі, вказана норма також не містить. В той же час, судовим розглядом справи не було встановлено об`єктивних перешкод, які б унеможливили або ж значно ускладнили виконання обов`язкових для відповідачів юридично значимих дій, передбачених Порядком №850. Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з метою повного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов`язати ДФС України призначити до виплати позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із ІІІ групою інвалідності, що настала в період проходження служби в податковій міліції відповідно до Закону України № 565-XII в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року № 208-VІІІ в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Разом з тим, судом першої інстанції вірно зазначено, що вимоги позивача про зобов`язання ГУ ДФС у Львівській області здійснити виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України «Про міліцію» в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб є передчасними, оскільки ДФС України не прийняло рішення про призначення такої допомоги у відповідності до пункту 9 Порядку №850. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 380/1018/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. О. Большакова В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 25 листопада 2020 року.